ОСНОВНІ РИСИ ХРИСТИЯНСЬКОГО ШЛЮБУ ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ БЛАГОЧЕСТИВО ПРОВАДИТИ СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ

Кожен шлюб має свої особливості, які впливають на всі сфери сімейного життя так само і християнський шлюб. У будь-якому шлюбі у тому числі і християнському бувають різні обставини в житті які приводять до конфліктів, адже якою б ідеальною не була сім’я, але уникнути конфліктів їй не вдасться, тому християни всього світу дотримуються принципу - краще вирішити конфлікт, ніж зруйнувати відносини. Для людей цього світу, набагато легше просто піти, ніж витрачати сили на вирішення конфлікту. Але нагородою за стійкість є те, що кожного разу, коли християнське подружжя розв’язує конфлікт, вони стають кращими як особистості - більш здатними вирішувати наступні неминучі конфлікти.

Такі відносини є частиною початкового великого плану Божого. Сьогодні мирська система заохочує наполягати на своїх правах і «робити все по-своєму». Християнська культура робить наголос на особистість, а не на ставлення цього індивідуума до свого партнера. У християнському шлюбі коли виникають проблеми ми не міняємо партнера, ми змінюємо себе. Мирське ж піднесення свого «я» над іншими призвело до виникнення філософії «Я - це номер 1», яка не вчить людей будувати довготривалі стосунки і вирішувати конфлікти. Проте біблійна мудрість вчить: відносини будуються шляхом поступок, а не перемог. Тому християнство піднімається над сучасною культурою, заявляючи світу про існування інших більш повноцінних і досконалих відносин.

У християнстві подружжя переживають почуття задоволення після вирішення конфлікту, адже його вирішення відбувається безпосередньо за підтримки Духа Святого, тому вони вбачають деяку користь від конфлікту, адже їхні стосунки стають ще більш глибокими і вони святкують спільну перемогу. Ці перемоги не тільки відбуваються всередині шлюбу. Бог також використовує конфлікти котрі виникають з іншими людьми, і в результаті віруючі стають більш сприйнятливими до образ і почуттів інших людей. У посланні до Римлян 5:3-4 пояснюється, що випробування породжують терпіння і твердість характеру. Бог використовує конфлікт, щоб виховувати ці якості.

Однак, іноді і християнські родини вдаються до різного роду негативних реакцій на конфлікти. Дослідивши деякі з них, можна краще зрозуміти, як справлятися з конфліктами та їх наслідками.

1. Відхід від рішення. Конфлікт «мовчазно обходиться». Подружжя не говорять про нього, просто ігноруючи свого партнера або джерело конфлікту.

2. Ігнорування значення конфлікту. У цій ситуації скривджена сторона думає: «Мені все одно, тому що він або вона не послухає мене в будь-якому випадку».

3. Злопам'ятність. Почуття образи і гніву як результат конфлікту затаюються в душі і - вибух неминучий.

4. Перекладання вини на когось іншого. Зазвичай це говорить про нездатність звинувачуваної особи визнати свої власні помилки.

5. Бажання перемогти за будь-яку ціну.

6. Поступки у всьому, тільки б уникнути конфлікту.

Існують деякі специфічні дії, які можуть допомогти християнським сім'ям у вирішенні конфліктів.

По-перше, потрібно переглянути Святе Письмо у пошуках того типу конфлікту, з яким маємо справу. У Біблії можна знайти ситуацію, аналогічну тій, яку переживають дружини.

По-друге, молитва. Молитва - це ще один спосіб дії. Спочатку подружжю слід попросити у Бога мудрості. Потім перевірити своє серце, а тільки потім клопотати за свого партнера. При такому відношенні Бог змінить атмосферу в сім'ї, розташує серця подружжя один до одного, і додасть їм рішучості краще розібратися в проблемі.

По-третє, потрібно шукати мудрої поради. Книга Приповістей 12:15 нагадує: «Дорога безумця пряма в його очах, а хто слухає ради, той мудрий». Проте, шукаючи ради, треба бути обережним, тому що емоції зазвичай вирують, коли подружжя залучені в конфліктну ситуацію, і мають тенденцію заважати їм об'єктивно бачити власні недоліки і оцінювати свою роль у конфлікті. Тому необхідно розібратися зі своїми емоціями. «Сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Еф.4:26).

Отже в час сімейних суперечок у першу чергу потрібно:

«1) акцентувати свою розмову тільки на темі розбіжностей;

 2) не докоряйте один одному його минулим;

3) не чиніть так, щоб спонукати свого співрозмовника до гріха;

4) не перебивайте одне одного;

5) самокритично визнавайте свої помилки і невідкладно вибачайтесь;

 6) не ставте ультиматумів і не вживайте поганих слів;

 7) не наполягайте на своїй думці, підкріпіть її якоюсь цінністю або авторитетом;

8) викореніть звички, які дратують співрозмовника;

 9) лагідна відповідь гасить гнів;

 10) не вимагайте від свого партнера більшого, ніж у його силах;

11) на відвертість відповідайте співчуттям». 

Але на жаль, у сучасних сім’ях дуже рідко хто прислухається до цих порад. Відносини між людьми в сучасному суспільстві буквально просякнуті непрощенням. Непрощення є однією з головних причин багатьох зруйнованих шлюбів.

У будь-якому шлюбі, заснованому на християнських цінностях або на мирському світогляді, близькі відносини будуються на довірі та відкритості. Ці дві якості споріднені і живлять один одного. Де є довіра, там чоловік і дружина можуть бути відкритими і посвячувати один одного в свої найглибші почуття, надії і страхи, радості і горе, думки та мрії. Це і є відкритий доступ в найбільш глибокий внутрішній світ, де людина постає такою, якою вона є. Така відкритість викликає зростання довіри, яке в свою чергу веде до ще більшої відкритості.

