ПОБЛАЖЛИВІСТЬ

       Серед багатьох християнських чеснот, що підносять наші душі і роблять їх більш досконалими і чистими, є одна, часом мало помітна, що не кидається в очі при загальному досить високому духовному розвитку благочестиво віруючої людини. Ця чеснота – поблажливість, такий стан людського серця, коли людина і могла би кому-небудь з оточуючих людей зробити зауваження, поправити, навіть зробити серйозне зауваження, причому маючи на те всі підстави, але вона цього зауваження не чинить виключно тому, щоб не образити людину, котра поступила неправильно. Бувають випадки, коли інші люди дуже болісно сприймають зауваження і докір. До них потрібен особливий підхід - з ласкою, з любов'ю, розумінням. Ось людина, наважилася зробити таке зауваження, і проявляє поблажливість, щоб не зробити ближньому своєму боляче і щоб не зародилася у нього думка про горду перевагу людини, що робить зауваження. Така стриманість має велике значення ще й тому, що подібний вчинок допомагає зберегти серед людей єднання і мир. Ось як пише про це святий апостол Павло в Посланні до Ефесян: «Благаю вас поводитися гідно покликання, до якого вас покликано, зі всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, терплячи один одного з любов'ю, намагаючись зберігати єдність духу в союзі миру (Еф.4,1-3)

       Поблажливість дуже допомагає прощати один одному наші гріхи Поблажлива людина, залишаючи в тіні свої достоїнства, в той же час старається прощати образи, яких їй завдано. Святий апостол Павло так пише про це: Одягніться ... в милосердя ... лагідність ... терплячи один одного й прощаючи взаємно ... І так запанує у ваших серцях мир Божий (Кол.3,12,13,15 ).

       Святий апостол подає християнам приклад поблажливості, називаючи себе нерозумним і спонукаючи християн виявити поблажливість по відношенню до нього: О, якби ви ... були  поблажливі до моєї нерозумності (2Кор.11,1).

       Для апостола Павла зразок поблажливості бачиться в такій людині, яка сходить навіть до явних неуків та заблудливих людей (Євр.5,2). Всі ми знаємо велику заповідь Христа Спасителя про любов до своїх ворогів (Мф.5,44). Знаємо ми і те, як важко виконувати цю заповідь. Однак людині, що виховала в собі чесноту поблажливості, значно легше підходити до виконання цієї важкої заповіді про любов до ворогів. Від м'якості, від поблажливості до грішника один крок до поблажливості до свого ворога. А де народилась поблажливість, там недалеко до народження любові.

       Таким чином, поблажливість - це наша духовна опора на шляху до розвитку в собі всеосяжної великої сили - християнської любові. Звичайно, на шляху до виховання в собі поблажливості до людей, як і на шляху до досягнення багатьох чеснот, стоять різні перешкоди: це і наша попередня неприхильність до людини, що вимагає поблажливості; це і наше невміння придушити в собі почуття переваги, що так і рветься назовні; це і лукаві думки про те, що хтось повинен зробити зауваження грішникові. Проте всі ці труднощі легко подолати з Божою допомогою, якщо завжди пам'ятати, що в основі всіх наших відносин до людей повинна лежати любов.

      Нехай той, до кого нелегко бути поблажливим відомий раніше як людина погана. Але любов Христова всіх кличе до досконалості. Вчора був поганим - сьогодні буде хорошим. Проявимо ж до нього поблажливість. Нехай наш розум підказує нам думку про нашу нібито перевагу над тим, до кого треба мати поблажливість. Придушімо в собі це гордовите почуття і проявимо поблажливість. Нехай наша думка твердить, що треба наставляти, вчити грішника, а не приглядатися до його недосконалостей. Тому проявімо до нього поблажливість, м'яко, ласкаво вказавши йому на його помилки. І суперечність буде усунуто: і поблажливість проявили, і духовно наставили грішника.

       Пам’ятаймо, що в житті християнина над усім царює благодать Божа. Вона і допоможе нам бути поблажливими до людей. А Господь, що бачить наші духовні устремління, безсумнівно, благословить протягом нашої душевної боротьби, бо Він Сам для нас вищий приклад поблажливості до людей.

Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП.