ПРО СМИРЕННІСТЬ
Однією з найголовніших християнських чеснот є смиренність. Навчіться у Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, говорить нам Христос. З цих слів видно, що Учителем смирення є Сам господь. І дійсно, Христос вчить нас цієї Божественної чесноти, і не стільки навіть словом, скільки чином Свого явища в світ - смиренним і непомітним.
Христос не народився великим імператором, ні славним полководцем, ні знаменитим ученим, але з'явився у світі тихо і непомітно, як непомітно і безшумно сходить на землю ранкова роса. І все життя Його, незважаючи на багато і великі чудеса, також була смиренної і непомітною, так що світські історики тієї епохи зовсім не помітили пришестя у світ Сина Божого - у своїх творах вони майже не згадують про Христа. А адже про інших людей - царях, полководців, філософів - ці історики написали безліч книг, де прославляються діяння цих знаменитих гордих людей. Про Христа ж вони не написали майже нічого - чому? Тому що така властивість смирення - воно і найвизначніші справи здійснює тихо і непомітно, тоді як гордість, навпаки, самі незначні і навіть ганебні справи робить напоказ і з великою пишнотою.
Христос перевернув світ, але зробив це так, що більшість Його сучасників нічого не зрозуміли і не помітили. Навіть по закінченні багатьох століть після земного життя Христа, коли для всіх стало очевидно, що Його пришестям світ був перевернутий, люди все ще дивувалися і сперечалися: Хто ж це все-таки приходив на землю, і яким чином Йому вдалося змінити цілий всесвіт так, що ніхто нічого не помітив?
Так діє Бог - смиренно і тихо, і справжні послідовники Христові, тобто святі і праведні, володіють тим же якістю - вони смиренні, і тому їх висока святе життя залишається невидимою для мирських людей. Відомий афонський старець Йосип Ісіхаст говорив, що у справжньої праведності немає дзвіночка, який би дзвонив і привертав до себе увагу. Справжня праведність завжди смиренно, вона не представляється і не розцвічується. Тому духовна людина бачить всіх, а його не бачить ніхто.
Інший афонський подвижник, старець Паїсій, порівнює мирських сильних, освічених, гордих людей з штучними супутниками, обертовими навколо Землі, які тільки зовні схожі на зірки, а при найближчому розгляді виявляються просто шматком заліза, виготовленим на заводі. Люди ж, які мають смиренність, - це справжні зірки, які рухаються в нескінченному просторі з колосальною швидкістю, але тихо і безшумно, так що ніхто не помічає ...
Що ж таке смиренність? Зазвичай, коли говорять про кого-небудь, що він смиренний, ми уявляємо собі людину, яка вважає себе гірше за інших, ставить себе на останнє місце, завжди себе докоряє, а інших виправдовує тощо. Однак ми повинні знати, що все це - не саме смиренність, а лише початок шляху, який веде до нього. Якщо хто піде цим шляхом, то в душі у нього народиться щось, що приведе його до справжньому смирення, яке незбагненно для розуму і невимовно в словах. Істинне смирення є велика таємниця - таємниця святих. Преподобний Ісаак Сірський каже, що смирення - це якась таємнича сила, яку після здійснення всього Божественного подвижницької житія воспріемлют абсолютно святі люди. А преподобний Григорій Синаїт писав, що ті, хто намагається за допомогою слова пояснити, що таке смиренність, подібні до людей, які намагаються лінійкою виміряти безодню
Без смирення не може бути ні спілкування з Богом, ні духовного життя, ні порятунку. Якщо у нас немає смирення, то ніякі добрі справи, хоч би багато їх не було, нас не врятують. Хто усвідомлює в собі багато добрих справ, говорить святитель Іоанн Златоуст, але не буде при цьому думати, що він останній з усіх, той не отримає ніякої користі від усіх своїх добрих справ. А старець Паїсій порівнює наші добрі справи з нулями - у кого багато добрих справ, у того довгий ряд нулів, у кого мало, у того короткий ряд, але в сумі і у тих, і у інших все одно буде нуль, якщо Бог не поставить попереду одиницю. А поставить Він її лише в тому випадку, якщо ми маємо смиренність ...
