ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ МИТАРЯ ТА ФАРИСЕЯ

                               «Коли ваша праведність не переважить праведності книжників   та     фарисеїв, то не увійдете в Царство Небесне» (Мф.5.20)

       За часів земного життя Господа нашого Ісуса Христа релігійне та духовне життя опанували книжники та фарисеї. Якщо уважно читати Святе Письмо Нового Завіту, томи побачимо, як вони показували себе ревними виконавцями закону Мойсея, та вважали себе праведними людьми. Але Господь наш Ісус Христос серцевідець, бачив їхню облудливість і самообманюючу зарозумілість.

       Щоб застерегти людей від такої показової праведності Господь Ісус Христос розказує нам притчу про митаря і фарисея. Саме її свята Православна Церква поставила читати у першу підготовчу неділю до Великого посту. Так із сьогоднішнього дня Церква, як любляча мати, починає готувати своїх духовних дітей до Святої Чотиридесятниці, щоб допомогти нам очистити душі від духовного бруду.

       Коли господар покидає на деякий час помешкання, то щільно закриває вікна та двері. Але коли повертається, то придивившись бачить, що все в домі припало порохом. Так само дорогі браття і сестри і в наших душах: коли ми в клопотах та життєвих турботах забуваємо про свою душу, яка втрачає свою святість і ми повинні подбати про її очищення. Отож, розмірковуючи над змістом притчі про митаря і фарисея загляньмо кожен у свою душу і кожен з нас напевно побачить багато гріховних нахилів: гордість, заздрість, гнів неправда…

       Згадаймо скільки разів ми молились подібно до фарисея не щиро, виправдовуючи себе. Святий Димитрій Ростовський повчав: «Якщо будеш вважати себе гіршим, то Господь вважатиме тебе кращим. У Бога той себе вибачає, хто звинувачує». І дійсно, тільки щира, покірна молитва, що пливе із сокрушенного серця, має вартість перед Богом. Хто ж себе в своїх власних очах підносить і виділяє себе у порівнянні з іншими людьми, той віддаляється від Бога, бо ж Господь своїм всевидячим оком бачить, чи відповідає зовнішній праведності внутрішня святість.

       Фарисеї віддавали Богові належне почитання, складали Йому подячні жертви, давали десятину зі всіх плодів на Церкву, роздавали милостиню, багато молились вдома, по домах молитви і навіть на вулиці. Але все це було тільки бездушним виконанням закону Мойсеєвого, а не потреба серця. Зрештою, вони робили все те більше для людського ока, а ніж для Бога. Вони старались подобатися людям і самим собі, а не Господу Богу.

       Дорогі браття і сестри Господь наш Ісус Христос навчав нас говорячи ось такі слова: «Остерігайтесь подавати вашу милостиню перед людьми, щоб вони вас бачили, бо не матимете ніякої нагороди від Отця вашого, що на небі» (Мф.6.1). Але в сьогоднішній притчі і не тільки в притчі, але й у всіх випадках де йдеться про фарисеїв ми бачимо, як ці люди стараються поставити себе вище над іншими. І це дуже гарно по показується у притчі про митаря і фарисея, яку ми сьогодні чули із євангельського читання. Ми бачили як фарисей хвалиться своєю праведністю, не любить ближнього свого і погорджує ним; і тому він пішов неоправданий до свого дому без Божої ласки.

       Митар – це живий образ грішника, що кається. Хоча його молитва була дуже коротка, Бог вислухав її, бо вона була повна смирення та покаяння і ми можемо і повинні брати її за зразок для своїх молитов. Адже як читаємо у апостола Якова, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Як.4.6). Грішний, але смиренний митар одержав благодать і відійшов до свого дому більш оправданий, ніж зовні благочестивий, але лицемірний та гордий фарисей.

       Не можна сказати, що ми, браття і сестри, не причасні до фарисейства та гордості. Всі ми стараємось показати себе кращими ніж є в дійсності. Любимо хвалитися тільки добрими ділами, а про свої гріховні недоліки й подумати не хочемо, вважаємо себе добрими, благочестивими, а інших людей несправедливими і грішниками, і через те стаємо подібними до посудини зверху старанно вимитої, а в середині повної бруду.

       Багатьох людей світ вважає праведниками, але як мало з них буває праведними перед Богом. Люди судять по вчинках, а Бог по чистоті серця, по внутрішній чесності. Недостатньо ворушити устами при молитві, а серцем бути далеко від Бога, замало виконувати заповіді та нести хрести з наріканням і озлобленістю. Потрібно все робити з любов’ю до Бога. Тільки любов і послух роблять нас праведними перед Богом, як любов і послух Авраама, коли Бог побажав від нього найбільшої жертви. Тут виявилося, що любов Авраама до Бога була більшою від найсильнішої любові на землі – батьківської любові до дитини.