МЕДИЦИНА ПРО ОСТАННІ ХВИЛИНИ ЖИТТЯ ХРИСТА

Ексклюзивне наукове дослідження про те, що відбувалося насправді Др. С. Трумен Девіс

У цій статті я хочу розглянути деякі фізичні аспекти страждань Ісуса Христа на хресті. Ми підемо за Ним з Гефсиманського саду, через суд і катування бичуванням, хресним шляхом на Голгофу, до останніх хресних мук...

Фізичні страждання Христа починаються ще в Гефсиманському саду. " А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю..." (Лук. 22:44).

Сучасні богослови пропонують найрізноманітніші фігуральні тлумачення цієї фрази, щоразу виходячи з того, що такого просто не могло бути. Насправді ж, достатньо було звернутися до медичної літератури. Hematidrosis, або кривавий піт, — явище надзвичайно рідкісне, але неодноразово засвідчене документально. У стані сильного емоційного стресу малюсінькі капіляри потових залоз можуть тріскати, і тоді кров змішується з потом. Цей процес викликає велику слабкість, а іноді навіть шок.

Вночі Ісуса схопили і потягли до первосвященика Каяфи, де Він став перед Синедріоном. Потім стражники зав'язали Йому очі й почали глумитися, вимагаючи, щоб Він наосліп впізнав кожного з них; на Нього плювали, били по обличчі...

І от настав наступний день. Починається підготовка до бичування. З Заарештованого зривають одяг і прив'язують Його руки над головою до стовпа. Римський легіонер робить крок уперед. У руках у нього бич — флагрум (флагеллум). Це короткий батіг, що складається з декількох важких шкіряних батогів, до кінця кожного з яких кріпляться дві маленьких кульки, свинцевих або кістяних.

Свист бича — і люті удари шмагають плечі, спину, ноги Ісуса. Спочатку батоги розсікають тільки шкіру, потім проникають глибше в підшкірні тканини. Кров сочиться з капілярів і вен, потім починає текти струменем з м'язових артерій. Свинцеві (кістяні) кульки утворюють великі синці, які швидко перетворюються у відкриті рани. Незабаром спина перетворюється в суцільне криваве місиво, з якого звисають довгі смужки шкіри. Бачачи, що Христос близький до смерті, центуріон наказує припинити бичування.

Ісуса, Який майже втратив свідомість, відв'язують, і Він падає на кам'яні плити, стікаючи кров'ю. Римські солдати потішаються над Євреєм із забутого містечка, який назвав Себе Царем! Вони накидають Йому на плечі багряницю і дають у руки тростину; для повної потіхи не вистачає лише вінця. Солдати споруджують подобу вінка з колючих галузок, які звичайно йдуть на розпалювання, і одягають Йому на голову, вдавлюючи шипи глибоко в шкіру. Солдати насміхаються над Ним, б'ють по обличчі, потім вири¬вають з рук тростину і наносять удари по голові, від чого шипи впиваються ще глибше. Вдосталь наглумившись і втомившись, нарешті, від своїх кривавих забав, вони зривають з Нього багряницю, яка вже встигла просочитися кров'ю і прилипнути до спини. Це заподіює Ісусові невимовного болю — ніби бичування відновилося; і рани знову починають кровоточити...

На відміну від єврейського звичаю, римляни повертають Ісусові Його одяг. Потім на плечі Йому кладуть важку поперечину хреста — патибулум, і процесія, що складається з засудженого до розп'яття Христа, двох злочинців і виконавців страти — римських солдатів на чолі з центуріоном, повільно просувається на Голгофу. Як не намагається Ісус йти прямо, після викликаного крововтратою шоку, вага хреста для Нього нестерпна. Він спотикається і падає; груба деревина врізається у відкриті рани на плечах... Він намагається встати — але сил уже не залишилося. Тоді центуріон, стурбований тим, щоб страта відбулася в строк, вибирає з перехожих дужого Симона Киринеянина і велить йому нести хрест. Ісус йде за ним слідом, обливаючись холодним, липким потом — наслідок шоку. Нарешті шлях в 600 метрів з фортеці Антонія на Голгофу завершений. З Ісуса знову зривають одяг, залишивши лише дозволену євреям пов'язку, яка прикриває чресла.

