Коли ми запитуємо думку Церкви, ми не хочемо знати думку з цього питання лише деяких або навіть нехай усіх архієреїв. Не вони господарі віри, у них немає права її формулювати відповідно до свого смаку. Архієреї і священики є охоронці правої віри. У них є обов’язок боротися за неї. Вони повинні бути готові пролити кров, аби захистити її.
Учення Церкви у всіх своїх пунктах ідентичне зі вченням Церкви часів Господа нашого Ісуса Христа. Церква у всьому, що говорить і чому навчає, не має своїм критерієм думки людей. Вона не говорить від світу. Церква є носій істини, яку проповідував Господь наш Ісус Христос. Її думка є думка звище. Вона є виразник Божественної мудрості.
Коли погляди Церкви заходять у суперечність і сутички з висновками науки, тоді наука являє собою мудрість земну, демонічну, гідну зневаги і презирства. У всьому, скрізь і завжди справедливі слова святого апостола Павла: “Бог вірний, а всяка людина неправдива” (Рим. 3: 4).
Сьогодні висновки сучасної науки, антропології, біохімії, біології узгоджуються зі вченням Церкви. Вони полягають у тій думці, що аборт, оскільки переривається самостійне життя, яке існує на досягнутому досконалості рівні, є вбивство і що “ембріон є автономне, самостійне життя, індивідуум із усіма своїми правами”.
Наслідком цього основного принципу, про який активно говорили святі отці і вчителі Церкви: Григорій Богослов, Анастасій Синаїт, Максим Сповідник, є наступні положення:
- Та, яка навмисне вбила зачатий в утробі плід, підлягає осуду, як за вбивство (Василій Великий, канон 2-й).
- Той, що дав зілля для виверження плоду, є вбивця, так само, як і та, що прийняла дітовбивчу отруту (Василій Великий, канон 8-й).
Посібництво у вчиненні аборту є посібництво у вбивстві. Святий Іоан Золотоустий вважає:
“Та й для чого сіяти там, де сама нива робить зусилля погубити плід? Де безліч засобів проти народження? Де перед народженням відбувається вбивство, так що ти блудницю не тільки втримуєш у розпусті, але ще робиш вбивцею? Чи бачиш, як від пияцтва відбувається блуд , від блуду перелюб, від перелюбу вбивства, бо не знаю, як і назвати це. Тут-таки не вмирає народжене, але самому народженню чиниться перешкода. що скажеш на своє вибачення? Чи не означає це, що ти відмовляєшся від дару Божого, встаєш проти уставів божественних, ганяєшся, як за благословенням, за тим, що є прокляття, скарбницю народження робиш скарбницею вбивства, жінку, створену для дітонародження, схиляєш до дітовбивства?” (Із промови Іоана Золотоустого до римлян, слово 24, §4 — т. 60, с. 626, грецьке вид.).
Ми не повинні забувати, що покута для вбивць найважча і з точки зору часу, і з точки зору її суворості.
Сучасна наука довела непорушність догматичного судження святого Василія Великого: “Точного розрізнення плоду утвореного і не утвореного у нас немає”. Тобто Церква не сприймала ніколи і не надавала ніколи жодного значення поглядам тодішньої медицини про те, що нібито існує різниця між сформованим і несформованим зародком.
Для Церкви Христової аборт як переривання вагітності є не просто якась морально недозволена дія; це без всяких вивертів і гріховних красивих пояснень є вбивство, це навмисне вбивство і свідоме умертвіння. І причому це вбивство більш каране, і більш гріховне, і більш богоненависницьке, ніж будь-яке інше вбивство, позаяк воно забирає у людської істоти життя ще до того, як вона, ця істота, побачить це життя, а головне — до того, як вона прийме Таїнство Святого Хрещення.
У надзвичайно повчальній книзі, яка називається “Грішників спасіння”, у розділі 5 “Не убий” ми можемо прочитати: “У заповіді цій мається на увазі вбивство душевне і фізичне, тобто, якщо ти штовхаєш ближнього свого на заняття проституцією, або на вбивство кого-небудь, або на якусь іншу гріховну справу, або якщо ти допоміг ближньому своєму і він зробив, зробив ці дії, ти вважаєшся вбивцею брата свого духовно”. Про тіло сказано: “Якщо вбив, якщо побив жінку, або кинув дитину, або скуштував рослину, щоб убити зародок або щоб не викликати вагітність, — усе це та інше подібне вважається вбивством і суворо карається”.
Люди, які приступають до вбивства в утробі своїх дітей, схожі на Ірода, який знищив 14 тисяч немовлят, аби ніхто не зміг перешкодити йому в житті.
І кожна людина, яка бере участь у жахливій дії аборту, у страхітливій операції зі вбивства в утробі, як би вона не думала сама, вона бере участь у справі вбивства. Вона бере участь у вбивстві і несе тяжкий гріх, скоює проступок перед Господом, Який заповідав: не убий! Церква повинна:
- Просвіщати найактивнішим чином свій народ із духовної точки зору, розповісти про сенс аборту, проголошуючи з усією рішучістю, що аборт — це вбивство.
- Звертати увагу духівників на недопущення гріховної терпимості до вбивць своїх дітей і накладати на них суворі покути.
- Потрібно підкреслювати, що метод абортів, яким би він не був, рівносильний огидному злочину, оскільки результат його завжди один і той же: позбавлення життя людської істоти.
- Необхідно написати відозву до лікарів і медсестер, аби вони відмовлялися здійснювати ці гріховні справи.
Можливо, багато нас засудять за те, що ми хочемо нав’язати християнські погляди насильно тому світу, який від них відмовляється, за те, що ми вдаємося до недозволеного діяння. Це не так.
Ми не переоцінюємо ні депутатів, ні урядових органів. Кожен має свої погляди і бореться за них. І Церква бореться за свої, і вона повинна, принаймні, їх висловити. І аби бути почутою, вона повинна кричати. Так!
Навіть якщо вона просто хоче бути почутою, вона повинна кричати голосно і потужно.
І коли цього вимагає віра, повинні кричати і Синод, і вірний народ голосно і потужно.
На жаль, голос Синоду і народу не чутний, і аборти відбуватимуться і надалі під захистом закону, під егідою держави.
Митрополит Нікопольський і Превезький Мелетій
Подано за матеріалами сайту ОБРАЗ БОЖИЙ: http://godimage.org.ua/
