ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ РОЗСЛАБЛЕНОГО

       Дорогі Брати і Сестри! Ми щойно вислухали два уривки із Святого Письма котрі показують нам двох паралізованих один із них був оздоровлений апостолом Петром, а другий самим Ісусом. Чому ці два фрагменти підібрані для нас в одну неділю? Напевно для того щоби кожен із нас усвідомив наскільки важливо є допомогти своєму ближньому, виконуючи тим самим одну із заповідей любові. Любити ближнього як самого себе.

       Обидва паралізовані чекали свого оздоровлення досить довго. Так само, як багато недужих в реаліях цього світу дуже довго очікують на своє зцілення. У книзі Діянь Апостолів ми довідуємось, що апостол Петро ставить на ноги Енея, який 8 років був прикутий своєю хворобою до ліжка. В євангелії від Іоана, читаємо про паралізованого, що 38 років очікував на просту здається банальну річ: зайти у воду, яку перед тим збурить ангел Господній. Позбавлені можливості рухатись з одного місця на друге, вони протягом своєї хвороби завжди чекали на допомогу.

       Параліч, як і всяка тяжка хвороба є звичайно великою бідою, проблемою як для хворого так і для родини, яка доглядає його. Але це є бідою тіла, а не душі, бо це може служити навіть для її користі, якщо переноситься з розумінням, глибоким християнським терпінням і відданістю Богові та ближнім. В такий спосіб можемо сказати, що християнин через свою недугу очищується, покутує за свої дочасні гріхи, свої людські немочі чи недосконалості. Усі ми дорогі брати і сестри по­требуємо очищення від наших гріхів,  бажаємо оздоровлення — як чоловік, про котрого розповідає Євангеліє, що тридцять вісім років перебував у тяжкій недузі, і таким зустрів його Ісус Христос при водній купелі. Історія цієї тяжко хворої людини — це історія кожної людини, котра покликана до життя на землі як прочанин, це історія всього людства, котре лежить у гріховних ранах її очікує оздоровлення від Господа. Він, Господь, подібно, як колись, приходить до кожної людини й запитує: "Бажаєш одужати?" Неду­жий не знав, як відповісти на поставлене запитання, хоч Ісус знав його бажання. Хворий казав, що немає людини, яка б розуміла його потребу, і навіть не здогадувався, що перед ним Господь, його Тво­рець, котрий знає його недугу і бажає допомогти йому. Дивно, що він так довго лежав і нічого не чув про Ісуса Христа, котрий чинив такі численні чуда.

       Звернімо увагу на слова з яких починається розмова між Спасителем та паралітиком. «Бажаєш одужати?» (Ін.5.6). Напевно цими словами сьогодні Господь питає кожного з нас: «Бажаєш одужати?», і здається ми можемо сказати : «Господи та я не слабий», але якщо ми фізично і справді здорові, та чи такими здоровими ми є духовно? Чи ми в нашому житті не є паралізовані своїми немочами, вадами, похотями і пристрастями? Чи цей параліч не триває роками? Тому пропозиція Спасителя є завжди актуальною і кожного разу як ми з’являємось на порозі Церкви, Господь знову і знову нас запитує нас чи не бажаємо ми одужати?», а ми відповідаємо завчені на пам’ять слова, які сказав у відповідь паралітик : «не маю нікого пане»Ів.5.7, хто б мені в цьому допоміг». Ми чекаємо допомоги від інших, а Господь пропонує свою: «Устань, візьми своє ложе і ходи!» (Ін.5.8). Що означають ці дивні для нас слова: «Устань, візьми своє ложе і ходи»? Встань!... Досить… Прокинься від життя в ілюзії, в якомусь надуманому світі, подивись навколо себе, життя проходить, все ближче і ближче час розлуки з цим світом, чи ти готовий до таких перемін? З чим ти збираєшся стати перед Справедливим Суддею? Чи ти справді здоровий ? І коли ми насправді зрозуміємо, що ми таки є розслаблені, паралізовані, які не можуть самі собі допомогти, тоді ми зрозуміємо і наступні слова Небесного Владики : «Устань, візьми своє ложе і ходи». Досить лежати і чекати. Нам на відміну від євангельського паралітика не потрібно чекати, щоби хтось зрушив воду і вона отримала цілющі властивості, не потрібно чекати, щоби хтось нас доніс до цієї води, нам потрібно зануритись у джерело святих тайн, які Господь встановив і залишив нам у Церкві. Тому Свята Церква на відміну від згаданої в Євангелії купелі, стає «Новою купіллю» для всіх немічних і потребуючих. Навпаки ж шкідливо та небезпечно виглядають духовні недуги, які на відміну від тілесних, позбавляють кожного нерозкаяного грішника «щасливої вічності». До такої шкідливої і небезпечної хвороби для душі можемо віднести духовний параліч чи розслаблення. Параліч позбавляє людину руху та відчуттів. Щось подібне можемо спостерігати у багатьох грішників. Саме їм притаманне так зване духовне збайдужіння до добра, до виконання Божої волі, вони не хочуть жити, як навчає Господь та Церква, вони визнають, що для цього не мають сили. Як ми можемо їм допомогти? Чи варто за це взагалі братись?

