Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте вислови "конвеєр" та "ручна робота" ? Гадаю, у багатьох виникне такий собі образ "конвеєра": монотонна праця, де кожний етап роботи відбувається на рівні автоматизму, не потребує надмірних зусиль та докладання творчих здібностей. Як результат такої праці - "штамповані", звичайні речі, можливо, непоганої якості. Коли говорять, що вироб "ручної роботи", - виникає відчуття чогось унікального, особливого, цінного, що втілює в собі творчий задум автора, та уміле, кропітке, майже ювелірне виконання роботи майстром.
Порівняйте годинник фабричної штамповки з написом " зроблено в Китаї " та годинник ручної збірки, наприклад " Ролекс " чи " Карт’є ". Або щось інше : кондитерській виріб сумнівної якості невідомого виробника чи домашній торт. Чому ви віддаєте перевагу ? Тобто незрозуміле "як" та незрозумілі "де" і "хто" нам не подобаються. Нам до душі - "зроблено з любов’ю". В обох випадках затрачено ресурси : час, матеріал, праця. В чому ж різниця ? Результат різний і наше ставлення та оцінка такої праці теж різні.
Тепер пропоную застосувати цей принцип порівняння до виховання наших дітей. Якщо ви - батьки або люди, які причетні до виховання, навчання, дайте собі чесну оцінку - хто ви ? Працівник конвеєру, який виконує тільки те, що потрібно, та не дуже переймається подальшою долею виконаного ним виробу чи об’єму праці. Чи " золотих справ " майстер, який душу вкладає у своє творіння, потім відслідковує кожну свою роботу : у які руки вона потрапить, кому і як буде служити і т.і. Майстер несе особисту відповідальність за якість своєї роботи, тому на таких речах завжди є особисте тавро, печатка або підпис майстра ( автора ). Спробую ще напружити вашу увагу.
Пропоную пройти тест, умовно названий "Успішне батьківство", відповівши на запитання :
- Скільки часу на добу я особисто приділяю своїй дитині ? ( якщо дітей більше, ніж одна, то кожній дитині )
- Чи знаю я оточення своєї дитини : друзі, вчителі, однокласники ?
- На що (який вид діяльності) любить витрачати вільний час моя дитина ?
- Коли востаннє я спілкувався ( -лась) з дитиною про неї : мрії, почуття, хобі і т.і.
- Коли востаннє я говорив (-ла ) своїй дитині про те що : люблю, ціную та пишаюсь нею ?
Світ змінюється з величезною швидкістю, та на жаль, ці зміни не на користь людині. Все більше загрози та небезпеки він у собі несе. Агресія, жорстокість, неповага, несправедливість - це найбільш поширені атрибути нашого часу. На жаль, з цим рано чи пізно зіткнуться наші діти. Чи зможемо ми захистити своїх дітей від усього негативного, що є у світі ? Ні ! Але навчити їх повазі, людяності, добрим вчинкам, тобто вічним цінностям, а найголовніше - правильному, адекватному сприйняттю світу та самого себе - можемо. Ми можемо бути поруч у складні хвилини та періоди життя, ми повинні донести дитині про цінність її особистості та значущість її життя в цьому світі, на цій землі. Ми повинні бути уважними, терплячими, підтримувати та надихати, одним словом - бути батьками.
Складно не погодитись зі словами Василя Сухомлинського : "Сім'я - це первинне середовище, де людина повинна навчитись робити добро". Запитую вас, дорогі батьки : яка самооцінка буде у наших дітей, якщо вони щоденно стикаються з приниженням гідності їх особисто або когось іншого, вони щодня проходять цю " школу виживання " самотужки, без нашої підтримки, розуміння, без нашої допомоги та втручання ?
