Шановні відвідувачі сайту! Переглядаючи пресу мою увагу привернула стаття яка є на мою думку досить актуальною на даний час, тому я хотів поділитися з вами цим напрацюванням священика Василя Юзьвака: «ДОРЕЧНІШИМИ БУЛИ Б ІНШІ СЛОВА»

       Дорогі в Христі брати і сестри! Неможливо побудувати храм для всіх конфесій, але можливим є об'єднання в єдину Церкву. І для цього потрібна тільки добра воля, тому що Бог єдиний для всіх людей, які заселяють планету Земля. Філософія, як і релігія, — це витвір людини, яка є старшою від даних течій. Як релігія, так і філософія від початку свого виникнення призначалася для всебічного благополуччя людини. Бог створив людину, а людина створила релігії, яких величезне число, а кінцеве призначення чи, правильніше, мета всіх релігій — повернення душі до свого джерела, до Бога. І якщо жодна із релігій не приносить повного задоволення, вина тут не релігій, а тих, хто несе їх людям. Котра із релігій може похвалитись, що виростила, виплекала людину досконалу, як Бог? Боюся, що жодна цього не скаже. І це правда, якщо ми хоч перед собою будемо чесними. Висновок? Одним-єдиним серцем, єдиними устами славімо ім'я Боже, а для цього потрібно, щоб ми стали єдиним цілим, якщо не по всьому світу, то хоча б тут, в Україні.

       Коли Віктор Ющенко, перед від'їздом до Москви, увійшов до Софіївського собору, щоб взяти благосновення на щасливе президентство (до речі, він першим із президентів вільної України зробив цей крок), його зустріли зі словами привітання, а відтак і благословення керманичі церков, що функціонують в Україні. Після благословення мав слово Президент Ющенко, який, окрім іншого, сказав: «Кожна людина вибирає свою дорогу до Бога». І подумалось мені в цю мить: а чи не доречнішими були б інші слова: «Я хочу бачити духовно єдиною українську націю, Українську церкву»? Це моя приватна думка, але, вважаю, вона має право на життя.

       Бо чому б не зібрати всіх керівників християнських конфесій, течій перед екранами телевізорів і не запитати, що їм заважає стати єдиною Помісною церквою, яку б визнали всі християнські церкви? Тоді б люди побачили, хто не хоче духовної єдності в Україні. Якщо б існували якісь розбіжності щодо висвітлення Святого Письма, тут теж легко досягти домовленості, не ідучи на компроміс із совістю. Але для цього треба дотримуватись правдивого вчення, а не людської філософії, від якої нас застерігає апостол Павло в посланні до колосян 2,8: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданнями людськими,  за стихіями світу, а не за Христом». І ця засторога апостола Павла стосується всіх, бо перекручувати Святе Письмо не має права ніхто! А найважливіша умова для віруючої людини — щоб вона із себе випромінювала любов, бо Бог є любов. Саме з любові своєї безмірної Господь створив людину, а одночасно заповідь дав їй: полюби ближнього свого, як себе самого, і ця заповідь Щ стосується всіх, хто носить ім'я — християнин.

       І от я підійшов до тієї межі, де в міру свого інтелекту спробую дати об'єктивну оцінку тому, що заважає нам стати духовно єдиним цілим в Україні. І перша причина це, звичайно, людський фактор, адже так мило звучить предстоятель тієї чи іншої церкви. Проте треба віднайти сили переступити через цю гординю. Другою є причина так званої канонічності, якою так вихваляються представники Російської церкви, які самі купили визнання через «симонію» — гріх. Ця частина віруючих найагресивніша до тих, хто не із Московського патріархату. Парафіяни цієї Церкви здебільшого люди старші, не знають історії України, але вони чітко знають, кого треба ненавидіти — «раскольников», «самосвятов», «неблагодатных», «неканонических». У деяких монастирях і висять оголошення, щоб «иноверцы-филаретовцы» не переступали поріг їхнього храму. Ісус Христос помилував навіть розбійника, розіп'ятого на хресті, а тут брата-християнина клянуть. Отака «канонічність»...

       Хочу, одночасно, звернутись до нетрадиційних церков, що діють в Україні, щоб через Святе Письмо віднайти правдиве тлумачення тієї чи іншої проблеми. Хоча заради справедливості треба визнати, що розкол у Церкві, а відтак і протестантську Церкву породили ті, які впали в гординю і почали називати себе «намісниками Бога на землі»,  «головою церкви», хоч Святе Письмо навчає, що Ісус Христос — Голова Церкви.

       Ось малий перелік, що показує відмінність вчення Православної Церкви і сектантських напрямів. Секти і навчають, що Христос не Бог, а Церква навчає: «Я і. - Отець — ми Одне» (Ін.10,30). Секти навчають, що Ісус Христос народився від Діви і Йосифа і що в них були ще діти. Церква навчає: коли Гавриїл звістив Діві Марії про народження від неї Сина Вишнього, Марія здивовано запитала: «Як станеться це, коли мужа не знаю?». А ще більше переконуємось у неправдивості сектантського вчення, коли читаємо: «Дух Святий зійде на Тебе і сила Вишнього осінить Тебе, через те то Святе, І що народиться, буде Син Божий» (Лк.1,32-35). Ці слова архангела Гавриїла, як і запитання Марії, означають, що вона, будучи зарученою зі старцем Йосифом, залишилась вірною обіту дівства.

       «На ниві Христовій ще багато роботи». Тож гуртуймося, діти Божі, воєдино і виправляймо те, що негативне, неправдиве, а найважливіше — пам'ятаймо, що Бог один, а ми — Його часто нерозумні діти. Просвіти нас, Боже, прости і помилуй. Амінь.

о. ВАСИЛЬ ЮЗЬВАК. сс. Бабинці та Шишківці Борщівського району. Тернопільської обл.

ОПРАВЦЬВАНО СВЯЩ. ІВАНОМ ГОЛУБОМ.