Язичницька калита і свято Апостола Андрія Первозванного.

Серед осінньо-зимових свят виділяється своєю поетичністю і не повторністю свято Калити, яке з приходом християнства стало святом апостола Андрія Первозванного, котре святкується 13 грудня. Декотрі дослідники вважають, що це парубоцьке свято, а інші - що це суто дівоче. Але якби то не було це свято, на мою думку, можна назвати молодіжним, адже молодь на ньому шукала собі пару для майбутнього життя.

Обрядовість цього свята тісно пов'язана із язичницьким світоглядом і є ніби вступною частиною до майбутніх різдвяних свят. На вечорницях цього дня хлопці й дівчата влаштовують обряд кусання калити, калети або калати.

«Калета це великий корж із білого борошна. Печуть калету дівчата - всі разом, скільки б їх не було - хоч десять, хоч двадцять. Кожна повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто всі по черзі, починаючи найстаршої дівки і кінчаючи дівчам років десяти або й менше. Тісто на калету солодке з медом, зверху оздоблюють сухими вишнями чи родзинками – «щоб гарна була». Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти було трудно - на сухар. Посередині - дірка, в дірку всувають червону стрічку і підвішують до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так , щоб можна було за нього смикнути - тоді калета підстрибне вгору. Біля калети стає вартовий – «пан Калетинський». Це повинен бути веселий, жартівливий парубок, «душа вечора». Він бере в руки квач, в мочений у сажу, стає під калитою і запрошує гостя:

Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати! «Пан Коцюбинський бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає на коня і їде калиту кусати» [1. с.19-20]. «Це кусання відбувається із жартами та сміхом, триває доти, доки не проїдуть на коцюбі всі хлопці ( де інде після хлопців, нарогачах кусали калиту і дівчата). По закінченні - а траплялось, що й ніхто не зміг вкусити калиту, її знімали і розділяли між присутніми, приказуючи: - Калита, калита солодка була, тепер ми її з'їли - за женихом полетіли». [2. с.158]

Як бачимо із цим обрядовим хлібом пов'язана основна дія святкування. «Про його символічне значення слушно сказав Степан Килимник: «Калита» під стелею - це символ сонця і бог а - предка, бога шлюбу;мак у коржі - зорі на небі, дітки сонця (віщують високий урожай), гурти худоби в оборах, кошарах - взагалі багатство та достаток, що цого творить і подає сонце – Дажбог». [3. с.158]

Після кусання калити відбувалася спільна вечеря підчас якої відбувалися різні ігри. Зокрема така: «Дівчина наливає в тарілочку чи блюдце горілки або медівки й кладе обручку і пропонує своєму хлопцеві дістати губами, не замочивши носа. За формою обручка нагадує калиту - вона так само нагадує обруч світла навколо темної плями. Срібна обручка місячне світло, золота - сонячне. Обручка основний символ пошлюблення молодих». [4. с.13]

Але з давніх - давен у ніч на «Андрія» дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там у глибині душі дівчата вірять, що в чарівну Андріївську ніч, можна дізнатися про свою долю, чи вийде вона заміж, а чи доведеться далі дівувати цілий рік. Для ворожіння молодь використовувала багато різних засобів. Зокрема це такі: «Дівчина брала у жменю конопляне насіння і тричі обходила навколо хати промовляючи:

Я, святий Андрію,

Конопельки сію.

Дай же Боже,знати

З ким весілля грати.

Цієї ночі наречений мав наснитися дівчині. Ще один спосіб: до схід сонця таємно взяти жменю конопляного насіння, зав’язати в сорочку і носити його цілий день; ввечері посіяти, заскородити сорочкою і проказати. «Хто мені суджений,той прийде зо мною конопельки брати». І наречений обов'язково прийде. Популярний ще такий спосіб:на ніч з'їсти ложку борошна змішаного з ложкою солі і розведеного водою, - увісні майбутній чоловік подасть напитися». [5. с.109]

Або ще й такий спосіб: «Андрію, Андрію коноплі сію, буду поливати - наверни судженого до хати! Дивились дівчата опівночі в дзеркало, тримаючи в руці свічку, бажаючи таким чином побачити обличчя судженого який візьме заміж». «Ще звечора печуть балабушки - невеличкі круглі тістечка, викладають їх на підлозі, а тоді впускають пса до хати. Зайве говорити,що того пса цілий день морили голодом. І от чию балабушку він з'їсть першою,то та дівчина й першою заміж піде,котру занесе в куток, то ця дівчина вийде заміж в чужі краї, а чию тільки понюхає й не з'їсть,то цій дівчині ще довго доведеться в дівках ходити. Рахували дрова в оберемку,які дівчина заносила до хати (парне число-одруження), рахували кілля на тину,супроводжуючи дії словесною формою «вдовець-молодець», якщо останній кілок випадав на «молодець», це означало щасливе одруження. Рахували також до дев'ятого кілка і по його зовнішньому вигляді намагалися визначити деякі риси майбутнього чоловіка (кривий кілок-чоловік старий, немічний; рівний-молодий чоловік здоровий, кілок з корою-був прикметою чоловіка багатого, без кори бідного. Дівчата питалися ім'я зустрічного чоловіка, щоб вгадати ім'я судженого». [6. с.36]