Отже, нам неодмінно потрібно, браття і сестри, вчитися небесної чесноти смирення, потрібно докласти всіх зусиль до того, щоб її стежити і засвоїти собі. Святі отці кажуть, що вороги наші пали гордістю і нас вони завжди штовхають на ту ж дорогу, бо знають, що гордість розлучає душу з Богом і є для неї загибеллю і смертю. Часто вороги насаджують в нас цю пристрасть настільки тонко і непомітно, що ми не розуміємо і не усвідомлюємо своєї гордості. Однак навіть якщо ми її і не усвідомлюємо, то все одно нам потрібно миритися і вчитися смиренню. Цим шляхом йшли всі святі угодники, які саме через смирення взяли Благодать та освячення від Бога. І ми неодмінно повинні їх наслідувати і завжди пам'ятати, що ніяким іншим шляхом наблизитися до Бога неможливо, як і Писання про це говорить: «Бог гордим противиться, смиренним же дає Благодать». Амінь. … Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (Як.4:6).
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони(Мт.5:5).
Більшість християн часто читали і чули ці та інші місця Святого Письма, в яких згадуються такі якості людини як смирення та лагідність. Ці якості є нероздільними супутниками одна одної і також вони повинні бути невід’ємними рисами кожної віруючої людини. Крім цього, Біблія каже, що в них заховані великі Божі благословення для нас. Тому нам слід добре знати, що таке смирення і лагідність, і з Божою допомогою набувати та зрощувати ці якості в собі.
Смирення та лагідність є одними з найголовніших моральних якостей та чеснот в християнському житті. Розглянемо ж кожну з них більш детально.
Тлумачення смирення як ознаки слабкості, що не гідна справжньої людини – помилкове. Смирення (упокорювання) – це стан духу, протилежний до гордості, який полягає в тому, що людина не високо думає про себе, не підноситься над іншими людьми і тримає в своєму серці глибоке переконання, що нічого свого не має, а має лише те, що дарує їй Бог, і що вона нічого доброго не може зробити без Божої сили і благодаті – і в усьому покладається на милість Божу. Смирення – це щире визнання тієї правди, що ми, люди, насправді слабкі і гріховні.
бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох: чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він, та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його... А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його… (Пс.102:14-17).
бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі (Рим.3:23,24).
Гордий думає про себе вище, ніж він є насправді, але смирення полягає не в надмірному самоприниженні, а в поступовому усвідомленні власної нікчемності і свого положення по відношенню до Бога. Для того, хто не усвідомлює і не визнає своєї нікчемності, Бог не може стати всім. Гріх Церкви в Лаодикії (Об. 3:17) – зарозумілість: Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!
Смирення ж передбачає: відсутність гордості; розкаяння; покірливість Богові; пошук Божого обличчя в молитві; піст; дотримання законів Божих; дитячу доброту і чистоту; дії справедливі та милосердні.
Смирення як чеснота особливо заповідається всім послідовникам Христа. Святе Письмо рясніє обітницями благодаті і милості Божої покірливим та погрозами різних покарань для людей гордих.
Результатами смирення є те, що Бог: спасає, дає благодать, дивиться на покірливих та піднімає їх, оживляє дух, прославляє, винагороджує, благословляє, направляє та вчить, дає мудрість. Святі отці говорили, що коли в людині не буде повного смирення, тобто смирення всім серцем, всім розумом, всім духом, всією душею і тілом, то Царства Божого вона не успадкує. Шлях смирення низький, але до високої батьківщини – Неба веде. Якщо хочеш досягти цієї батьківщини, цим шляхом іди. Святитель Тихон Задонський.
Смирення виявляється в чотирьох аспектах:
1) Смирення перед Богом – чесна самооцінка і глибоке усвідомлення своєї гріховності, повної залежності від милості Божої, а також розуміння того, що всі дари – духовні і тілесні – від Господа і Йому належить за це хвала і подяка: Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре… (Рим.7:18), … Що ти маєш, чого б ти не взяв? (1Кор.4:7), Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив (1Пет.5:6).
2) Смирення перед братами і сестрами по вірі. Тут мається на увазі не зарозуміле самоприниження, а скромність, коли людина поводиться як нижча: … Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім! (Мр.9:35), Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе (Фил.2:3), Також молоді, коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать! (1Пет.5:5).
3) Смирення перед ближніми і перед світом. Християни повинні бути щирими із зовнішнім світом, не повинні щадити себе, прикриваючись перед ближніми зовнішнім благочестям, і виправдовувати те, що заслуговує на осуд: Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла (Еф.5:8).
