ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ СИРОПУСНУ

        Дорогі брати і сестри, чи пам’ятаєте ви, як важливо для теперішнього і майбутнього життя, є наше виправдання перед Богом? Адже всі земні радості та смутки минуться і кожного з нас неминуче чекає суд Божий. «Всі ми станемо на суд Христа» (Рим.4.10), а Боже правосуддя визначить нашу долю навіки.

       Все милостивий Бог бажає всім спасіння і своєю благістю помилував впавшу людину і віддав Сина Свого Єдинородного, щоб всякий хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина у світ, щоб Він світ судив, але щоб через Нього світ спасся (Ін.3.16-17).

       Однак стати співнаслідниками вічного життя, виправдавшись вірою і отримавши від Бога прощення гріхів, вчинених після Хрещення ми за словами Господніми зможемо лише тоді коли простимо прогрішення нашим ближнім: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний… А коли ви не будете людям прощати, той Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мф.6.14-15).

       Як бачимо дорогі брати і сестри, що всі умови для нашого оправдання на суді Божому нам під силу, бо для їх виконання непотрібно нічого крім доброї волі. Якщо б Господь вимагав від нас милостині, посту чи молитви ми могли б сказати: «Щоб творити милостиню потрібно мати багатство, щоб зберігати піст, потрібно мати здоров’я, щоб перебувати в молитві потрібно мати час». А тут необхідно тільки одне бажання спастися.

       Здавалося б, що всім нам потрібно поспішити скористатися такою нескладною умовою спасіння, простимо один одному і не вкриємо свої серця тіню ворожнечі та неприязні до ближніх. Але виявляється, що заповідь Божу про прощення свого брата чи сестри, нам най більш важко виконати, бо гріх самолюбства володіє нашими серцями і не дозволяє їм розкритися назустріч ближньому.

       Багато хто з вас вже чув, а може і читав повчальну розповідь проте як у Печерському монастирі у братерській любові жили два монахи ієромонах Тит та ієродиякон Євагрій, але раптово ворог людського роду вселив між ними ворожнечу. Священик Тит важко захворів. Боячись, що він помре, не примирившись з братом, монахи привели до його постелі диякона Євагрія і благали, щоб він простив вмираючому. Тит побачивши Євагрія зрадів, припіднявся, поклонився йому і попросив прощення, але Євагрій відповів: «Не прощу його, ані в цьому, ані в будучому житті». Заледве він вимовив ці слова, як тут же впав мертвий, а Тит встав із свого ложа повністю здоровий і розповів братії про своє видіння. Виявляється коли Євагрій вимовив свої страшні слова, Тит побачив Ангела, котрий проколов Євагрія вогняним мечем, а потім взяв за руку Тита і підняв з постелі.

       Із Святого Письма ми знаємо, що Бог страшно карає злопам’ятність тому, що Він Сам сказав: «Все, що ви зробили одному з братів моїх менших це ви Мені зробили» (Мф.25.40), «бо через жорстокість свою і нерозкаяність серця збираєш собі гнів у день гніву» (Рим.2.5).

       Тільки тоді ми заслужимо милість Господню, коли самі будемо милосердні до своїх ближніх. Тому Свята Церква закликає нас перш ніж приступити з молитвою до Господа, щоб простив нам наші гріхи, спочатку простити своєму ближньому. Ми ж не бажаючи визволити свої серця від тягару кривди чи зла на свого ближнього, часто говоримо: «Я ні на кого не тримаю зла і нікому не приношу шкоди». Але чи правильне таке твердження перед Богом?

       Послухаймо, що говорить святий Іоан Золотоустий: «Якщо ти не шкодиш тому хто тебе скривдив, але відвертаєшся від нього, без сумніву рана перебуває в серці… невже ти хочеш так мати Бога, щоб Він тобі хоч і не шкодив, однак відвертався від тебе і гріхів твоїх не забував і не хотів тебе бачити?».

       Кожного дня і багаторазово ми взиваємо до Бога: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф.6.12). А чи не буває так, що язик прощає, а серце ні? «Але голос твій – повчає блаженний Августин – людина чує, а совість твою бачить Бог».

       Страшний гріх злопам’ятності тому, що ми повинні прислухатися до слів святого Іоана Золотоустого: «Возлюблені, ні для чого так не старайтеся, як для того, щоб бути вільними від гніву і примиритися з тими хто відноситься до нас вороже, знаючи, що ані молитва, ані піст, ані прийняття Святих Таїн, ані щось інше подібне не в силі буде нас захистити в судний день, якщо ми будемо пам’ятати зло; не прогрішить тому той, хто називає гріх злопам’ятності найтяжчим гріхом із всіх гріхів. Ні від чого так не відвертається Господь, як від людини злопам’ятної, що зберігає гнів».

       Дорогі браття і сестри, просімо Бога, щоб Він очистив наші душі від всякого гріха Своєю благодаттю і освятив їх Духом Святим. Вступаючи в піст, простімо один одному і своїм ближнім, як і Бог у Христі Ісусі простив всіх нас (Еф.4.32).

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП