ПРО БОРОТЬБУ ІЗ ПРИСТРАСТЯМИ

       Всі ми покликані до спасіння. Ні один християнин не скаже: «Я хочу загинути, я не хочу вічного життя, перебування з Христом». Такого не почуємо, але часто наші вчинки говорять про духовну загибель: наші пристрасті міцно тримають нас у своїх тенетах.

       Успадкувати вічне блаженне життя хоче кожен, але трапляється, людина забуває про своє високе покликання, а якщо і говорить собі: «досить грішити, покладу початок спасінню», але незабаром ці добрі наміри зникають. Буває, що і стоячи у храмі, людина продовжує гніватися на ближніх. В чому ж справа? А це в нас пристрасті воюють не дають спокою.

       В кожному із нас нібито дві людини: одна робить добро, друга зло. Преподобний Макарій Великий говорить про це так: «Спочатку перша людина була чистою, знала страх Божий і смирення, стримання і братолюбство. Але з допомогою лукавого порушила вона волю Божу, і ніби увійшла в неї інша людина – богоборча, злобна, горда, нестримана переповнена всякою нечистотою і неправдою. І цього пришельця людина вважає самим собою і тому якою би пристрастю, не була вона оточена, стоїть за неї як за себе. Пристрасті які нас оточують не притаманні людській природі, – вони для неї чужі. Часто ми не усвідомлюємо цього і оберігаємо свої пристрасті, вважаючи, що наприклад гордість і самолюбство свідчить про гідність людини: поборювані заздрістю ми не розуміємо того, що хворі духовно, а нарікаємо, що нас недооцінюють і не розуміють. Гріхи прив’язують людину до себе, іноді супроти її волі. Дехто страждає від пристрасті, але при цьому бачить, що творить собі зло, але продовжує йти на повідку гріха. За словами єпископа Феофана Затворника, гнів палить, заздрість сушить, скупість не дає спати, гордість знічує серце, і будь яка пристрасть спричиняє своє страждання.

       Але люди легко підкоряються пристрастям, адже гріх спокусливий – він передбачає багато задоволення, а якщо йому противитися то виникне багато негараздів.

       «Боротьба з пристрастями, – говорить цей же єпископ Феофан Затворник – є внутрішній хрест», тому що ця важка боротьба триває ціле життя. Пристрасть вкоренилася і проросли в душі. Попробуй наприклад викоріни звичку осуджувати ближнього, зразу ж знайдеться тисячі виправдань: «Я роблю це заради любові до нього, заради істини». А на справді це гріховна пристрасть. Гріхи знищують добродійства, так як злоякісна пухлина нищить здорові клітини.

       Пристрасті є різноманітні. Вони постійно оволодівають душею. Швидко викорінюються нерозвинені, в зародку пристрасті, адже легше вирвати маленьку травичку, аніж потім корчувати дерево. Потрібно оберігати себе від гріховних спокус і пам’ятати – ніщо не пригашає пристрасті так, як чистосердечна сповідь. Авва Дорофей говорить, «якщо в когось хоч одна пристрасть перетворилась у звичку, той підпадає покаранню, хоч би й мав десяток добрих діл. Пристрасті перемагаються добрими ділами: якщо ти гніваєшся, то старайся бути смиренним, нестриманість поборюй постом».

       Але найбільше потрібно закликати на допомогу Бога, тому що людина сама по своїй немочі мало що, може зробити. У відношенні до будь-якої пристрасті, немає нічого кориснішого, як щира гаряча молитва. Пристрасті це ті ж скорботи, яких Господь не відділив, але сказав: «Призви Мене в день твоєї скорботи, і Я візьму тебе і прославиш Мене» (Пс.49.15) – так повчає авва Варсонуфій. Коли людина молиться то вона смиряється перед Богом: «Так Господи, без Тебе нічого ми не можемо, допоможи». Господь за наше смирення дарує нам перемогу над пристрастями, і людина нечиста знову народжується для праведного життя.

       Тому дорогі брати і сестри, викорінюймо із наших душ гріхи. І нехай допоможе нам Господь очистити наші серця. Закликаймо на допомогу і Матір Божу та святих угодників Божих, а особливо тих чиї імена ми носимо і тоді ми будемо праведними і успадкуємо Царство Боже, бо ніщо нечисте туди не входить. Все земне, – суспільний стан, багатство, слава – залишаться на землі, а туди піде тільки душа. Тому вона не повинна бути заплямлена будь-якими гріхами.

       Святі Отці вчать, що кожного ранку людина повинна випробувати себе, як вона провела ніч, а у вечір – як пройшов день. Потрібно згадати всі свої діла, вчинки: можливо когось скривдили, навіть нехотячи, може осудили, сказали неправду; і принесли покаяння перед Богом: «Господи прости, допоможи нам виправитися». Якщо людина сама скривджена, то нехай вона помолиться про свою неміч, і про свого кривдника, тоді із серця вийде злоба, і світло, і спокійно буде на душі. І так очищаючи з Божою допомогою наші опановані пристрастями душі, ми сподобимося вічного життя, бо сказав Господь: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».