Найстрашніша й найболючіша річ, яка може статись у житті дитини, - це коли найближчі та найрідніші люди - батьки і є тими, хто принижує та знущається і морально і фізично. Наслідки будуть жахливі, причому для обох сторін. Але повернімось до тієї категорії батьків, які все ж таки розуміють ці тонкощі та намагаються все робити правильно. Таких, хочеться сподіватись, немало, але й у них є свої проблеми.
 |
| Хто винен: погані діти чи погані батьки? |
Ми, батьки, дуже часто виправдовуємо свою байдужість, зайнятість, неосвіченість у справі виховання чи просто небажання приділяти увагу своїм дітям - безвідповідальність. При цьому кожен знайде вагомі аргументи. Тому в найкращому випадку відповідальність за свою дитину та формування її особистості добровільно перекладається нами на бабусь, дідусів, нянь, дитсадок, школу, учителів, гуртки, спортивні секції і т.і. Хочу нагадати, що це - лише допоміжні засоби для нашої роботи. Батьками не народжуються - ними стають.
Прочитала на одній листівці : " Батьком може стати кожен, але улюбленим татом бути набагато складніше. " Цікаво, що б відчули ви, якщо б отримали таку листівку від своєї дитини ? Що вклала дитина в ці слова ? Можливо, подяку, а можливо ...? У гіршому ж випадку вихованням дітей займається вулиця, інтернет-клуби або комп'ютер, пивні будки, випадкові та сумнівні " авторитети ".
До речі, дуже часто навіть турботливі батьки догоджають собі та своїй дитині комп'ютером та інтернетом. Скільки разів мені особисто доводилось спостерігати, як батьки намагались звільнити себе від своїх чад. Замість особистого спілкування та уваги - дорогі мобілки, необмежений час за комп'ютером, приставки та фрази - " я привчаю дитину до самостійності". Кого ми дуримо ? Безконтрольність та позбавлення опіки ще нікого не виховали чемною та доброю людиною. А саме цього прагне більшість з нас - виховати гарну людину, створити " шедевр ". То ж кому чи чому ми довіряємо наших дітей ?
Психологи на всі голоси кричать про негативні наслідки впливу медіа-середовища на дітей та підлітків. Ось що показують висновки статистичних досліджень за останні роки про те, чому надають перевагу та як проводять вільний час діти та підлітки :
- Телеперегляди;
- Комп'ютер, приставки;
- Аудіо-, відео-;
- Час спілкування з друзями.
Проведений експеримент зі старшокласниками однієї з Київських шкіл довів, що учні не вміють власноруч підписати листівку або конверт - вони не знають, як це робити. Та навіть написати такий короткий текст без граматичних помилок не зміг жоден з учнів. Все разом : життєві ситуації, статистика, висновки спеціалістів, приклади складають дуже сумну, навіть трагічну картину. Не дивно, що ми чуємо приголомшливу інформацію з новин : " Молодий юнак Д. Виноградов, співробітник юридичного відділу однієї з компаній у Москві, розстріляв із рушниці семерих колег. У соцмережі на своїй сторінці Виноградов опублікував " маніфест ", у якому заявив : " Я ненавиджу життя та вважаю своєю метою знищити якомога більше такого " людського компосту... " Завершується текст словами : " Я ненавиджу людське суспільство та мені противно бути його частиною ! Я ненавиджу безцільність людського життя ! Ви - генетичне сміття, якого тут бути не повинно, сміття, яке виникло випадково, у результаті помилки в еволюції, сміття, яке повинно бути знищено! "
Ця історія - продукт нашого суспільства, байдужого та жорстокого. Світ сучасних технологій, у якому ми живемо, не передбачає теплих людських стосунків. Віртуальні відносини, штучна дружба, штучне кохання... Це робить наші серця кам'яними, позбавляє чутливості нашу душу та совість. Коли поруч трапляється лихо або комусь погано, ми не здатні швидко й правильно відреагувати, прийти на допомогу, тому що вже не розпізнаємо, де життя реальне, а де гра. Для всіх батьків, діти яких були співучасниками страшних сюжетів побиття, насильства, приниження гідності, знущань, зафільмованих на телефон та викладених в інтернеті, це був шок, стрес та драма. Вони побачили своїх любих діток іншими, справжніми - негідниками, позбавленими людяності та елементарних норм моралі. Чому так сталось ? Хто винен та що робити ? Знову ці одвічні питання.
