ПРО БЕЗСМЕРТЯ ДУШІ

       Прагнення безсмертя корениться глибоко в людсь­кій природі. Не маючи певності особистого безсмертя, пересічна людина старається знайти якесь наближен­ня до нього. Так, у стародавні часи єгиптяни будували величезні пам'ятники (піраміди) для померлих. Великі полководці завойовували імперії, визначні митці тво­рили чудові статуї і малюнки. Багато інших людей у різні способи старалися залишити по своїй смерті щось, що нагадувало б людству про них.

       Не тільки великі люди, а й кожний із нас думає про смерть, про те, що зі смертю все закінчується, оскільки не всі мають нагоду і можливість будувати піраміди чи підкоряти імперії. Багато пересічних людей намагаються потішати себе надіями хоч на будь-яке безсмертя. Найбільш поширене сподівання у тих, що не мають певності особистого безсмертя, полягає в тому, що вони житимуть в їх потомстві. Але це марна надія, Наші діти житимуть своїм життям, а не нашим. Врешті-решт і вони повмирають. Інші сподіваються, що їх праця буде тривалою пам'яткою їх життя, в ділах вони знайдуть безсмертя.

       Кожна людина повинна пам'ятати, що в цьому світі усе має свій початок і кінець. Навіть дні існування нашої планети пораховані, і рано чи пізно вона зникне з усіма ділами, що були на ній. Чимало людей, вважаючи сподівання на відносне безсмертя за марні і не маючи знання про особисте безсмертя, тратять надію і пробують жити за стародавньою засадою — сьогоднішнім днем.

       Чи можемо ми впевнитись в особистому безсмерті? Безперечно, можемо. Якщо візьмемо зерно і посадимо його в землю, поливатимемо, то незабаром зелений листок, що покажеться із землі, доведе нам, що зерно має життя. Так і кожна людина має безсмертну душу і матиме не якесь невиразне безсмертя у вчинках або потомстві, а дійсне, особисте, повне активності і свідомості, вічне, існування.

       Древньо-грецький філософ Платон стверджував, що смерть — це розклад. Тіло кожної людини чи живої істоти по смерті розкладається на  складові частини, на ті елементи, що з них воно було збудоване. Але якщо і дуже легко розкласти на частини людське тіло, то цього неможливо зробити з духом. Дух людський не може розпастися на частини на складові, бо він становить неподільне ціле. Тому якщо смерть і є розклад, розділ, то дух не може вмерти. Адже хіба звичайне сполучення хімічних елементів людського тіла може творити героїзм, любов, правду і красу, самопожертву, розум й інші прояви суто духовного життя?  

       Більшість людей мають кару ще тут. Як не вони, то їхні діти дістануть відплату за гріх. Бувають випадки, коли лихі люди із різних причин не були покарані за заподіяні злочини, отже, має бути місце і час, коли ці злі люди будуть покарані за їхню несправедливість. Повинно бути життя після смерті, що для них буде гірше смерті. Потойбічне життя — це проведення остаточного підрахунку і заплата за наше життя в цьому світі.

       Природа дає нам багато доказів і аналогій, що з видимою смертю може початись інше життя. Зерно повинне вмерти, щоб дати рослину. Метелик, що споживає нектар квітів, спочатку живе як гусінь що пожирає листя. Коли такі чудесні зміни трапляються зі  створіннями на нижчому щаблі життя, то чому ми маємо сумніватися в нашому безсмерті? Чи ми є гірші від метеликів у Бога?

       Немає в світі народу, що не вірив би в безсмертя. Найвидатніші представники антропології і науки, що досліджували різні релігії світу, дійшли висновку і довели, що на світанку людської цивілізації вже існувала віра в потойбічне життя. Хоч матеріалісти і намагалися твердити, що ця віра виникла у примітивних людей від снів, та ті примітивні люди повинні були знати про існування душі. Отже, факт універсальної віри в безсмертя залишається, бо вказує на існування знання в  серці людини, що смертю не закінчується наше життя.

       Святе Письмо не дискутує цього питання.  Воно приймає його як наочний, незаперечний факт. Коли садукеї заперечували існування безсмертя Христос не знайшов навіть за потрібне дискутувати з ними. Він відповів їм, що вони мало обізнані у важливих питаннях. До того, маємо історичні докази, що доводять особисте безсмертя людини. Апостоли Петро, Яків, Іоан бачили на власні очі Мойсея та Іллю, що жили сотні років до них, як вони розмовляли з Христом на горі Фавор. Воскресіння Христа із мертвих є найкращим доказом, що доводить певність безсмертя. Багато науковців природознавчих наук у різних країнах працюють над питанням безсмертя. Відомий у світі англійський хірург І. А. Гайдфілд у своїй праці «Розум і мозок» пише: докази на існування потойбічного життя достатні, щоб виправдати віру в нього. Але абсолютну
певність у життя вічне ми осягаємо в історичному факті воскресіння Христа із мертвих. Це є найбільша подія, що коли не будь була в історії світу. Тому весь цивілізований світ поділяє історію людства днем Його народження. Маючи на увазі усі докази, що людина продовжує своє існування і після смерті тіла, треба пам'ятати, що ми маємо безсмертну душу.

       Дякуймо Творцеві за знання, що кожний, хто прийме велике відкуплення в Христі Ісусі може бути, певний не тільки вічного існування, а й вічного життя, сповненого радісних, веселих і чудових речей. Бо воскресіння Ісуса Христа із мертвих підтверджує ці певності.       

Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП.