Преподобний Іоан Ліствичник Про покаяння

Хрещення. Покаяння - це завіт з Богом про оновлення життя. Покаяння - це купіль смирення. Покаяння - це повсякденне відторгнення утіх тілесних втіх. Покаяння - це очищення совісти. Покаяння - це примирення з Господом через звершення благих діл на противагу колишніх гріхів. Покаяння – це самоосудження; журба про себе, вільна від зовнішніх турбот.

Покаяння - це донька надії та смерть відчаю. Покаяння – це добровільне сприйняття усього скорботного. Коли ми впали у рів беззаконня, то не зможемо вибратися з нього без спасительної мотузки смиренномудрості. Одна річ – скрушена смиренномудрість каяття, інша - докори совісти того, хто ще впадає у гріх свій, ще інша - блаженне і багате смиренномудря в досконалих – через дію Божу в них. Знаком повного смирення є також досконале терпіння зневаги. Часто колишня згубна звичка переслідує тих, хто плаче над гріхами. І не дивуйся з цього. Чому і як трапляється падіння - незбагненне для людини; деколи це стається через недбальство душі, іноді - з допусту Божого, а інколи - через відвернення Боже. Хтось, утім, говорив мені, що з падінь, які стаються з допусту Божого, ми сподобляємося швидко підвестися, тому що Господь не дозволяє довго утримувати нас демонові журби. І якщо упали в чомусь, то найперше проти цього повстанемо.

Не журися, якщо і кожний день падаєш, і не відступає від дороги Божої, але стій мужньо; і без сумніву Ангел, який охороняє тебе, нагородить твоє терпіння. Коли хвороба свіжа та гаряча, тоді її можна легко вилікувати; - застаріла ж, занедбана потребує багато праці, різання, присипання і припалювання. Така хвороба з часом стає невиліковною, але Богові – все можливо зцілити (Мф. 19,26). Перед падінням у гріх біси зображають нам Бога чоловіколюбним, а після падіння - жорстоким.

 Не слухай ворога, який шепоче тобі про дріб’язковість” твого падіння: „ Лише би тобі того й того не вчинити, а це – нічого”. Часто й малі дари вгамовували великий гнів Судді, - і навпаки. Якщо впадеш у малий гріх, і тобі підкаже твоя думка,біс чи чоловік: „ Не журися цим, це ніщо”, не слухайся і не вір цьому, це відганяє благодать Божу, так що людина легко впадає у великий і навіть смертний гріх. Хто не може погасити однієї свічки, як потушить дім або цілий ліс, коли загориться. Тому привчайся перемагати мале, якщо хочеш перемогти велике.

 Хто правдиво шукає прощення гріхів своїх, нехай вважає втраченим кожний день, який не оплакав, навіть якби й вчинив того дня багато добра. Хто оплакує гріхи свої, хай не послаблює ревності в цьому, і не міркує: «У час відходу (в годину смерті) одержу сповіщення про прощення». Невідоме ще не достовірне. «Дай мені полегшення, щоб я заспокоївся раніше, ніж відійду від світу цього» (Пс. 39,14). „ Господь є Дух, а де Дух Господній, там свобода” (2 Кор. 3,17), де глибоке смирення, там окови падають. А в кого нема цих двох надбань, нехай не обманює себе - він зв’язаний.  Ті, що живуть у світі (і по духу світу), далекі від цього звернення. Але декотрі з них, що йдуть шляхом милостині, в годину смерті пізнають свій здобуток.

Хто плаче над собою, того вже не цікавлять плачі, докори, чи падіння ближніх. Пес, поранений звіром, ще більше на нього лютує (через біль від рани). Вдумаймось, чи не тому совість перестала нас звинувачувати, бо придушена злом, а не тому, що стала чистою? Знаком прощення гріхів є постійне визнання себе грішником перед Богом. Всі ми, особливо ті, що впали, повинні берегтись,щоб не ввійшло до серця нашого згубне вчення Орігена. Воно, скверне, всюди виставляло Боже чоловіколюб’я, і дуже припало до серця усім сластолюбцям. (Преподобний Іоан Ліствичник вказує на ту думку Орігена, яку відкинув та осудив П’ятий Вселенський собор в 553 році, згідно якої всі люди, навіть самі нечестиві в тому числі і диявол, перетерпівши довгі муки в геєні огненій, ніби очистяться до кінця і будуть помилувані).

