Господь пропонує нам королівську трапезу законного шлюбу як передсмак Небесного Бенкету. Пропозиція Диявола – недоїдки зі смітника розпусти як самоціль. Так було тисячоліттями. І, якими б вишуканими не були страви приготовленої Богом трапези, люди часто відгукуються на пропозицію Диявола, намагаючись набити чрево бридкими недоїдками. Причому не лише в індивідуальній площині.

Людина слабка і може падати. Людина може заглушити голос сумління, відмовитися читати написаний у власному серці закон. Та все це дрібниці у порівнянні з падінням цілої культури, коли добро і зло міняються місцями на рівні суспільних норм. Коли хтось один їсть зі смітника – це погано. Але значно гірше, коли такий спосіб життя стає загальноприйнятим.

Те, що сьогодні відбувається, має чимало прецедентів в історії. Утім кожен випадок колективного падіння володіє унікальними рисами. Сучасний – тим більше. Культ розпусти, який утвердився у наш час, вирізняється особливою інфантильністю і несе в собі потенціал того, що поверхнево здається діаметрально протилежним. Любителів недоїдків чекає серйозний розлад травлення і, можливо, анорексія.

Хрестоматійною є картина хіхікання учнів, коли вчитель на уроці біології розповідає про маточки і тичинки. Оце інфантильне хіхікання добре помітне в актуальному дискурсі сексуальності. Людей, які орієнтуються на здорові норми, часто звинувачують у "відсталості". На насправді сучасні поборники "прогресу" самі заслуговують бути названими ретроградами, позаяк сліпо вірять у старі ідеї (передусім у сам "прогрес"). Серед цих ідей важливе місце займає емансипація. Щоправда віра в емансипацію сексуального, яку демонструє чимало сучасних людей, у тому числі наших співвітчизників, супроводжується отим хіхіканням, що вже само по собі руйнує упевненість у тому, що "сексуальне сьогодні" краще за "сексуальне вчора". Адже сексуальність – це, принаймні, дуже серйозно.

Один із найбільш ідіотських прикладів хіхікання – це коли у відповідь на апологію здорових принципів статевої моралі тобі пригадують СРСР, у якому "не було сексу". От чесно: що вони хочуть цим сказати?

Що таке "секс", якого "не було"? Вочевидь, не статеве співжиття саме по собі. Можливо, "секс", про який ідеться, – це розпуста? Та її в СРСР ніби вистачало (після сексуальної революції 1917-1920х років і в умовах системної боротьби з релігією поверхневе радянське "пуританство" мало незначний ефект). Чи, нарешті, мається на увазі обмежене вживання слова "секс"?

Чесно кажучи, я й сам, будучи народженим у період Перебудови, за все життя вжив слово "секс" у популярному сенсі якихось декілька разів. І, тим паче, не вживаю вислів "займатися сексом". Займатися можна спортом, колекціонуванням поштових марок, вишиванням бісером. Але сексуальність – занадто важлива сфера нашого єства, аби у ній можна було чимось "займатись".

Окрім того, sex – це, насамперед, стать. Скажіть "займатися статтю", і ви зрозумієте тупість вислову "займатися сексом". І найважливіше: етимологічно латинське "sex" указує на половинчастість, результат поділу надвоє (слов'янський аналог – слово "пол"). Статева близькість – це намагання подолати власну половинчастість, інтегрувати дві статі-половини в єдине ціле. Це вже не sex, адже VI + VI = XII, sex + sex = integritas. "Займатися сексом" мало би означати щось близьке до "залишатися у своїй половинчастості", тобто щось принципово протилежне істинній меті статевої близькості.

Коротко кажучи, статеве життя українців не стало повнішим від того, що вони почали частіше вживати слово "секс". І воно явно не стало повнішим від того, що на місце комуністичної ідеології прийшла лібералістична, внаслідок чого зникли або стали крихкими окремі традиційні норми, котрі за інерцією хоч якось зберігалися у радянські часи. Воно не стало повнішим від порнографії, від того, що в моду ввійшла значна оголеність жінок, від прогресуючої сексуалізації дітей та підлітків, від того, що тема сексуального проникла у ті сфери публічності, у яких її експліцитність навряд чи є виправданою.

Візьмемо ту ж оголеність. Річ навіть не в безглуздості демонстрації жінкою "принадних частин" свого тіла комусь окрім власного чоловіка. Винесемо критерій моногамності за дужки і поглянемо на ситуацію під "утилітарним" кутом зору. Потяг чоловіка до жінки є динамічним. Привідкриття тайни, рух уперед, динаміка "роздягання". А роздягати можна лиш те, що є одягнутим. Наявність на вулицях занадто оголених (чи "обтягнутих") жінок може породжувати перманентні мікроімпульси статевого потягу. Але в цілому, якщо дивитися глобально, це притуплення статевого потягу, обрубування його коренів. Російський філософ і богослов о. Павло Флоренський писав: "Прекрасное тело одеждами не сокрывается, но раскрывается, и притом прекраснее, ибо раскрывается в своей целомудренной стыдливости. Напротив, тело, бесстыдно обнаженное, закрыто познанию, ибо потеряло игру своей стыдливости, а она-то и есть таинственная глубина жизни и свет из глубины". Публічна оголеність – це руйнування жіночого магнетизму.

Подібне ми можемо сказати про надмірну присутність у публічному просторі сексуальної тематики. Мені здається достатньо виправданим говорити, що статевість (сам принцип статевого поділу) з одного боку і еротичне тяжіння з іншого є фундаментальними засадами не лише людини, але й усього сущого. Міфологічні і філософські системи рідко обходились без апеляції до цієї проблематики. Вершиною опису в Старому Завіті любові Бога до людини і людського тяжіння до Бога є еротичні образи Пісні Пісень. Було б несправедливо вимагати, аби сексуальне лишалося виключно "у спальні" і не отримувало публічної артикуляції. Але коли тематику сексуального експлуатує Святе Письмо або якийсь давньогрецький чи християнський філософ, то це доречна експлуатація, яка стосується фундаментальних засад сущого. Коли ж образ статевого акту використовується у рекламі будівельної техніки, це зовсім інше. Те ж саме можемо говорити про порнографізм продуктів масової культури, звичайні розмови, зміст повідомлень від ЗМІ тощо. "Коли сексуальним стає усе, значить уже ніщо не є сексуальним" (Жан Бодрійяр). Образи Пісні Пісень, описуючи любов Бога і людини, підносять еротичне тяжіння між чоловіком і жінкою (означуване облагороджує саму метафору). Натомість те, що ми спостерігаємо навколо, руйнує це тяжіння, позбавляючи його інтимності. Церква недаремно боролася проти "сороміцьких" пісень, приказок і тому подібного. Цим вона не "репресувала" сексуальність, а, навпаки, захищала її.

Диявол дуже хороший маркетолог (інакше його пропозиції лишались би без відповіді). Але проблема не лише у спритності Диявола, але й у тому, що люди легко відмовляються від дарованого їм Богом інтелекту. Обікравши власний інтелект, вони дозволяють Дияволу обкрадати свою сексуальність, із характерним хіхіканням радіючи новим етапам "визволення", "прогресу", "емансипації".