ГРІХИ СЛОВАМИ

«Кожна людина нехай буде швидка послухати і повільна говорити» (Як. І, 19).

Улюблені в Господі браття і сестри! Всі ми усвідомлюємо те, що від Творця і Господа нашого одержали в дар життя, здоров'я, вільну волю, здатність чинити добро і відвертатися від зла. В нашому серці також закладено бажання стати кращими, ніж ми є. Ми, віруючі, прагнемо й моральної досконалості, керуючись євангельськими заповітами Христа Спасителя. Ми, християни, вчимось перемагати зло в собі для того, щоб досягти боговподібнення через поступове підіймання сходами чеснот.

Господь наділив нас ще одним неоціненним даром — даром слова. Здатність виразити словами свої думки, почуття й бажання має тільки віруюча людина, — яка є неповторне чудо Премудрості й Милості Божої в усьому видимому світі.

Ми, християни, покликані підносити з подякою і побожністю розумну пісню Богові і тим виражати свою сердечну любов до Нього. Цього нас навчає святий пророк Давид, кажучи: «Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою» (Пс.50,17). Словом заповідається нам спасенна істина, яка будить сплячу совість, кличе, напоумляє і підносить душу вгору.

Через словесну пісню здійснюються богослужба і святі Таїнства, в яких подається благодать Божа, очищаючи та лікуючи нас, християн, від недуг гріховних.

Але послухаймо, що говорить псалмоспівець Давид: «Чи хоче людина жити й любити дні довгі, щоб бачити благо? Стримуй язик свій від зла і уста свої від слів підступних» (Пс.33,13-14). Нам слід звернути увагу на цю настанову, бо часто в нашому житті, навіть не помічаючи того, ми словами сіємо зло й неправду на шкоду собі й спокусу ближніх.

Ми, християни, буваємо нестримані в розмовах, а часом одне необережне слово може занепокоїти просту душу. Своїм язиком ми часто чорнимо добре ім'я ближнього, заводимо в блуд, коли думаємо одне, а говоримо інше. — та ще й впевняємо божбою. Ми тяжко грішимо, коли пристаємо до розмов, противних побожності, любові й правді, коли говоримо зневажливі чи блюзнірські слова.

Найгірше зло, коли християнин починає виправдувати свій гріх. Не раз ми легко наважуємось щось учинити всупереч голосу совісті, під якимось пристойним приводом, яким звичайно виправдується наш гріх. Так ми звільняємо себе від посту, покликаючись часто на слабке своє здоров'я. Гордість називаємо іноді свідомістю своєї гідності. Образа ближнього — це, мовляв, захист своїх прав.

Зовсім, на перший погляд, безневинна звичка в усіх нас — це зайва балакучість. Але пригадаймо, що Господь заповідав нам уникати пустослів'я (Мф.12,36) і клятви (Мф.5,34), а користуватися тільки двома, до того ж короткими словами: «Нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що більше цього, те від лукавого» (Мф.5,37). Своїм язиком ми здобудемо собі друзів, якщо з усіма будемо обходитися щиро, лагідно й співчутливо, коли нікого не будемо судити, а постараємось помічати в людях тільки хороше. Поставимо собі за правило, як і пророк Давид, говорити: «Буду я пильнувати за дорогами моїми, щоб не грішити мені язиком моїм; буду стримувати уста мої, поки нечестивий передо мною» (Пс.38,1).

Мовчання — це дуже сильна зброя проти підступів диявола. Згадаймо, як мовчання Ісусове засоромило Пілата. А ось другий приклад: первоверховний апостол Петро сказав: «Не знаю я Чоловіка цього» (Мк.14,71), а потім усе життя проливав гіркі сльози.

Святі отці говорять: «Гріхи словом винищують в душі людини страх Божий, ослаблюють розчуленість сердечну, любов до чесноти і до важливих занять та бувають причиною нестриманості, гніву, ненависті й помсти».

Тому в дні Великого посту свята Церква Господня підносить за нас посилену молитву: «Поклади, Господи, охорону устам моїм і огороди двері уст моїх. Не дай ухилятися серцю моєму до слів лукавих, виправдовувати провину в гріхах» (Пс.140,4).

Прот. Іван Голуб. Викладач ЛПБА