ПРОПОВІДЬ В 9-ту НЕДІЛЮ ПО П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

       Сьогоднішнє євангліє розповідає дивну подію із життя Христа Спасителя. Одного разу Ісус наказав своїм учням, переплисти на той бік Генезаретського озера. Тим часом Спаситель пішов помолитися на самоті. Коли ж човен вже був посередині озера і ним кидали розбурхані хвилі, учні побачили, що до них хтось наближається, ступаючи по запінених хвилях. Вони злякалися, і з переляку закричали, гадаючи, що бачать якусь примару.

       Господь заспокоїв їх голосно сказавши їм: «Заспокойтеся – це Я, не лякайтеся!» (Мф.14.27). І тут почувши голос Божественного Вчителя апостол Петро промовив: «Господи якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе водою. Спаситель сказав: «Йди!» (Мф.14.28-29). І ми дорогі в Христі брати і сестри бачимо чудо, апостол Петро сповнений віри безбоязно переступив через борт човна і сміливо пішов по розбурханих хвилях на зустріч Господеві. Але коли він відвернув свій погляд від Христа і побачив який сильний вітер і яке страшне море то злякався і почав тонути. Бачачи що його життю загрожує небезпека апостол Петро закричав: «Господи рятуй мене!». Господь простягнув руку взяв Петра і сказав: «Маловіре! Чого засумнівався» (Мф.14.30).

       Дорогі браття і сестри із цієї євангельської розповіді ми бачимо, як апостол Петро в небезпеці звертається до Ісуса. І цей випадок нагадує нам проте, що в нашому земному житті, подібне трапляється із кожним із нас. Ми буваємо дуже скорими до молитви, але лише тоді коли нам загрожує небезпека, або коли нам щось потрібно. Правду говорить наша українська приказка: «Як тривога то до Бога, а як по тривозі то нетреба Бозі!». Адже на жаль ми забуваємо про Бога тоді коли ми щасливі, коли нам добре. Але життя складається як із чорних так і білих смуг. Не завжди є добро і не завжди є зло. Часто в житті виникають різні сумні випробовування. Чи то хтось занедужає, чи приходять фінансові проблеми, або ще якісь клопоти. Бо як кажуть в народі: «Біда одна не ходить».

       В ці тяжкі хвилини нашого життя нам здається, що над нами здійнялася страшна житейська буря. За таких обставин людина стає легкодухою, вона страшенно побивається за втраченими благами, проклинає свою земну долю, свій гіркий талан. Людині здається, що все для неї скінчено, і вона в розпачі опускає руки. Але ніхто не задумується, що всі біди і нещастя часто бувають від гріховного життя. І тому нарікаючи на Бога ми в черговий раз грішимо.