Практика показує : щоб виростити молоде деревце, потрібно докласти чимало зусиль, часу та турботи ; А щоб його зламати - декілька хвилин. Набагато цінніший скарб - дитяча душа. Морально скалічені, зламані, недолюблені та зневірені діти - це страшна руйнівна сила. І це - наше майбуття. Святе Письмо говорить : " Ось спадок від Господа : діти ; нагорода від Нього - плід утроби. " Нагорода... Спадок... Якесь особливе ставлення викликають у нас ці поняття. Ми відповідальні за те, щоб наші діти відчували себе особливими в кращому сенсі цього слова. Тільки від нас залежить, якою стане наша дитина : особистістю, яка збагачує своїм життям цй світ і робить його кращим, чи перевертнем, який руйнує все навколо себе.
Нещодавно, відкриваючи запечатану коробку з зубною пастою, дістаю листок-вкладку. Прочитавши зміст, радію з того, що несподівано для себе знайшла однодумця в особі одного татуся, генерального директора відомої російської компанії. Пропоную вам уривки цього листа-звернення. Можливо, хтось із вас побачить свої помилки та недоліки, а когось це підштовхне до рішучих дій, щоб зробити все від вас залежне у створенні " шедевра ", а не " штамповки ". " 20 років тому російська сім'я виглядала так - двоє діточок, мама і тато. 10 років тому вже так - двоє діточок та мама, тому що тато займався бізнесом. Зараз вона виглядає так - двоє діточок, тато і мама за айпадами в різних кутках кімнати. Технології замінюють нам спілкування, виховання та контакти. Ми більше не потребуємо один одного, кожен став самодостатній, усі друзі та розваги є на пласкому екрані та обновити стрічку новин важливіше, ніж обговорити, як пройшов день.
Звичайно, технології важливі та незамінні для нашого життя... але вони не можуть зробити для нас одного - вирішити, чого ж нам бажати. Дійсно, який сенс учити іноземну мову, якщо є перекладач в режимі реального часу ? Навіщо читати " Мобі Діка ", якщо можна знайти скорочений зміст у мережі за 5 секунд ? Для чого розбиратися у творчості С.В. Рахманінова, якщо можна швидко скачати потрібний файл ? І створюється помилкове відчуття, що нам доступні всі знання світу, що ми всезнаючі та всесильні." Технології допомагають майже в усьому, тільки одного нам не уникнути при цьому - вони роз'єднують людей. Хто з батьків може сказати, що не вирішував проблему дитячого капризу за допомогою мультиків ? Хто скаже, що в нього завжди є час почитати разом книгу, а не " купувати " собі 20 хвилин спокою, поки дитина розважається з черговим гаджетом ? Але ж як це зробити, якщо ми всі працюємо по 10 годин на добу, потім стоїмо ще 2 години в дорожніх пробках та вже нема ані сил, ані часу на здорове спілкування ? У результаті наше виховання будується за принципом " уникнути збудника ", а не " розвивати потрібне ". Можна намагатись вирішити цю ситуацію по-різному...
Але одне я зрозумів точно. Якою б успішною не була наша робота, діти - найголовніший та найважливіший наш проект. Вони - наше життя, любов та майбутнє. І потрібно їх готувати до майбутнього - успадкування сімейних цінностей із самого дитинства. Як раніше готували спадкоємців для передачі батьківської справи. Ми покладаємо на дітей величезні надії, витрачаємо великі гроші, але чи отримують вони від своїх батьків те, що потрібно їм більше, ніж материнське молоко ? Правильну систему цінностей, поняття про честь та гідність, співучасті та співчуття... до нужденних. Відкриті та чесні стосунки між мамою і татом. Приклади з життя мудрих та благочестивих людей. Повага, щира зацікавленість та підтримка дитячих справ та ітересів... У цілому, наступного разу в подібній ситуації я закрию кришку планшета та дістану нашу улюблену енциклопедію. Або розповім приповість. А можливо, ми просто разом розмалюємо та запечемо глиняний глечик. Цю порожню посудину ми вже точно зуміємо заповнити чимось цікавим ! "