Сни на Андрія вважаються віщими і як можна побачити з написаного, приділяли чи не найбільшу увагу, бо багато ворожінь пов'язані зі сном. «Тому лягаючи спати дівчина ставила під ліжко миску наповнену водою,а через неї робила місток». Як я буду спати, най по тім мості вороний кінь скаче та буйною гривою пряде, а мій князь, що до вінця мене візьме, перед ясні мої очі стане», - просила Андрія, стараючись якнайшвидше заснути, аби той князь приснився. Є ще багато повір'їв які з допомогою півня або курки визначали, хто головуватиме в майбутній сім’ї. Так під решето саджали зв'язаних півня та курку, потім їх випускали. Якщо півень потягне курку за собою, то чоловік матиме зверхність над жінкою,і навпаки». [7. с.37]

Знову ж таки за допомогою півня,але вже без курки дівчата «визначають» вдачу майбутнього чоловіка. «Для того сиплять на долівку пшеницю, наливають води в мисочку,кладуть поруч люстерко і пускають півня. Гляне півень в люстерко значить майбутній чоловік буде пестунчиком і лежибокою, нап'ється водиці-буде п'яниця, а якщо зачне пшеницю видзьобувати, буде чоловік добрим господарем». [8. с.119-120]

Отак дівчата «вгадують свою долю» в ніч під Андрія Первозванного. А от хлопці в ніч під Андрія мають найбільші права-це єдина ніч у році,коли парубкам за бешкет люди вибачають.

«Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку на цілу ніч гуляти, або каже: «Не ходи з тим ледарем!») то такого батька треба провчити. «Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич, і ... хлопці гуляють! Батьки дорослих дочок знають про це,самі ж колись парубкували, але... «хлопців,як чорта, - не встережеш!» і вранці там віз на хаті, там ворота на річці плавають, а в іншого господаря - він дуже дошкуляв парубкам - геть плота розібрали і кілка не знайдеш». [9. с.21]

Цей давній звичай парубоцького бешкетування зберігся до сьогоднішніх днів.

На Андрія також предки передбачали погоду. «Якщо вода на річці тиха - нарівну зиму, шумовита - на завірюхи. Якщо в день ішов сніг то бути хурделицям цілий тиждень. Як ще до цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а випав довгою і холодною. «На Андрія треба кожуха добродія». «На Андрія робиться дівицям надія». «Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу». [10. с.159]

Підводячи підсумки даних роздумів хотілося б у першу чергу зазначити, що апостол Андрій Первозванний є християнським святим. Тому в день пам’яті Свята Церква прославляє його: «Тебе, Первозванного, знайшов Христос, як найкращого тайнослужителя. Андрію славний, що повеління Його щиро по всьому світу проповідував, облітаючи, як на крилах, просвітив громади народів і сподобив нашу землю своїм завітанням і благовістям Христовим, ублагай Господа, щоб подав нам велику ласку». [11. с.66] Також необхідно зазначити, що всі ці поради є відносними і жартівливими і сприймати їх серйозно не потрібно. Попри всі ці так звані розваги необхідно пам’ятати, що вони повинні мати міру і не переступати межу дозволеного.

Примітки

1.    Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1993. - с.19-20

2.    Скуратівський В. Святвечір у II т. - К., 1994. - с.158

3.    Скуратівський В. Святвечір у II т. - К., 1994. - с.158

4.    Ткач М. Добігає рік до кінця - //Людина і світ, 1993 №10,12. - с. 13

5.    Ковальчук О. Українське народознавство. - К., 1992. - с.109

6.    Курочкін О. Новорічні свята українців, традиції та сучасність. - К.,1978. - с.36

7.    Курочкін О. Новорічні свята українців, традиції та сучасність. - К.,1978. - с.37

8.    Мельничук Я. На весільний рушничок, на святковий обрус. – Львів,1997. - с.119-120

9.    Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1993. - с.21

10. Скуратівський В. Святвечір. II т. - К., 1994. - с.159

11. Кислашко О. Кислашко Я. Православні свята та народні звичаї. –К., 2003. – с.66