«НУДЬГА – ЦЕ РОЗСЛАБЛЕННЯ ДУШІ», – ПРЕПОДОБНИЙ ЙОАН ЛІСТВИЧНИК

1. Нудьга – це розслаблення душі, недбання про подвиги, одвернення від обіту; ублажителька мирян, наклепниця на Бога яко немилосердного і нелюдяного. В псалмоспіві вона недоладна, в молитві немічна, в тілесному служінні кріпка, як залізо, до праці нелінива, до послуху швидка й охоча.

2. Чоловік, що перебуває у послусі, не знає нудьги й за посередництвом чуттєвого досягає поступу в духовному.

3. Спільнотне життя – ворог нудьги, а мужеві безмовному вона постійна співжителька: раніш смерти не відступить вона від нього і до самої кончини не перестане поборювати його. Побачивши келію самітника, вона посміхається і, наблизившись, оселяється там.

4. Лікар відвідує хворих рано, а нудьга подвижників – близько полудня.

5. Нудьга підмовляє до гостинности, нашіптує творити милостиню з праці рук своїх; запопадливо тягне відвідувати хворих, приводячи на пам’ять Того, що сказав: Хворий був, і ви навідались до Мене (Мф. 25:36). Вона невідступно намовляє відвідати скорботних та малодушних ­ і, будучи сама слабка духом, радить утішати таких же слабких.

6. Тим, що приступили до молитви, вона нагадує про конечно потрібні справи та всіляко намагається одволікти від молитви яким­небудь «важливим» ділом.

7. Будь­яка пристрасть перемагається протилежною їй чеснотою; нудьга ж для монаха – цілковита погибель. З усіх восьми попередників зла дух нудьги – найважчий.

8. Коли нема псалмоспіву, нудьга не являється, і після правила (на якому бере дрімота) очі жваво розплющуються.

9. Під час нападів нудьги виявляються нудителі єства; і ніщо не надає стільки вінців уважному монахові, як нудьга.

10. Хто плаче над собою, той не знає нудьги.

11. Монах, що любить гроші, не знає нудьги: він постійно згадує слова Апостола: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть (2 Сол. 3:10); Моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки (Діян. 20:34).

12. Нудьгу породжують деколи чуттєві задоволення, інколи – небоязнь Бога.

13. Ревна молитва – згуба нудьги; а пам’ять про останній суд зроджує ревність до діянь у Бозі.

14. Блага надія ­ це меч, яким монах перемагає і вбиває нудьгу.

15. Зі сповіді нудьги: ­ Скажи нам, пристрасте недбала та розслаблена, яке зло тебе породжує; чи є в тебе діти? Хто воює проти тебе? І хто вбивця твій? ­ Батьків у мене багато: деколи – нечутливість душі, інколи – забуття небесних благ, а іноді й надмірна праця. Діти мої, що зі мною перебувають, – зміна місць, занехаяння заповідей отця духовного, непам’ятання про Останній суд, а деколи і зречення монашого обіту. Супротивники мої, що в’яжуть мене, – це псалмоспів з працею. Ворог мій – пам’ять про смерть. Умертвляє ж мене молитва й тверда надія сподобитися вічних благ.