       Людина, хвора тілесно, не може рухатися, зазнає багатьох обмежень і відрізняється від здорових людей, подібно й духовно хвора особа не може любити Бога, провадити досконалого життя, здобувати нагороди перед Богом, аж поки не залишить гріхів і не позбудеться гріховної хвороби. У Бога не існує безнадійних ситуацій, навіть коли людина давно поховала себе в тяжких провинах. Справжнє во­скресіння нашого серця відбувається тоді, коли ми щиро каємося за наші гріхи. «Спиніться... і роздивіться..., де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6.16), — закликає Господь через пророка. Проявімо живу віру, і Господь довершить багато різних чудес, можливо, й уживаючи наших рук чи уст. Євреї звертають увагу на суботу та несені ноші, а не бачать людини, звільненої від її хвороби. Ісусові Христові важливо спасти та освятити людину бо Він прийшов спасти людський рід, те, що загинуло.

       Спробуймо поставити себе на місце цього хворого або принаймні стати біля Господа та розслабленого чоловіка й пройнятися їхньою розмовою і доконаним фактом оздоровлення недужого. Нагадаймо собі, що чоловік хворіє тридцять вісім років, Святе Письмо не пише про те, скільки років він перебував безпосередньо біля води, котру приходить зворушувати ангел, — хто входив у неї перший, ставав здоровий! Не було там черги. Лежали хворі, і кожен сильніший і хитріший ставав здоровим, можливо, навіть той, хто прийшов пізніш і в кого недуга не була аж занадто тяжка, — перший входив у купіль і видужував. Ісус Христос, не вживав води, не махав руками, не користувався іншими засобами чи способами, а просто сказав хворому: «Устань, візьми твоє ложе і ходи!» Хворий пішов, а юдеї стали докучати йому, що в суботу не годиться носити ложа, однак його пе­реслідували не за те, що він носив свою постіль, а за те, що це оздо­ровлення звершив Ісус Христос.

Ісус перший зацікавився хворим, його життям, проблемами. Бог перший виходить до нас назустріч, Він вибирає нас, щоб допомогти. Він підходить і запитує: «Бажаєш одужати?». Важливо, щоб ми навчилися помічати дію Бога в нашому і житті. Вершина об'явлення Бога — Слово Боже. Щоб мати можливість чути Божу мову, треба самому замовкнути. Буває, що через численні наші заняття, навіть егоїстичні молитви, ми не прислуховуємося до Божого голосу й тому не маємо можливості почути його. Коли хтось не, слухає, немає змісту говорити; щоб уміти прислухатися до Господньої мови, треба бути покірним. Хвороба перемінила розслабленого, він не протестує проти того, коли перед ним став незнайомець і запи­тує його, чи він бажає одужати. Не злиться, не нарікає, а покірно пояснює ситуацію, в якій перебуває, і розповідає про свою затяжну хворобу. Мабуть, до нього рідко хто зближався, щоб заговорити. Так, Господь звернув увагу на розслабленого без жодної його заслуги, тобто пам'ятав про нього. Цим випадком Бог бажає навчити нас, що Він і про нас пам'ятає, знає наші недуги й недоліки, наші проблеми та бажання. (Іс.49.15). Господь, бажає діяти для нашого духовного добра, але нам чомусь не раз багато чого не вдається. Господь знає нашу неміч, Він чудовий педагог і не хоче смерті грішника. Не відомо, як довго лежав розслаблений біля оздоровчої води, але відомо, що на нього ніхто не звертав уваги із людей: «Не маю нікого, пане», — так сказав розслаблений до Ісуса, приймаючи Його за якогось незна­ного чоловіка. Який розпач! Він самотній, ніхто не поцікавився його недугою, він, мабуть, признався б, якщо б йому пробували допомог­ти, але не було хворому про що згадувати. З одного боку, у хворобі людина обмежена, з іншого — хворобу можна не тільки терпеливо прийняти, але й з любов'ю її переживати, тому що це частина нашого життя. Який великий учитель розслаблений, що вміє так розсудливо і правильно поводитися у своїй недузі! Він бажає одужання, але не нарікає на терпіння, він хоче позбутися хвороби, але не звинувачує нікого. Сам на сам стоїть у своїй хворобі, але до нього прийшов Гос­подь, щоб його потішити й оздоровити. Коли Ісус Христос зустрів хворого пізніше, у храмі, Він вказав йому, що причиною його хворо­би були гріхи, і застеріг його на майбутнє, щоб не поплатився через повернення до гріхів гіршим становищем — вічною карою в пеклі. Може, хтось із нас заздрить тим, що грішать, через їхнє вдале життя і достаток? Праведникові жити серед грішників нелегко, але він мо­же своїми молитвами допомогти їм у наверненні. Людина має нагоду показати свою чесноту, випробовувати себе серед грішного оточен­ня, як, наприклад, Ной, що жив серед зіпсутого народу, але показу­вав вірність Господові, бо праведник "на путь грішників не ступає". Господь не перешкоджає грішникові жити в достатку, щоб той пізнав Божу доброту, можливо, ділився з ближнім і так прийшов до навер­нення.