4) Смирення, чесність і щирість по відношенню до самих себе. По-справжньому смиренні люди усвідомлюють свою повну нікчемність без Бога і відмовляються від самозвеличення та самовихваляння: … я буду погорджений ще більш від того, і буду низький у своїх очах… – каже великий цар Давид (2Сам.6:22), А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа… – каже апостол Павло (Гал.6:14). Такі люди вміють дякувати Богові навіть за перенесені ними страждання: Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов! ... Знаю я, Господи, що справедливі були Твої присуди, і справедливо мене понижав Ти (Пс.118:71,75). Смиренна людина перебуває і в славі, і в труднощах однаково вірною і вдячною Богу, бо славу Господь дає для смирення радості, а труднощі для очищення в смиренні терпеливості.
Подивимося відношення отців Церкви до такої якості як смирення.
«В смиренні Христовому містяться всі чесноти. Чим більше людина упокорює себе, тим більший дар отримує від Бога. За одну покірливу думку повертається благодать. Покірлива людина легко набуває всіх інших чеснот, а без смирення всі подвиги здійснюються через гордість.
Злу силу смирення обпалює як вогнем. Воно так само ненависне лукавому, як і Хрест Господній, тому покірлива людина абсолютно вільна від влади злої сили і в серці її завжди панує світло, радість та спокій. Молиться вона чистою духовною молитвою без мрійливості та розваги.
Душа отримує свою досконалість у Христі, а не в самій собі, тому покірлива людина радіє своїй немочі і не хоче перед людьми здаватися великою.
Смирення вбиває гнів і дратівливість, звільняє душу від усякої пристрасті і усякої спокуси. Смирення дає можливість спокійно переносити скорботу і нещастя, полегшує найважчу працю, возгріває молитовний дар. Смирення оберігає від морального падіння і веде до покаяння. Смирення – це корінь для духовного успіху: воно надихає до доброчесності і умножає її. Смирення руйнує гордість і пихатість та привертає до себе людей. Смирення – це єдиний стан духу, через який входять в людину усі духовні дари: духовна чутливість, мудрість, стриманість, терпіння, любов, розсудливість, ввічливість, щирість, милосердя. Смирення наповнює душу радістю і спокоєм в Господі.
Покірлива людина не помічає свого смирення. Чим більше чеснот набуває душа, тим вона чистіше стає і тим більше світла в ній, тому духовними очима душа бачить в собі при Божественному світлі найменші гріхи, як тілесними очима в яскравих променях сонця помічають щонайменші смітинки і пил. І чим чистішою і світлішою стає душа, тим ближче вона до Бога, і тим страшніше їй стає за себе, за свою негідність. Вона жадає ще більшої близькості і спілкування з Богом і тому тужить, що гріхи (цей пил і смітинки) віддаляють її від Бога, і тому вона кається доти, поки, нарешті, не придбає достатньо світла і заспокоєння в Бозі.
Смиренна людина не судить інших, але засуджує себе. Вона постійно докоряє себе за всі свої навіть найменші гріхи, за лінощі і марнотратство, за легкодухість, маловір’я і за всі неблагочестиві і навіть просто неблагоговійні почуття, слова і помисли, за щонайменший прояв дратівливості.
Аби придбати смирення, треба всіляко уникати похвал, треба боятися й уникати тих людей, які хвалять нас та лестять нам. Ознаки смирення – рясні сльози і терпеливе, покірливе несення свого хреста. Смиренна людина радіє, коли її ображають, і засмучується, коли її хвалять. Вона не терпить жодної відмінності себе від інших, у своїй владі над іншими бачить лише обов'язок служити їх спасінню.
Смирення говорить: все, що маєш, це від Бога. Чим менше покладатимешся на свої сили (просячи у Бога допомоги), тим краще. Християнський ідеал – повна відмова від самого себе. Вручити себе, своє життя, всяку свою справу, кожну свою хвилину Богові. Не ми робимо, а Бог через нас робить – ось християнська свідомість, вище за яку немає».
Існує і показне, лицемірне смирення, носії якого принижують себе зовні перед людьми або перед Богом, проте цим хочуть лише показати, наскільки вони покірливі. В основі своїй це прихована гордість. Так, в євангельській притчі (Лк. 18:9–14) показано людину, цілком задоволену собою, яка гадає, що вона виконує "увесь закон", всі вимоги релігії: Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! (Лк.18:11,12). Цей чоловік самовпевнений і пишається собою. Хоча насправді він викривлює і не розуміє суті вимог релігії. Він бачить в них лише виконання зовнішніх обрядів і оцінює своє благочестя залежно від суми грошей, які він жертвує на храм. Митар, навпаки, принижує себе, і його смиренність виправдовує його перед Богом: А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться (Лк.18:13,14).
