ПРО ДОСКОНАЛІСТЬ

       Кожен з нас у житті прагне до досконалості. Господь наш Ісус Христос закликає всіх: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий», саме людська досконалість відвернула б безмежне число людських трагедій, бо кожна людина, зокрема, давала б об'єктивну оцінку тій чи іншій події, а відтак мала б вплив на те, що не в'яжеться з її поглядами, переконаннями. Але, на превеликий жаль, основна маса людей не прислухається до того мудрого заклику Господа нашого і, будучи недосконалою, дуже часто стає знаряддям вбивств, гонінь, неправдивого наклепу в руках людей неблагочестивих. І тому горе народові, що добровільно перетворює себе в бездумну отару, в цього народу немає майбутнього. Бездумний народ може видати на муки навіть тих, кого ще зовсім недавно возвеличував, цінував, любив.

       Для кращого розуміння людської бездумності, недосконалості розглянемо історію древньогрецького філософа Сократа. Коли його судили, а за суддів були люди, які, маючи владу, не мали совісті. За що судили вони Сократа? Йому висували кілька звинувачень. По-перше, за те, що він нібито зневажав Бога. По-друге, ніби він пропагував розпусту, по-третє, що він виступав проти держави. У час, коли проходило це комедійне судилище, Сократ далеко був думками від тих, хто висував йому ці звинувачення. Він знав, що його судять тільки за те, що він мудріший від суддів своїх. Інше не давало йому спокою: серед тих, хто вимагав кари для нього, були й ті, які вважали його за свого вчителя, а він їх — за своїх   учнів. І саме ця обставина змусила Сократа виступити на свій захист. «Ви кажете, — промовив він, — що я зневажаю Бога, але я зневажаю Артеміду, вашу богиню, і вірую в правдивого Бога, що є Творцем Всесвіту. Ви кажете, що я пропагую розпусту, бо маєте на увазі молодого аристократа, що проводить життя розпусно і вважається моїм учнем, то скажу я вам, він не учень мені, а вчитель, бо, дивлячись, як він веде життя, я стараюся не уподібнитись йому. По-третє, ви кажете, що я виступаю проти держави, але хіба ви — держава? Я виступаю проти того, що ви, перебуваючи на державних посадах, чинили беззаконня. То в чому моя вина? І якщо ви її бачите, ізолюйте мене, відправивши до божевільного дому, щоб ми не бачились. Одне прошу — приносьте мені кожного дня їжу, як приносите жертву Артеміді, богині своїй». І тут натовп заволав: «Правдиво розсудив Сократ». Сократ, чуючи ці волання, гірко посміхнувся і промовив: «Якби ви судили мене кожен окремо по моїх ділах, до цього судового спектаклю не дійшло б. А так ви стали заручниками тих, хто нині сидить за цим столом, і хто зробив себе моїми суддями». І знову натовп закричав: «Правда на боці Сократа, він правдиво розсудив». І тоді мудрий Сократ, знаючи людську непослідовність, сказав: «Якщо я правдиво розсудив, то віддайте мені зарплату тих, хто був моїми суддями». Тепер заволали судді Сократа, їх підтримав натовп — і Сократа засудили...

       Але залишмо у спокої Сократа і відкриємо Святе Письмо, і побачимо, що людська недосконалість, бездумність засудили того, який сам повинен судити і милувати — Господа нашого Ісуса Христа. Коли Ісус Христос тріумфально входив у Єрусалим, звідусіль лунало «Осанна сину Давида, благословен, хто іде в ім'я Господнє». Та ці вигуки радості не тішили Спасителя, бо він знав людську непостійність. І справді, потрібен був невеликий проміжок часу, щоби ті, хто гукав «осанна», почав вимагати кари на Владику і Господа свого. У чому причина такого різкого переходу від любові до ненависті? А причина в тому, що народ Ізраїлю вважав Ісуса Христа за того, хто визволить його від гніту римського, і тому вхід Спасителя в Єрусалим був таким помпезним. Та Ісус Христос замість закликати до боротьби, закликав до миру, любові, злагоди, і це не в'язалося із роллю, яку визначив єврейський народ Ісусові Христові, бажаючи бачити його земним царем.

       Любов протилежна ненависті і межа між ними дуже часто вузька, що підтверджується і у ставленні до Спасителя. А щоб аргументувати вину Ісусові, висунули звинувачення: він називає себе Сином Божим. Він каже: «Зруйную храм і за три дні збудую новий!». У першому випадку діяння, які вчинив Христос, коли сліпець прозрів, німий заговорив, мали б навести зарозумілих ізраїльтян на думку про те, що Христос справді Син Божий, бо хто, окрім божественної особи, може творити такі діла? У другому випадку Ісус Христос говорив сам за себе. Храм, який зруйнує і за три дні збудує новий, є ніщо інше, як тіло Спасителя, яке буде умертвлене і на третій день воскресне. Цього не-могли зрозуміти іудеї, тому що вони були за словами Спасителя, тими, «що слухають та не чують, дивляться, та не бачать». Тому Господа Ісуса Христа розіп'яли, але послухаймо, що говорить про Нього ті, що мали відношення до Його розп'яття. Іуда Іскаріот: «Я продав кров безневинну». Понтій Пилат: «Я не бачу вини в цьому Праведникові». Сотник-поганин: «Цей чоловік був справді Син Божий». Ірод-цар не знайшов теж ніякої вини в Ісусові Христові. Із цих двох прикладів можна яскраво побачити, якою є людська непостійність! Хоча ці два приклади є діаметрально протилежні, адже показують життя простої людини і Божественного вчителя. І хоч їх не можна зрівнювати за значимістю своєю, причина їхнього страждання — людська недосконалість, яка ігнорується і в сьогоднішньому часі, сучасниками якого ми є. А тому не будьмо мовчазним и співучасниками, коли бачимо, як розпинають тих, які роблять добро людям, а розпинателями виступають ті, які, окрім себе, ні за кого не думають. Коли апостол Павло полишив фарисеїв,  і став служити Господу Ісусу Христу, його колишні друзі стали його ворогами, бо не могли простити йому ту викривальну науку, що стосувались їх. Так само і сьогодні бачачи будь яку несправедливість не стіймо осторонь, викриваймо її.

       Пам'ятаймо: коли буде порядок в наших сім'ях, в наших родинах, коли буде мир і злагода, тоді прийде порядок у суспільство. І це те, до чого закликає всіх Церква Христова.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП