ПРОПОВІДЬ НА 32-гу НЕДІЛЮ. 

ПРО ЗАКХЕЯ.

       Улюблені брати і сестри! Сьогодні ми з вами чули останнє євангельське читання з річного кола євангельських читань. У ньому йдеться про покликання Господом митаря Закхея. Багатий начальник збирачів податків в Єрихоні Закхей почув про Великого Вчителя з Назарету Ісуса, і, підкорений Його духовною силою, прагне хоча б поглянути на Нього. Коли Ісус проходить Єрихоном, Закхей прямує за Ним, але через свій малий ріст, за безліччю народу, не може бачити Господа. Тоді Закхей забуває про свою важливість, про пристойність, про багатство, біжить вперед, залазить на фігове дерево, і чекає приходу Вчителя. Господь зупиняється коло смоковниці, побачивши спрагнену душу Закхея: "Зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм” (Лк.19,5). Розкрилася під Божим покликом душа Закхея і сталося її виправдання: "Нині прийшло спасіння дому цьому” (Лк.19,9). Тому що маленький непривітний чоловічок на ім’я Закхей з якогось моменту свого життя зрозумів, що без Бога його, досить таки вдале на перший погляд, життя немає сенсу. В нього було все, і раніше він не дуже переймався думками про Господа, отож для забезпечення власного благочестя міг йти на будь-які порушення. Ми не будемо сьогодні гадати що ж таки конкретно він робив, і як саме він грішив, але як факт знаємо, що згодом йому буде соромно за багато своїх вчинків.

       Чому саме соромно? А тому, що перш за все, Закхей живий. У нього жива душа. Вона не поринула в якусь зовнішню цінність і не завмерла в солодкому самовдоволенні: Ось я досягнув, чого хотів. Хай душа відпочиває! У Закхея ж були чималі земні цінності: знатний стан, влада, пошана. Хіба ці цінності не притягують до себе мільйони людей? Хіба, володіючи ними, мільйони людей не гинуть в самодогідливому достатку? І хіба мільйони людей не костеніють своїми душами, маючи набагато менший за масштабом достаток? Ситно поїсти, добре одягнутися чи вдовольнити якусь іншу дрібну пристрасть – ось звичайні масштаби людських прагнень. Володіючи цим, людина живе у щасливій задоволеності, і її душа наповнена до країв. Вона солодко спочиває в своєму володінні і нічого їй не треба. Закхей не такий. Багатство – добре, знатність – приємно, але вони не наповнюють його душу. Це – оправа життя, а душа Закхея жива, і вона має свій живий світ, що й виявляється в пошуках. Закхей – поважний, позитивний і забезпечений чоловік, який обіймає високу посаду, внутрішньо невдоволений собою. Він відчуває неспокій від того, що правда життя йому не відкрита, і тому, коли з’являється незвичайний Учитель життя, Закхей забуває і про багатство, і про знатність, і про свій вік і біжить за Вчителем Істини, як школяр, щоб вловити хоча б крихти нового Світла життя.

       Дорогі брати й сестри! У житті кожен з нас чогось досягнув і більшою чи меншою мірою ми до цього прив’язані. Дуже часто ми понад усе переймаємося тим, що про нас говорять люди. Що ми думаємо самі про себе, про людей та про Бога? Що Господь сказав би нам вголос, коли б зустрів нас? Очевидно, ми не митники, що досить швидко набувають матеріальні добра, але ми й не такі бідні, котрі нічого не посідають. Який наш погляд на потреби ближнього, на потреби нашої Церкви?

       Чи наша щирість подібна до щирості Закхея? Можливо, ми стоїмо осторонь проблем й потреб ближніх та своєї Церкви? Аналізуючи сьогоднішню розповідь про Закхея задумаймося, дорогі в Христі, а чи не бракує нам щирості у святій сповіді, коли стаємо віч-на-віч перед Богом, щоб каятися за промахи свого життя? Чи молимося за ближніх у їхній потребі, під час їхнього душевного пригноблення, або допомагаємо матеріально, коли вони цього потребують? Можливо, живемо засадами немудрого міщанина, котрий вважає, що давати милостиню – це втрата, а насправді – це великий духовний здобуток. Попробуймо, як Закхей, зустрітися з Богом й подивитися на себе згори, залишивши свою впевненість, самозадоволення, закоханість у собі. Стараймося щиро повторити із митарем, що нам усім багато чого потрібно поправити у житті. Можливо, вже багато часу ми опустили? Але Господь дає нам життя, щоб втрачене виправити, принаймні якоюсь частиною, якщо не вчетверо. Може, ще живуть люди, котрим ми вчинили будь-яку кривду: очорнили їх, понизили в очах ближніх, нанесли матеріальну шкоду, тощо. Направмо втрачене! Сьогодні й швидко це вчинімо, подібно до Закхея. Виконуймо наше покаяння та добрі діла радо, тому що таких осіб любить Господь (Пс.54,8). Ми бажаємо почути про себе добрі слова від людей навіть коли вони помиляються та підлесливо гладять нас по голові. Закхей був щасливий, бо чув слова від самого Бога, котрий виразно заявив: "Сьогодні на цей дім зійшло спасіння...”. Він, митник, ще нічого не зробив, не роздав майна та не виправив кривд матеріальних чи моральних, але вже почув слова Спасителя, котрий наскрізь бачив його серце та знав духа митаря. Звичайно, митар виконав обіцяне, можливо й став учнем Спасителя, показався великодушною людиною, котрий з бажання побачити Христа, удостоївся прийняти його у своєму домі. А з щирої гостини та готовності ділитися здобутим майном почув слова спасіння та оправдання у свій бік.

       Отже, дорогі брати і сестри! Наслідуймо грішного митаря у нашому поверненні до Бога, у щирому каятті та виправленні нашого життя. Хай, невідомі майбутні роки нашого життя будуть для нас роками приймання Господа у наші серця. Все осоружне віддалімо від себе, одягаймося у добрі та святі діла і тоді осягнемо спасіння. 

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП