АПОСТОЛИ ПРО ШЛЮБ

       Митрополит Антоній Суржський в одній з кращих своїх бесід про кохання і шлюб сказав: «Любов - дивовижне почуття, але це не лише почуття, це - стан всієї істоти. Любов починається в той момент, коли я бачу перед собою людину, бачу її сутність. Звичайно, коли я кажу: "Я бачу", я не хочу сказати "осягаю розумом" або "бачу очима", а маю на увазі "осягаю всією своєю суттю". Якщо можна дати порівняння, то так само я осягаю красу, наприклад, музики, красу природи, твору мистецтва, коли стою перед ним у здивуванні, в безмовності, тільки сприймаючи те, що переді мною знаходиться, не будучи в змозі висловити це ніяким словом, окрім як вигукнути: "Боже мій! Як це прекрасно! "Таємниця любові до людини починається в той момент, коли ми на неї дивимося без бажання нею володіти, без бажання володарювати, без бажання яким би то не було чином скористатися її дарами або її особистістю, тільки дивимося і захоплюємося тією красою, яка нам відкрилася».
       Таке глибоке розуміння любові, відносин між людьми, безумовно, співзвучно тому, що апостоли писали про шлюб. У посланнях апостола Павла можна знайти думку про те, що шлюб - це всього лише ліки від блуду: "Отже, я бажаю, щоб молоді вдови одружувалися, народжували дітей, господарювали у домі і не давали противникові ніякого приводу для лихомовства" (1Тим.5: 14). Тут потрібно сказати декілька слів про звичаї Римської імперії часів Октавіана Августа і інших імператорів. Жінка в Древньому Римі була більш вільна, ніж у греків. Вона мала право розпоряджатися своїм майном, вступати в шлюб і отримувати спадщину. Інтимні зв'язки були дуже поширені. Тому апостол Павло і закликає молодих вдів вступати в другий шлюб. По-перше, щоб мати захист з боку чоловіка, а по-друге, щоб не впасти в сильну спокусу і не спокушати інших.
       Особливостями римського суспільства можна пояснити і іншу знамениту цитату цього апостола: "Іншим же я говорю, а не Господь: коли який брат має дружину невіруючу, і згідна вона жити з ним, то він не повинен залишати її; і дружина, яка має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується жінкою віруючою, і жінка невіруюча освячується в чоловікові. Інакше діти ваші були б нечисті, а тепер же святі. Якщо ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра в таких випадках не пов'язані; до миру закликав нас Господь. (1Кор.7:12-15).
       Християни в Римській імперії жили в оточенні людей, які не були послідовниками нової релігії, так що дане повеління дозволяло розв'язати проблеми тих людей, які вступили в шлюб перед зверненням до Христа (проблема виникає іноді і в наші дні). Якщо ж звернутися до моральних аспектів, то апостоли говорили про шлюб як абсолютну цінність. Розлучення - неприпустиме і тільки в разі зради, коли шлюб вичерпав себе об'єктивним чином, один з подружжя може залишити жінку, що зрадила йому, але вже більше ніколи не одружуватися або не виходити заміж вдруге. У нормальній ситуації людина повинна прожити все життя з однією дружиною або чоловіком.
       Уривок з послання до Ефесян, який читається під час таїнства Вінчання, говорить про значення шлюбу вже зовсім з інших позицій - не утилітарних чи практичних. Цей уривок говорить про містичне значення шлюбу і зводить його на таку висоту, яка, як здається, не може бути досягнута людиною: "Чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, той себе самого любить. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його. Тому залишить чоловік батька й матір, і пристане до своєї жінки, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа i Церкви. Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка. (Еф. 5, 28-33)
       Тут прикладом шлюбу чоловіка і жінки стає єдність Христа і Церкви. Апостол прямо наказує чоловікові любити дружину, як Христос полюбив Церкву. Міра цієї любові нам добре відома з Євангелія - це готовність в будь-який момент віддати життя за свою сім'ю. Часто викликає питання останній рядок про необхідність боятися свого чоловіка. Мова тут йде, звичайно, не про страх перед силою або покаранням, а про страх образити найближчу людину, засмутити її.
       Апостол не дає якихось практичних порад або правил сімейного життя. Є тільки одна тема сімейного життя, з якою пов'язано чітке формальне правило. Одне єдине правило сімейного життя дане в Священному Писанні пов'язане з тілесною близькістю між подружжям. Апостол Павло наголошує, що тіло чоловіка належить вже не йому, а дружині і навпаки. Тому подружжя повинні зберігати себе одне для одного і при цьому не відмовляти один одному в фізичної близькості без взаємної згоди: "Hехай чоловiк вiддає своїй жiнцi належну любов; так само i жiнка своєму чоловiковi. Жiнка не володiє своїм тiлом, а чоловiк; також i чоловiк не володiє своїм тiлом, а жiнка. Hе ухиляйтеся один вiд одного, хiба за згодою, до часу, щоб перебувати в постi та молитвi, i знову будьте разом, щоб не спокушав вас сатана нестриманістю вашою (1Кор.7: 3-5).
       Саме християни з самого початку буття Церкви завжди відстоювали красу, цінність і значимість шлюбу в житті людини. Ранньохристиянський апологет Тертуліан, автор II століття так говорить про значення шлюбу в житті християнина в «Посланні до дружини»: «Як зобразити щастя подружжя, яке укладає сама Церква, яке стверджує молитва, запам'ятовує благословення, оголошують Ангели і остаточно стверджує Отець. Як приємно ярмо двох сердець, з'єднаних одною надією, одним вченням, одним законом. Вони як діти одного Отця, як раби одного Господа; немає між ними ніякого розбрату ні в душі, ні в тілі. Вони два в одній плоті. Де плоть одна, там і дух один. Вони разом моляться, разом схиляють коліна, разом постять, взаємно наставляють і закликають один одного. Вони разом присутні в церкві і на трапезі Господній, разом терплять гоніння, разом насолоджуються і спокоєм. Вони нічого не таять один від одного, не бувають в тягар один іншому. Вільно відвідують хворих, без сорому роздають милостиню, без розваги стоять у молитовних зібраннях; разом співають псалми та гімни і взаємно підтримують один одного до прославлення Господа».