Дехто вважає, що для смирення слід називати себе грішним чи навіть великим грішником. Але це неправильно. Усі незасліплені духовно люди мають визнати і побачити, що вони грішать і грішать немало. Цього вимагає духовна правдивість і чесність перед Богом, людьми і собою. Отже, не слід називати себе, іноді без розуміння, великим грішником, але слід справді побачити свої гріхи і справедливо сповідати свою гріховність, як це зробив розбійник на хресті. Тоді і смирення буде не лише зовнішнім, але також і внутрішнім. Найвищий і досконалий приклад смирення явив нам Сам Христос, Який не мав гріха та не був грішником. Тому смирення має вести до Бога і до правди, а не бути самоціллю.
Як християнину надбати смирення?
Відповідь проста: споглядати Христа, Втілене Божественне Смирення, в Якому Бог показав раз і назавжди всю славу Свою у покорі та всю покору Свою у славі: Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я (Фил.2:8,9).
Прийдіть до Мене… і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий… (Мт.11:28,29) – ось основна дорога до придбання смирення – наслідування Ісусу Христу. Старець Силуан, що за життя бачив Господа, пише: «Коли душа побачить Господа, як Він покірливий і смирний, тоді вона сама упокорюється до кінця...»
Земне життя Господа є для всіх нас досконалим прикладом і зразком істинного смирення. Тому, треба регулярно і уважно читати Євангелію, аби добре вивчити кожен крок земного життя Ісуса Христа, аби легко було слідувати за Ним. Ось який шлях до смирення вказує нам Ісус:
Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: Поступися цьому місцем! І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє... Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: Приятелю, сідай вище! Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою. Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться (Лк. 14:8-11).
Господь повеліває нам бути слугою для всіх і для наслідування дає нам такий приклад: устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний… Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати (Iв.13:4-14).
Важливими шляхами надбання смирення є покаяння і славослів’я Бога. І те, й інше, має головну мету – правильне пізнання Бога як Милосердного і Щедрого, правильне славлення Господа та очищення від гріхів. Тому на всіх богослужіннях є і молитви покаяння, і хвали. Поєднання з Богом неможливе без смирення, бо смирення і є ствердженням того, що Господь хоче поєднатися і поєднується з нами як Милосердний і Той, Хто очищає.
Рідною сестрою смирення є лагідність. Преподобний Ісак Сиріянин каже, що «за смиренням слідує лагідність». Слово «лагідність» – може використовуватися в якості синоніму таких понять, як «упокорювання», «покірливість», «незлобивість», «доброзичливість». Лагідність – це м'якість духу, чутливість у стосунках і доброта в поведінці, основана на любові, терпінні та милосерді. Лагідність протистоїть гніву. Покірлива людина скромна, їй не притаманні пиха, зарозумілість та гнів. Лагідність більше, ніж просто стриманість, ввічливість й уміння володіти своїми емоціями, бо вона виходить із глибини люблячого серця. Лагідність – це тихий настрій, сполучений з обережністю, щоб нікого не дратувати і ні від чого не дратуватися. Особливість християнської лагідності полягає в тому, щоб не нарікати не лише на Бога, але і на людей, коли відбувається що-небудь, що не відповідає нашим бажанням, не вдаватися до гніву, не вихвалятися. Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько! (Фил.4:5). Саме лагідним Господь у Нагорній проповіді обіцяв, що вони успадкують землю: Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони (Мт.5:5).
В Новому Заповіті слово «лагідність» часто вживається в одному ряду з словами «стриманість», «смірєнномудріє», «терпіння» і «довготерпіння» (Гал.5:23; Еф.4:2; Кол.3:12; 1Тим.6:11).
Для лагідності особливо характерна покірливість волі Божій. «Лагідний той, – пише Оптинський старець о. Макарій, – хто в смиренні вгамував свою волю, тобто відмовився від неї, замінив її волею Божою і волею ближніх».