 На початках подвигу сповідуймо прогрішення свої духовному отцеві на самоті; якщо ж накаже, то – при всіх. Бо рани, будучи виявлені, не роз’ятрюються цим, а лікуються. Сповідайся, мов засуджений злочинець, похилившись обличчям до землі, й омивай сльозами ноги духовного отця свого, немовби ноги самого Христа. Біси звичайно намовляють нас щоб зовсім не сповідатися в гріхах своїх, або сповідатися, покладаючи вину свою на інших.

 Не спокушайся духом гордині: сповідайся отцеві своєму в прогрішеннях своїх, не криючись, бо без самозасоромлення неможливо визволитися від сорому вічного. Оголюй перед ним струп свій, як перед лікарем, і не стидайся сказати йому: „Отче, це мій струп, моя рана; вона з’явилася через власне лінивство моє. Ніхто не винен у ній: ні людина, ні дух, ні тіло, ні щось інше, - а тільки недбальство моє”. Іоан Предтеча закликав усіх до покаяння, хоча сам не потребував її. Так він шукав спасіння тих, що приходили до нього.

 Ніщо так не осоружне грішнику, як замішання від роздратування, бо покаяння потребує великої смиренності, а роздратування є знаком великої гордині. Сонячний промінь, проникаючи через щілину до хати, освітлює в ній усе, тож видимою стає навіть найтонша пилюка, що снує у повітрі; подібно й страх Господній: коли ввійде до серця, - показує йому всі гріхи.

 Як вода змиває літери на піску, так і сльози очищують гріхи. Як літери, коли нема води, можна стерти іншими способами, так і душі, позбавлені сліз, очищуються з гріхів своїх печаллю, зітханням і великим уболіванням.  Як свіжі рани скоро загоюються, так, навпаки, задавнені душевні струпи нелегко вилікувати, хоча їх теж можна зцілити.

Як тому, що поховав батька свого, - ганьба відразу після похорону йти на весілля; так і тим, що ридають над гріхами своїми, не личить шукати у віці цьому спокою, чести й слави від людей.

Як мешкання громадян відрізняються від камер засуджених злочинців; так і життя тих, що плачуть над гріхами своїми, повинно бути цілком іншим, аніж життя невинних. Чуття душі дане нам від природи, але гріх глушить його. Свідомість або припиняє зло, або зменшує його. Свідомість породжується совістю, а совість є словом і облаченням Ангела-Хоронителя, даного нам під час Хрещення. Тому непросвічені Хрещенням не так сильно мучаться за свої злі вчинки в душі, як віруючі.

Хто бажає позбутися ярма гріхів своїх, нехай наслідує тих, що сидять над гробами поза містом, та безнастанно проливає гарячі сльози каяття. Хай не перериває безголосих ридань серця свого доки не побачить Ісуса, що прийде й відвалить від серця його камінь зачерствіння і ум - як Лазаря - звільнить з уз гріховних, звелівши слугам Своїм - Ангелам: Розв’яжіть його від пристрастей і пустіть, нехай іде (Ів. 11,44) до блаженної чистоти. В науці моїй про покаяння розгорається вогонь молитви (Пс.38,9),що спалює природу гріха.

Образом, прикладом, та правилом покаяння нехай будуть тобі всі святі, і на протязі життя не будеш мати потреби ні в одній із книг, бо в тобі засяє Христос, Син Божий і Бог, у воскресінні правдивого покаяння. На п’яту сходину зійшов ти, що каєшся; покаянням п’ять почуттів очистив,і вільним зусиллям уникнув не вільних ти мук.

Амінь.