Якою би міцною, на перший погляд, не була довіра між чоловіком і дружиною, по суті, вона може виявитися дуже крихкою. Її можна зруйнувати всього-на-всього однією подружньою зрадою, образою або насиллям. Коли учасники подружжя завдають один одному біль, незалежно від того, навмисно або ненавмисно, вони руйнують довіру. Будучи пораненими, вони інстинктивно закриваються, іноді абсолютно несвідомо, тримаючи партнера на відстані і захищаючи себе від подальших ран. Чим сильніше біль, тим сильніше руйнування стосунків.

Такі ситуації мають бути вирішені. Сам процес з'ясування причин образи сприяє встановленню взаєморозуміння і близькості. Але, якщо не намагатися налагодити контакт, стіни навколо сердець будуть ставати все вищими, а цемент - міцнішим, поки відчуття близькості не зникне зовсім.

У нехристиянських шлюбах, як правило, біль і гнів накопичуються, а кожна наступна сварка ще більше поширює бажання відповісти кривдникові тим же: болем за біль, образою за образу, відкиданням за відкидання.

У християнському шлюбі почуття близькості відновлюється через прощення. Для християн прощення - це не разова дія, це постійна життєва позиція. Долаючи біль, страх, почуття власної провини подружжя вдаються до допомоги Господа, усвідомлюючи свою нездатність людськими зусиллями впоратися з болем, образою або гнівом і роздратуванням. У таких ситуаціях можна спостерігати надприродне Божественне втручання, результатом якого стає здатність чоловіка і дружини без грубості і засудження, сказати своєму партнерові про свій біль, визнати свою провину і просити про прощення одне в одного.

Прощення виходить за межі людських уявлень про справедливість. Його призначення прощати те, що взагалі прощати не варто було б. Саме тому прощення є однією з центральних істин християнства: нам потрібно пожертвувати своєю гордістю, жалістю до себе і бажанням справедливості.

Святе Письмо говорить, що коли ми приходимо до Бога, щиро сповідуємо свої невдачі, Він безоплатно дарує нам Своє прощення. Ісус помер, спокутувавши наші гріхи. Бог прощає нам просто, безоплатно, навіть якщо знає, що ми знову зробимо помилку. Він - приклад прощення. Апостол Павло пише: «Будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф.4:32).

Щоб зберігати шлюбні відносини в гармонії, подружжю доведеться щодня ухвалювати рішення про прощення, тим самим зберігаючи вірність і відданість один одному. Є такий вислів, що любов жінки чи чоловіка - як зубна щітка: не можна давати іншим користуватися нею. (Посмішка Гіменея)                                                                                                                                                       

У християнському шлюбі, у всій повноті простежується стійкість подружжя у виконанні своїх обіцянок і зобов'язань один перед одним, а не частково. Вірність подружнього обов'язку може виявлятися у вчинках, але, по суті, вона - справа серця. Християни часто задають собі питання: «Чи не приховуємо ми від чоловіка (дружини) частку свого серця, чи не зайняли в ньому головне місце інші інтереси, інші прихильності?».

У християнському шлюбі кожен із подружжя вважає для себе обов'язковим виконання подружнього обов'язку. Вірність, означає повна довіра між подружжям у всіх сферах, а не тільки в сексуальній. Вірність душ, не менш важлива, ніж вірність тіл. Зберігати вірність чоловікові чи дружині означає завжди і у всьому ставити себе в залежність від своїх зобов'язань перед ним чи нею, виправдовуючи його чи її довіру. Це означає, що чоловік і дружина повинні бути впевненими в неухильному дотриманні своїх обов'язків іншим, причому під цим мається на увазі виконання не тільки подружніх обов'язків, а й маси повсякденних життєвих справ. Мається на увазі і здатність приходити додому в обіцяний час, і готовність прийняти критику і вираження невдоволення на свою адресу.

У нехристиянських сім'ях зради як такої може й не бути, але, на жаль, немає і відображеної Богом емоційної близькості. У кращому випадку між подружжям зберігається вірність тілесна, але відсутня вірність душевна. Вони не можуть повністю розраховувати один на одного. У їхніх стосунках бракує віри, не вистачає впевненості, немає спокою.

У давньоєврейському оригіналі Біблії слово «вірити» мало наступне значення: «бути настільки впевненим у комусь, що можна дозволити собі повну безпечність». Вірність, звичайно ж, означає і те, що жоден з подружжя ніколи не залишить улюбленої йому людини. Перелюб, означає сексуальну близькість з кимось іншим. Але існує й емоційне перелюбство - душевна зрада чоловікові, тобто наявність власних душевних переживань, які навмисно приховуються від чоловіка/дружини через захоплення кимось іншим.

У християнському шлюбі подружжя вміють управляти своїми сексуальними мотивами і знаходять їм здоровий вираз всередині шлюбного союзу. А при контакті з іншими людьми кожен з подружжя намагається уникати будь-яких близьких відносин з представниками протилежної статі, бо для кожного з них вираження сексуальності прийнятно тільки в шлюбі. Адже, тільки у таїнстві шлюбу освячується союз любові двох осіб. Але цей союз впливає не тільки на саме подружжя, а й на всю сім’ю і на суспільство. Тому святістю шлюбного союзу, даною йому у таїнстві шлюбу, освячується сім’я, а потім і суспільство.

Пам’ятаймо, що якими є наші родини такою і буде наша Держава бо міцна благочестива сім’я це фундамент на якому будуються всі відносини в тому числі і суспільні. Тільки від нас залежить міцність, цього фундаменту, бо як говорить народна мудрість: «Що посієш те й пожнеш».

                         Опрацьовано прот. Іваном Голубом. ПЦУ. м. Львів