Істинно смиренним і лагідним легко жити на світі. Немає нічого, щоби могло вивести їх з рівноваги і порушити душевний спокій. Вони все переносять з однаковим спокоєм духу і приймають усе як від руки Божої. Вони глибоко вірують, що без волі Божої з ними нічого не може трапитися, тому однаково радіють, коли Господь посилає їм радості і допускає скорботи. Такі люди не люблять спори і легко уступають всім. Вони знають, що тільки лагідністю і незлобливістю можна перемогти злу силу, а злом не переможеш зло, тому вони виконують всяке прохання оточуючих, якщо воно не йде всупереч їхнього сумління.
Лагідністю людина прикрашається краще за всяке вбрання. Апостол Павло говорить жінкам: А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом (1Пет.3:3,4).
Цар царів – Ісус Христос, будучи покірливим і лагідним, без опору дозволив катувати та розіп'яти Себе. Ісус сказав про Себе, що: «Я лагідний і покірливий серцем». Лагідність – це один з дев'яти плодів Святого Духу (Гал.5:23) та одна з головних рис істинного християнина і Божого служителя (2Кор.6:6; Еф.4:2; Кол.3:12; 1Тим.5:11; Тит.3:1-4). Серце лагідної людини відкрито для Слова Божого, для того, щоб Господь вчив її правді, навчав шляхам Божим. Лагідність має величезну силу робити добро, спонукувати людей до милосердя і прощення.
Гарним прикладом лагідної людини є Мойсей, про якого в Біблії сказано наступне: А той муж, Мойсей, був найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі (Чис.12:3). Маріям та Аарон несправедливо нарікали на Мойсея, але він не відповідав їм і не вступав з ними в суперечку. В результаті Господь розгнівався на них і покарав Маріям проказою.
Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром! (Рим.12:18-21).
В лагідності міститься велика сила:
- лагідних веде та навчає Сам Господь (Пс.24:9);
- лагідний язик, то дерево життя (Пр.15:4);
- лагідне серце корисне для здоров’я (Пр.14:30);
- лагідна відповідь відвертає гнів та рятує від смерті (Пр.15:1;16:14);
- лагідність доводить до прощення навіть великих провин (Екл.10:4);
- м'яка лагідна мова легко переконує (Пр.25:15);
- за лагідністю та скромністю слідує слава (Пр.15:33);
- лагідний дух допомагає приводити людей до Христа (1Пет 3:1-4). Біблія каже, що не можна гніватися навіть на тих людей, які виступають проти Бога; їх слід переконувати з лагідністю (1Кор.4:21; 2Кор.10:1; Гал.6:1; 2Тим.2:25; 1Пет.3:15). Лагідністю можна світ врятувати. Вона налагоджує стосунки з ближніми, сусідами та має завжди доступ до Бога;
- лагідність та покірливість є невід’ємною складовою Божої мудрості:
Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! … А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава (Як.3: 13,17).
А звідки ж нам взяти лагідність? Відповідь таж – від Христа. Він каже: Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм (Мт.11:28,29).
Вчимося від Христа і просимо Його, щоб разом з Ним бути лагідними у любові до інших, а особливо, до своїх близьких.
Відмінні риси й ознаки людини, яка має справжнє смирення, такі: вважати себе найгрішнішим з-поміж усіх грішників, який не зробив нічого доброго перед Богом, повсякчасно докоряти собі, на всякому місці і за всяке діло, нікого не ганити і не знаходити на землі людини, яка була б грішніша чи недбаліша за нього самого, але всіх завжди хвалити та прославляти, нікого ніколи не засуджувати, не зневажати і не обмовляти, завжди мовчати і без повеління чи нагальної потреби нічого не говорити; коли ж запитають, і є намір, чи нагальна потреба змушує говорити і відповідати, тоді говорити тихо, спокійно, рідко, ніби вимушено та з соромом; ні в чому не вважати себе мірою, ні з ким не сперечатися ні про віру, ні про щось інше; але якщо говорить хтось добре, сказати йому: «Так», а якщо погано, відповідати: «Як знаєш»; бути в покорі і відкидати свою волю, як щось згубне; завжди опускати погляд в землю; мати перед очима свою смерть, ніколи не марнословити, не пустословити, не брехати, не перечити тому, хто стоїть вище; з радістю терпіти образи, приниження і втрати, ненавидіти спокій і любити працю, нікого не засмучувати, не мучити нічию совість. Такі ознаки у справжнього смирення і блаженний, хто має їх, бо він вже тут починає бути домом і храмом Бога, і Бог оселяється в ньому, і стає він спадкоємцем Царства.
ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФЕЙСБУКУ
|
