ПРОПОВІДЬ НА
3-ТЮ НЕДІЛЮ ПО П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ
 Релігія — духовний феномен, який виражає
не лише віру людини в існування надприродного. Начала, що є джерелом буття
всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в
його світ. Витоки релігії знаходять різне витлумачення в дослідників різних
світоглядних орієнтацій. Хоч і матеріалістів не можна назвати безрелігійними —
їхня релігія базується на матеріальному началі, примітивна, але релігія. Інакше
християнство, воно наполягало і наполягає на своїй винятковості як релігії
Богоодкровенної.
В історії цивілізації стався відхід від
духовних цінностей до матеріальних. Людина залишилася у світі одна, сенсом її
життя стало не служіння Богові, а самоутвердження. Піднесення, звеличення
людини, виведення її у центр буття — з одного боку, а з другого — ослаблення її
духовних сил, нехтування основного призначення, відрив людини від
Божественного, заперечення образу і подоби Божої. Таким чином, цивілізація
породжує затяжну хворобу, назва якої - гуманізм, з особливим прогресом і
рецидивами у нинішній день. І тоді духовно хвора і обкрадена людина, щоб
заповнити духовну пустоту, вдається до різних східних релігій, окультизму,
харизматичних рухів, язичницьких традицій, витворюючи релігійний синкретизм,
тобто поєднанням кількох релігійних систем.
Але дорогі у Христі брати і сестри
вдаючись до такого поєднання ми забуваємо, «якою викуплені високою ціною»
(1Кор.6.2), що найважливіша справа на землі — це спасіння нашої безсмертної
душі: «Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить свою душу? Що
може дати людина взамін за свою душу» (Мф.16.26). Для спасіння нашої душі Бог
послав свого єдинородноґо Сина: «Так Бог полюбив світ, що Сина свого єдинородного
дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не
загинув, а мав життя вічне» (Ін.3.16).
Все, що не зв'язане вірою і
християнською духовністю, — страшне явище, яке приведе в кінцевому результаті
світ до глобальної катастрофи. Зважаючи на тривожний і убогий стан світу, який
спостерігаємо, ми переконані, що спасіння наше звершується, цей процес триває
аж до другого пришестя, історія людства — це історія спасіння людей.
Христос Спаситель прийшов у світ
побудувати Царство Боже, яке є духовним і всякому панують Бог і духовні
цінності. Християнська любов — це Царство Боже, яке перебуває, за словами
Христа, всередині людини: «царство Моє, — сказав Господь на суді у Пилата, — не
від світу цього» (Ін.18.36). У дні свого земного служіння Ісус Христос проповідував
людям Царство Боже, тобто цінності духу, що є справжнім скарбом людини, який у
неї ніхто не зможе відняти. Сутність проповіді Христа і діянь Його полягала в
тому, що Його пришестя є початком Царства Божого, що Син Божий прийшов відкрити
і дати Царство Боже людям. Відірвані від Бога гріхом, підкорені злу і смерті,
втративши справжнє життя, люди знову зможуть, через віру в Христа, пізнати
єдиного істинного Бога і Його любов до світу, у єднанні з Ним одержати нове —
праведне, істинне і вічне життя, для якого вони створені. І якщо у наш час світ
не приймає Царства Божого і всіма силами відкидає його, то Син Божий приніс
людям не тільки знання про Царство Боже. Він не тільки показав, в чому саме
полягають духовні цінності, а й дав благодатну силу увійти в це царство,
впустити його в своє серце. Зло і гріх переміг Собою, всім Своїм життям.
Він явив образ довершеної людини, тобто
людини до кінця слухняної Богові. «Нехай буде воля Твоя», - це та сила, якою
християнство вийшло з катакомб, перемогло язичеський світ, показавши приклади
найдовершенішої любові через мучеництво та ісповідництво: «Хто хоче йти за
Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій і за Мною йде. Бо хто хоче душу
свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія,
той спасе її» (Мк. 8.34,.35).
Прочитаймо судові акти перших християн —
нам відкриється не тільки історичний факт, а й величний вияв духу і віри, який
завершується істинною любов'ю до Бога.
Акт нашої доброї волі, згідної з волею
Отця Небесного, не виключається. Ми повинні теж працювати на наше спасіння.
Блаженний Августин навчає: «Сотворив тебе Бог без тебе, але не спасе тебе без
тебе». Апостол Павло застерігає: «Працюйте над спасінням вашим у страсі і
трепеті» (Фил.2.12).
Де ж взяти тих сил, щоб осягнути Царство
Боже? Тільки у Святій Церкві, через Святі Тайни ми одержуємо особливу
сакраментальну ласку. Сьогодні і багато думок і версій щодо заміни церковної
молитви на особисту домашню. Доречно у цьому випадку нагадати слова священномученика
Кіпріяна Карфагенського: «Кому церква не мати, тому Бог не Отець». Святі Тайни
— це надзвичайні джерела ласки, що течуть у нашій душі в життя вічне, то
справді ріки води живої, через які ми усиновлюємось: «Тому ти вже не раб, а
син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові», (Гал.4.7).
Переходячи у вічне життя, людина
зберігає свою особистість, розум, пам'ять (а не якусь розпливчасту духовну
субстанцію). І що найважливіше, поклавши початок духовного росту на землі,
працюючи для побудови Царства Божого, досягає успіхів у вічності) прямуючи до
ідеалу досконалості: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний» (Мф.5.48).
Тож: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте... В
домі Отця Мого осель багато...» (Ін.14.1-2)
- говорить Спаситель. СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.
|
