ПРОПОВІДЬ НА ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

       «Хрест – охоронець всієї вселенної, хрест – красота церкви, хрест – ангелів слава, хрест нам грішним радість і бісам рана». Ось такі слова дорогі брати і сестри, лунають у святих храмах в день свята воздвиження Чесного Хреста Господнього. Сьогодні в апостольському читанні ми чуємо, що для юдеїв та еллінів хрест це безумство, а для нас віруючих в Ісуса Христа людей, хрест являється символом спасіння, а не знаряддям кари. Для нас це радість, а для диявола – це сила котра спалює, котра виганяє біса в темряву кромішню тобто до пекла. Бо як сказано встановлений хрест закликає людину із всіх кінців землі для того, щоб ми побачили Хто розп’ятий на тому хресті, за кого і яка ціль тих страждань Розп’ятого.

       Свято Воздвиження Хреста Господнього є великим і радісним святом яке принесло велику тайну, котру кожна людина як в Старому так і Новому Завіті, не може осягнути до кінця досконало, тому що ця Тайна є великою, адже на цьому Хресті, на цьому жертвеннику, на цьому Вселенському Престолі упокоївся Господь, для того, щоб оздоровити нас Своєю любов’ю і допровадити в оселі Царства Небесного.

       Євреї разом з греками язичниками вирішили, це місце котре нагадує нам про страждання Ісуса Христа, повністю знищити стерти з лиця землі. Вони засипали його сміттям і землею, і на цьому місці де сьогодні стоїть і красується храм Воскресіння, а в ньому – Гріб Господній, були поставлені капища Юпітера і Венери, де приносилися жертви цим язичницьким божкам.

       Але рівноапостольний імператор Константин перемагав ворогів які були ідолопоклонниками, знущалися над Божими творіннями приносячи в жертву ідолам людей – він переміг їх за допомогою з’явленого на небі у вигляді зірок зображення Хреста Господнього, який сяяв сильніше навіть від сонячного світла, і на ньому був напис: «Цим перемагай». Із за вдячності перед Богом він послав свою матір – царицю Єлену в Єрусалим для того, щоб вона відшукала Хрест Христа. Це відбулось в 326 році, коли знайшли три хрести і не могли дізнатися, котрий належав Спасителю, тоді поблизу несли померлого і патріарх Макарій по черзі прикладав на покійника. І коли був покладений Хрест Господній – покійник воскрес. Ось дорогі брати і сестри, перший приклад сили хреста, на котрому був розп’ятий наш Найсолодший Спаситель. Люди просили патріарха підняти це знамено сили, щоб всі побачили, і коли патріарх піднімав Хрест, народ вигукував: «Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй!». Ця молитва і до сьогоднішнього, являється найкоротшою, а в цей же час найбільшою вона зберігає в собі глибокий зміст нашого життя.

       Пройшло вже майже 20 століть з того часу, а сила Хреста прославляється все більше і більше, творить багато чудес і нагадує нам про ті страшні часи. Ми люди будуємо пам’ятники своїм рідним, своїм співвітчизникам, через вдячність, а цей пам’ятник – хрест збудований людською злобою. За любов, за милосердя, за ті дари, котрі Господь дарував Своєму Творінню, єврейський рід із всією ненавистю розіп’яв на хресті Свого Створителя. Тому і Господь ще і сьогодні із сторінок Святого Єванглія закликає нас йти за Ним, Він говорить: «Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться самого себе і візьме хрест свій, і йде за Мною» (Мк.8.34).

       Що ж означає взяти хрест? Дерев’яний, мідний, срібний чи золотий? Ні! Христос говорить не проте, Він говорить, щоб ми були смиренними: все те, що Він посилає нам у житті, – а це страждання, хвороби, це сімейні негаразди, це заздрість ворогів, це наклепи, зневаги, насмішки все це якраз і є нашим життєвим хрестом. І коли ми без нарікань, вірячи, що на все є воля Божа і що все ж відбувається в ім’я Христове, несемо свій життєвий хрест – це і означає йти за Христом.

