ПРО ПРИСТРАСТІ

Один старець проходив з учнями своїми на місці, де були різні кипариси — великі і малі. Старець сказав одному з учнів своїх: «Вирви цей кипарис». Кипарис же той був малий, і брат негайно одною рукою вирвав його.

Потім старець показав йому на інший, більший за перший, і сказав: «Вирви і цей». Брат розгойдав його обома руками і висмикнув. Знову показав йому старець інший, ще більший; він з великим трудом вирвав і той.

Потім вказав йому на інший, ще більший; брат же з найбільшою працею, спершу багато розгойдував його, трудився і потів і, нарешті, вирвав і цей.

Потім показав йому старець і ще більший, але брат, хоча й багато трудився і потів над ним, проте не міг його вирвати.

Тоді старець велів іншому братові встати і допомогти йому; і так вони обидва разом ледве встигли вирвати його.

І сказав старець браттям: «Ось так і пристрасті, або гріховні потяги: поки вони малі, то, якщо ми побажаємо, легко можемо забрати їх з серця; якщо ж занедбати їх, то вони зміцнюються, і чим більше зміцнюються, тим більшої вимагають від нас праці; а коли дуже зміцняться в нас, тоді, навіть і, приклавши зусилля, ми не можемо одні вирвати їх з себе, якщо не отримаємо допомоги від деяких святих, що допомагають нам по Бозі».

Опрацьовано прот. Іваном Голубом.