Блаженний Ігор, великий князь Чернігівський і Київський

       2 жовтня свята Церква вшановує пам’ять благовірного князя страстотерпця Ігоря Чернігівського і Київського.

       Благовірний князь Ігор, у святому хрещенні Георгій, був сином Олега Святославича, князя Чернігівського на прізвисько «Гориславич». Батько князя Ігоря, котрого так прозвали за його гірку долю, був онуком великого благовірного князя Ярослава Мудрого.

       Середина XII ст. ознаменувалась для Русі розквітом міжусобних воєн. Якраз тоді й загострилась боротьба за київський престіл між двома князівськими угрупованнями: Мстиславичами та Ольговичами. Всі вони були між собою близькими родичами правнуками Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися на ім’я свого батька – великого князя Мстислава (+ 1132 р.), сина Володимира Мономаха (звідси й інша назва – Мономаховичі). Ольговичами називалися на ім’я вже згаданого князя Олега Святославича (+ 1115 р.). Після князювання в Києві Мономаховичів 1138 р. великокняжий престіл посіли Ольговичі – його зайняв старший брат святого князя Ігоря – Всеволод Ольгович, князь Чернігівський. Замість себе в Чернігові він поставив двоюрідного брата свого Володимира Давидовича і цим викликав невдоволення Ігоря. Але князювання Всеволод в Києві тривало лише 6 років і було переповнене безперервними війнами. Мабуть, відчував Всеволод свій короткий великокняжий шлях, тому почав говорити, що передасть його в руки свого брата Ігоря. При цьому ще й посилався на приклад Мономаховичів: «Володимир посадив Мстислава свого сина в Києві, а Мстислав свого брата Ярополка. А ось я кажу: якщо Бог мене візьме, то я даю після себе Київ брату моєму Ігорю».

        Цікаво, що ніхто із з присутніх при цьому князів своєї незгоди не виявив. Треба згадати, що двоюрідним братом страстотерпця Ігоря був прп. Микола Святоша, князь Чернігівський, який повністю відрікся від суєти світу цього, роздав все своє майно убогим і став ченцем у славнозвісній Києво-Печерській Лаврі. Князь Ігор, пішов іншим шляхом, став на жорстоку боротьбу за великокняжий престіл, та і йому був приготований вінець у Царстві Небесному. Благовірний князь Ігор належав до покоління освічених християн, тих, що збирали плоди книжного християнського життя посіяного Святим князем Ярославом Мудрим. До нашого часу дійшли свідчення літописів про зовнішній вигляд святого князя Ігоря: «...був муж хоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги, та розумівся на церковних співах... Зростом був середній, худорлявий, лицем смуглий, волосся носив довге, як у священика, бороду мав вузьку і невелику».

       1 серпня 1146 року помирає великий князь Київський Всеволод Ольгович. Київський престол посідає благовірний князь Ігор. Кияни цілували хрест на вірність новому князю, Ігор цілував хрест на знак вірності Києву. Та князювання святого князя тривало лише дванадцять днів. Кияни не любили Ольговичів завжди були на боці Мономаховичів. Народ київський таємно покликав до себе з Переяслава удільного князя Ізяслава Мстиславича, внука Володимира Мономаха. Ігор відчув загрозу і просив допомоги в князів Чернігівських, та вони зволікали торгуючись за землі. Таке зволікання, а також зрада тисяцького Гліба та першого боярина Войтишича дуже нашкодили святому Ігорю. У 1146 році він був розгромлений і взятий в полон князем Ізяславом і замкнений в одному з монастирів Переяслава (нині Переяслав-Хмельницький) в монастир обителі святого Іоана. Далеко від суєти світу цього, важко хворий, він став розкаюватися в своїх гріхах і просив дозволити йому постригтися у ченці. 5 січня 1147 єпископ Переяславський Євфимій постриг його в чернецтво з ім'ям Гавриїл. Постриг відбувся напередодні свята Богоявлення Господнього.

       На здивування всім після постригу князь Ігор повністю одужав. Останні дні свого життя князь-чернець провів у Феодорівському монастирі в Києві, там прийняв схиму з ім’ям Ігнатій, і цілком віддався чернечим подвигам. Але дух братовбивчої ненависті бушував над Києвом. Рідний брат Ігоря, чернігівський князь Святослав, бажав помститися за брата. Князь Київський Ізяслав почав збирати проти нього військо в похід. Чернігівські князі, двоюрідні брати Ігоря, замислили заманити Ізяслава Київського в спільний похід – з тим, щоб захопити його або вбити. Змова відкрилася. Дізнавшись про підступність чернігівців,  Кияни зібравшись на віче вигукували до князя: «Ми йдемо за тебе з дітьми!» Але знайшовся один, який вигукнув: «Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор сидить не у в’язниці, а в монастирі святого Феодора. Уб’ємо його, й тоді підемо на Чернігів». Тоді обурені кияни, обрушили помсту на ні в чому неповинного князя-схимника. Збожеволілого натовпу вже не міг зупинити ніхто. 19 вересня 1147р. святий Ігор був по-звірячому вбитий.

       Відчуваючи наближення своєї кончини Святий страстотерпець Ігор молився в той час перед своєю келійною іконою Пресвятої Богородиці, яка потім була названа Ігорівською. Пізніше вона була перенесена до Києво-Печерської Лаври і зберігалась в Іоано-Богословському приділі Великої Успенської церкви. Найбільш намагався захистити нещасного схимника брат великого князя Ізяслава – Володимир. Але зі святого князя вже був зірваний чернечий одяг і його вивели з храму на вулицю. Князь Володимир таки відбив його від натовпу і заховав у будинку своєї матері. Озвірілі люди виламали ворота і вдерлися до будинку і безжалісно вбили страстотерпця Ігоря. Його роздягнене тіло поволокли вулицями до торгової площі на Подолі й там нарешті залишили. Князь Володимир звелів ігумену Свято–Феодорівського монастиря Ананії поховати Ігоря. З благословення митрополита Климента Смолятича, ігумен з великим риданням одягнув страдника і тіло його було занесене в церкву Київського Симоновського монастиря. Господь прославив страждальця дивами. Вночі в церкві засвітилися самі лампади й свічки. Звершуючи похорон, ігумен Ананія вигукнув такі слова: «Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному і серцям жорстоким!» Слова ці супроводжувалися грізними знаменнями – громом і блискавками. Народ зрозумів свою помилку і почав плакати гірко. Всі усвідомили, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду. А тому досить швидко почалося шанування святого князя страстотерпця Ігоря. 5 червня 1150 р. коли київський стіл був зайнятий Юрієм Довгоруким, його союзник, князь Чернігівський Святослав Ольгович, рідний брат убитого Ігоря, урочисто переніс святі мощі князя Ігоря на батьківщину, в Чернігів, де вони були покладені в раку «з теремом» у кафедральному Спаському соборі. Тоді ж було встановлене святкування пам'яті святого.

       І в наш час цей святий відноситься до числа найбільш шанованих святих Української Православної Церкви. Його ім’я щоразу згадується в молитві «Спаси Боже людей Твоїх» поряд з іменами святих страстотерпців Бориса і Гліба, а також інших відомих угодників Божих. 

ЗА МАТЕРІАЛАМИ ІНТЕРНЕТ РЕСУРСІВ ПІДГОТОВОНО СВЯЩ. ІВАНОМ ГОЛУБОМ.