       Також Господь говорить: «Хто хоче душу свою зберегти, той її втратить, а хто втратить душу свою заради Мене і Єванглія, той збереже її» (Мк.8.35). Сьогодні є багато прикладів, тих хто втратив свою душу. Душу втратили всі безбожники, котрі боялися йти в храм і причаститися, боячись, щоб через чашу їм не передалися хвороби, також ті котрі боялися того, щоб їх не звільнили з роботи через сповідування віри в Господа нашого Ісуса Христа, або не трапилися з ними ще інші якісь негаразди, – вони загинули, їх слава відійшла з шумом. Але ті, хто стояв за Христа, хто страждав за Христа, – їх сьогодні знає весь світ, їм поклоняються як друзям Христовим. Угодників Божих, апостолів, мучеників, преподобних знають у цілому світі. Але запитайте про сліпих вождів, хто їх знає? Навіть у них на Батьківщині їх знають лише деякі люди. Пройде час вмре про них пам'ять, а ті хто віддав своє життя за Христа, за Євангліє – вони отримували уділ у Вишньому Єрусалимі, вони отримали славу і вінець від Бога, про них будуть пам’ятати до кінця світу, до того часу, поки всі ми з вами не побачимо Спасителя на хмарах зі славою великою, Який прийде в другому пришесті судити живих і мертвих.

       І сьогодні всіма негараздами світу – війнами, землетрусами, вибухами Господь нагадує нам, що можна здобути весь світ, можна здобути людську славу, але одного разу приходить неочікувана гостя, котра нікому не дозволяє недбало ставитися до себе – це наша смерть. Приходить час вона перерізає всі нитки нашого життя і людина стає мертвою без ознак життя. Вона не візьме з собою в гріб, ані багатства, ані слави, ані ошатних будинків, ані висот котрих вона досягнула, за нею підуть її добрі вчинки. Але що ж може здобути людина в Царстві небесному? Або в загробному житті? Всього лише плачевну участь, якщо вона була далекою від Христа і Його Церкви. В народі побутує думка, що невіруюча людина подібна до тварини. Але від тварини є якась користь, а яка користь від людини котра немає сім’ї, котра не служить своєму Богові, тобто Творцеві Небесному, котра нічого не зробила ані для Церкви, ані для Батьківщини. Яке може бути для неї помилування від Бога, або яка може бути її слава? Якщо ж взяти будь яку тварину, то побачимо, що вона приносить нам їжу, вона дарує нам деякі радості: ми дивимося на них і вони з любов’ю відносяться до нас як до своїх господарів, хоча можливо часто дивляться на нас зневажливо, за те, що ми своїми гріхами зрадили свого Бога.

       Тому дорогі брати і сестри! Христос закликає нас з вами, щоб ми сповідували Його ім’я завжди і всюди. Але сповідувати ім’я Господнє можна по різному. Через пророка Господь говорить: «Наближаються до Мене люди, що шанують Мене устами, а серце їх далеко від Мене». Ми повинні прославляти Бога, як Він нас навчив, як сказано в Символі віри, бо цим Він закликає нас до радості та життя. Тому сьогодні немає виправдання тим, хто говорить: я боявся, або боюся ходити до церкви, що там скажуть про мене люди? Я боюся чи соромлюся сповідувати Ім’я Христове, тому що коли я покладу на себе хресне знамення, будуть надімною сміятися. А як же ж ти дорогий брате чи сестро, хочеш сповідувати Господа? А якщо завтра призвуть тебе на страждання, ти скажеш: «Я не знаю того! Я не хочу, я боюся!». Тоді ти невіруюча людина, яка тільки живе на землі, бо без Бога немає людини у всій її повноті.

       Тому я закликаю вас дорогі брати і сестри, якщо не бажаєте вкусити вічної смерті, то стараймося бути завжди з Богом, завжди сповідувати ім’я Христове, як вчить Святе Православ’я ось вже дві тисячі років. Якщо над нами будуть сміятися, що ми християни, що ми християни, – дякуймо Богові та радіймо, що Господь нас знайшов у цьому величезному світі.

       Тож просімо в молитвах Бога благословення, щоб Господь завжди дарував нам цей великий дар віри, щоб ми ніколи не відступили від цього живоносного джерела, але були завжди з Господом у Царстві Небесному.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.