Перед початком страти Ісусові пропонують вина з мирою — слабкий болезаспокійливий засіб, — але Він відмовляється пити. Симонові наказують покласти поперечину на землю. Ісуса притискають до неї і розводять Йому руки в боки. Легіонер намацує поглиблення на зап'ясті й швидко простромлює величезним залізним цвяхом, забиваючи його якомога глибше в дерево, потім швидко переходить на інший бік і проробляє те саме з другим зап'ястком. Руки при цьому злегка провисають, і ворушити ними стало неможливо. Поперечину з висячим на ній Ісусом встановлюють на підставку хреста і прибивають над нею надпис: "Це Ісус, Цар Юдейський" (Матв. 27:37).

Потім Йому схрещують ноги, залишивши їх злегка зігнутими в колінах, і, витягнувши вниз стопи, протикають підйом кожної довгим цвяхом. От тепер Жертва розп'ята. Через те, що Він повільно осідає, переміщаючи вагу на цвяхи в руках, болісний вогненний біль простромлює пальці, потім — руки, і розривається в мозку — цвяхи в зап'ястях тиснуть на серединні нерви. Він підтягується вгору, щоб вгамувати біль, що підсилюється, і повністю переносить Свою вагу на простромлені ноги. Відбувається новий приступ палючого болю від розриву нервів між кістками ноги.

Далі руки слабшають, і м'язи сковують жорстокі судороги, які супроводжуються безперервним пульсуючим болем. Тепер Він уже не може підтягнутися: м'язи грудної клітки паралізовані, через це нездатні діяти й міжреберні м'язи. Він може вдихнути повітря, але не може видихнути. Ісус з останніх сил намагається піднятися, щоб зробити хоча б один короткий подих. Зрештою, у легенях і кровотоці накопичується вуглекислота, і судороги частково вщухають. Час від часу Йому ціною неймовірних зусиль вдається підтягтися вище і вдихнути животворного кисню. Безсумнівно, що саме в такі моменти Він і вимовив ті сім коротких заповідей, які записані в Євангеліях.

Перша була звернена до римських солдат, які ділили Його одяг, кидаючи жереб: "Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони" (Лук. 23:34). Друга — до розкаяного лиходія: "Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю" (Лук. 23:43). Третя — до охопленого жахом і горем Івана, улюбленого апостола: "Оце мати твоя!" (Іван. 19:26, 27). Четверта — крик розпачу, початок 21-го Псалма: "Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?" (Мф. 27:46).

Довгі години цих мук, що не припиняються, судоми, від яких от-от розірвуться суглоби, напливи ядухи, пекучий біль у посмугованій спині при русі вниз по грубому дерев'яному хресті... Але й це ще не все. Починаються нові муки: нищівний біль у грудях, що наростає у міру того, як перикард повільно наповнюється сироваткою і стискає серце.

Усе майже закінчено — втрата рідини в тканинах досягла критичного рівня; здавлене серце останніми важкими поштовхами посилає в тканини густу повільну кров; знівечені легені запекло намагаються схопити ковток повітря; обезводнені тканини шлють потік сигналів у мозок...

"Потім, взнав Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!" (Іван. 19:28). Це — п'ята, що Він вимовив на хресті.

І знову згадаємо пророчий 21-й Псалом: "Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене" (Пс. 21:16).

До Його губ підносять губку, змочену дешевим кислим вином, напоєм римських легіонерів. Але Він, як видно, вже не може пити; тіло Його от-от попрощається з життям. Відчуваючи смертний холод, Він говорить: "Сталося" (Іван. 19:30). Так, спокута відбулася. Тепер Він може дозволити Своєму тілу померти. Останнім немислимим зусиллям Він випрямляє ноги, робить глибокий вдих і вимовляє Свої останні слова: "Отче! У руки Твої віддаю Мого духа" (Лук. 23:46).

Далі ви знаєте. Євреї попросили забрати тіла розп'ятих із хрестів, щоб їхнім видом не опоганювати суботу. Звичайне розп'яття завершувалося тим, що жертвам перебивали гомілки. Після цього людина уже не могла підтягтися на хресті, вся вага лягала на грудні м'язи, і тому швидко наступала задуха. Солдати так і вчинили з обома розбійниками, але підійшовши до Ісуса, побачили, що цього можна вже не робити...

Для того, щоб переконатися в Його смерті, один з легіонерів ткнув списом у п'ятий проміжок між ребрами, прямо в серце, простромивши перикард. За свідченням Іоанна, "і зараз витекла звідти кров та вода" (Іван. 19:34). "Водою" тут названа рідина з навколосерцевої сумки; кров же текла з самого серця. Таким чином, у нас є досить переконливий посмертний доказ того, що наш Господь вмер не звичайною при розп'ятті смертю від задухи, а від гострої серцевої недостатності...