ПРО МИР НА ЗЕМЛІ

«На землі мир, між людьми благовоління». Як весняний сонячний промінчик пробуджує природу, так і мирне спокійне життя сприяє розкриттю в людях закладених в них Богом талантів.

На мирі як на непорушній основі повинно будуватися буття людського роду. Але вже в праотці Адамі людина порушила мир з Богом. В Адамовому сині – Каїнові людина порушила мир з людиною. Гріх зробив з людини раба, і вона заглиблена в безодню нечистоти, марно пробувала власними силами відновити мир з Богом і ближніми. Зло у всіх його видах розливалось широкою хвилею по лиці землі і закінчилося потопом гріховного людства.

Ось чому найкращі люди старозавітного періоду мріяли правдивого миру і нетерпляче чекали настання Примирителя неба і землі. Із глибокою вірою і надією взивали до Нього праотці: «Господи, приклони небеса і зійди… мир даючи нам» (Пс.143.5; Іс.26.12). Премудрий Соломон говорив: «Краще кусок сухого хліба, а з ним мир, а ніж повний дім заколотих тварин з розрухами» (Притч.17.1). З тоскою відчаю говорили кращі із язичників: «Якщо Сам Бог не прийме образ людини і не відкриє Себе людям, то люди не признають Його». Віруючі ж євреї споглядали Його в праобразах і старозавітніх жертвах і слухали про Нього в промовах святих пророків.

Накінець в околицях благословенного Вифлиєму заблистів, у світлі слави Божої небесний вісник і в тишині таїнственної ночі сповістив велику радість для всіх людей: родився сьогодні вам Спаситель Христос Бог (Лк.29.12). Над землею дивний хор ангелів заспівав давно бажаний гімн миру: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир між людьми благовоління» (Лк.2.14). Бог послав Сина Свого Єдинородного Котрий народився від Діви Марії, підкорився закону, щоб викупити підзаконних (Гал.4.4-5). Явився на землю Христос, щоб примирити людей з Богом і одного з одним, визволити їх від гріховного рабства, створити з них нову єдину спільноту – Церкву Свою, Яка є Тілом Його. Цим Він став для нас Премудрістю від Бога, Праведністю, Освяченістю і Відкупленням (1Кор.1.30). Він став Всесильним Заступником нашим перед Отцем Небесним і неоціненною жертвою Своїх страждань, хресною смертю і викупляючою кров’ю примирив нас з Богом, випросивши нам Утішителя Духа Святого котрим ми відроджуємося до нового життя стаємо дітьми Божими і наслідниками життя вічного. Християнину подаються невгамовні дари Святого Духа, без котрих він не міг би жити духовним життям і бути досконалим як досконалий Отець Небесний (Мф.5.48). В боговтіленні відновився не тільки першостворений союз між людиною і Богом, але й наслідувала внутрішнє найвище єднання Творця з творінням. Людина стала другом Божим за висловом святого Іоана Золотоустого: «Яка стоїть у числі заслужених і любимих». Душа християнина стала оселею (Ін.14.23) Бога Отця, Сина і Святого Духа і встановився мир між Богом і людиною і до миру покликані всі люди (Ін.14.27; 1Кор.7.15). Людина викуплена Христовою благодаттю стала по іншому сприймати оточуючий світ людей. Якщо в Старозавітній Церкві належало «око за око і зуб за зуб» (Вих.21.24), в основу благодатного царства Ісуса Христа лягли єдинство і братерство між всіма людьми, незалежно від раси, національності, мови, немає різниці між юдеєм і греком, між рабом і вільним, між чоловіком і жінкою.

До єдності та людинолюбства спонукає людей і сама природа. Як земля нічого і ні в кого не відбирає, але щедро наділяє всіх усім, так людина створена від землі повинна шукати не свої вигоди, а робити добро ближньому. Люди як члени одного і того ж самого тіла покликані допомагати один одному, а не ворогувати між собою. Які б труднощі не випадали на долю людини – мірою любові до самого себе повинна виявлятися любов до свого ближнього (Мк.12.31). Це означає що в своєму житті людина не повинна особисті потреби відділяти від спільної користі, Господь вимагає підпорядкування особистих інтересів для загального добра та самопожертвування: «Бо немає більшої любові від тієї якщо хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін.15.13). Перші послідовники Христові робили тільки те, що чесне, що справедливе, що складає добродійство і похвалу» (Флп.4.8); і в їхню душу вливалися духовні плоди, мир, любов, радість, милосердя, лагідність, стриманість (Гал.5.22-23). Вимогливість до себе і поблажливість до немочів ближнього були відмінною рисою їх характеру. Мир з них служив для спільного блага всіх вірних. Мир між ними лежав в основі їх життя. Святий Григорій Нисський вихваляючи мир і злагоду говорив: «Із всього чим люди прагнуть насолоджуватися в житті, чи є щось солодше від мирного життя? Все, щоб ти не називав приємним є приємним тільки тоді коли з’єднане з миром».

Святий Василій Великий писав: «Хто шукає миру, той шукає Христа, тому що Той (Христос) є наш мир» (Еф.2.15). Досконалий і тривалий та міцний мир є плодом нашого духу, котрий в самому собі може створити силу до знищення зовнішніх причин, що породжують незгоду. Наш мирний стан не може бути зміцненим тільки зовнішніми обставинами і не залежить від сприятливого стану.

Потрібно зберігати мир між людьми, як Божий дар. Цього нас навчає святий Григорій Богослов: «Я більш за все люблю мир. Турботливо зберігаю його, коли він з нами, і всіма зусиллями добиваюся його коли він покидає нас». Під миротворче знамено повинні зібратися всі люди доброї волі, твердо стати на шлях боротьби проти злої волі, яка заохочує до злочинної ворожнечі почуттям корисливості і заздрості та гордості та людиноненависництва.

Ми як християни повинні всі сили своєї душі та прагнення служіння людям вкласти в молитовний подвиг, щоб Господь дарував мир і спокій на землі. Вірмо дорогі брати і сестри, що Примиритель (Христос) неба і землі наповнить людські серця благословенним миром, що міцний і справедливий мир запанує на всій землі і в тому числі на наших українських теренах.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП