Невидима дія благодаті, що передається через таїнство шлюбу тим, хто вінчається, полягає втому, що вона, як говорить Апостол, творить союз їх великою Тайною, оскільки робить його прообразом союзу Христа із Церквою: «Ця таємниця велика, говорить Апостол, я говорю про Христа і про Церкву» (Еф. 5,32). Відповідно благодать ця освячує і одухотворяє шлюбний союз двох осіб тому, що святий і духовний союз Христа і Церкви. Тому Апостол і говорить про християнський шлюб: "чесний шлюб і ложе непорочне"(Евр.13,4) і заповідає християнському подружжю: "Бо це є воля Божа, освячення ваше, щоб ви береглися від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості і честі" (1Сол. 4,34).У чинопослідування Таїнства входить читання Євангелія. В ньому говориться про присутність Господа Ісуса на весіллі у Кані Галілейській. Тут Господь здійснює Своє перше чудо - перетворення води у вино. Прекрасно про це пише Іван Златоуст: "Не тільки Своєю присутністю, але і дарунком прикрасив Він весільну гостину. Своєю святою участю на весіллі Він освятив вінчання, мета якого - продовження роду. На весілля прийшов Той, Хто Сам є бажання і радість усіх. Прийшов, щоб благословити народження дітей, щоб зняти прокляття, дане жінці".
Якщо ми звернемось до досвіду святих догідників Божих і благочестивих батьків, то побачимо часом своєрідний, незвичайний і дивний для сучасної людини порядок приготування до зачаття. Існували сім'ї, у яких діти були зачаті після особливого молитовного приготування. Батьки брали на себе той чи інший молитовний подвиг, повністю вичитували для цього Євангеліє або Псалтир, просили благословення, постили, сповідалися, причащалися, і після цього, благословлячись, з'єднувались, щоб дитя було надбанням для Царства Небесного.
Треба усвідомити, що благочестивий настрій батьків, призивання допомоги, благодаті Божої відкладають свій відпечаток на розвиток дитини. В дитячу душу із першого моменту покладається особливе благословення Господнє.
Псалмоспівець і пророк Давид говорить: «Діти - спадщина Господня, плід утроби - нагорода!» (Пс. 126,3). Згадаймо тут і про Самсона: «...і з'явився Ангел Господній жінці і сказав їй: "Ось ти неплідна і ненароджуєш; але зачнеш і народиш сина; і так бережись, не пий вина і сікера і не їж нічого нечистого; тому що ти зачнеш і народиш сина і бритва не торкнеться голови його, тому що від утроби дитя буде назореєм Божим і він почне спасати Ізраїля від руки филистимлян» (Суд. 13,1-5). Сам Ангел, через турботу про майбутніх дітей, показує нам одну сторону підготовки до зачаття: утримання від вина і піст.
Молитві про дарування Богом дитини навчають нас праведні Іоаким і Анна: багатьма постами і молитвами, у скорботі душі своєї, із покірним серцем просять вони Бога, щоб дарував їм дитя. Згадаємо, що принижений Іоаким до молитви своєї додає ще і сорокаденний піст.
А мати пророка Самуїла, Анна, жінка Еліана, молиться Богу: "І була вона у скорботі душі, і молилась Богу, і гірко плакала, і давала обітницю, говорячи: Господи, Всемогутній Боже, Саваофе! Якщо Ти зглянешся на печаль раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш мене і даш рабі Твоїй дитя чоловічого роду, то я віддам його Господу в дар на всі дні життя його, вина і сікера не буде він пити і бритва голови його не діткнеться"(Цар. 1,10-11).
Такі обітниці давали батьки про своїх дітей ще до їх народження. Скільки сліз пролито жінками Старозавітніх часів, щоб розродилися утроби їхні: і Сарра, жінка Авраама, була безплідною, і Ревекка, жінка Ісаака, і мати Іоана Хрестителя Єлисавета, і мати Пресвятої Богородиці Анна.
У Новозавітній період це Марфа - мати преподобного Данила Стовпника, Анна - мати преподобного Стефана Нового, яка уже мала двох дочок, але хотіла сина і разом із чоловіком багато просили Бога, роздавали милостиню потребуючим, старанно молилися, поки одного разу не почула відповідь Матері Божої, яка благословила їй зачаття дитини. Батько преподобної Євфросинії Олександрійської (пам'ять її 25 вересня) разом із дружиною багато молилися, щоб одержати благословення на народження своєї дочки, багато милостині роздали, поки в одному монастирі не отримали радісну звістку про те, що народиться у них дочка. Так святі догідники Божі відносилися до зачаття дитини, розуміючи у цій події найважливішу основу характеру всього майбутнього життя дитини.
По-особливому ставиться до народження дитини Сам Господь. На протязі всієї історії народу Божого ми простежуємо особливий Промисел Божий про народження наступного з пророків у народі Своєму. Зі старанністю Бог готує батьків, щоб через них без перешкоди здійснилась справа народження Його обранця, і дитя уже з утроби матері виростало як найчистіше вмістилище Духа Божого. Для цього Він утримує неплідність батьків до глибокої старості, задля творення ними слізної праці у випрошені і придбанні внутрішнього, сердечного благочестя.
Із усього вище сказаного ми не повинні виносити невтіш¬ний вирок щодо сьогодні народжених дітей, по відношенню до яких, звичайно, нічого із написаного не дотримується, або ж дотримується дуже мало. Велика милість Божа і всемогутній Господь може навіть із сім'ї, яка не має благочестивих коренів, поставити дитину на богоугодне життя. Тому багато прикладів можна знайти у житті святих, народжених від досить таки нечестивих батьків, із сімей язичників і навіть розбійників. Тому нехай нічого із прочитаного тут не буде причиною для печалі і відчаю, але все для душевної користі. Тим, хто збирається народити дитину - для благоговійного приготування, тим, хто уже народив - для роздумів про причини відповідних рис характеру в дітей, на покаяння, виправлення помилок у подальшому їх вихованні.
Ми ж повернемося до нашої бесіди і добре придивимось до дитини. У ній, як і в дорослій людині, можна вгледіти і розділити тілесне, душевне і духовне. В той же час можна побачити, що в ній є гріховна натура, яка передається батьківською душею дитині по роду, а є Богодарування, тобто особистий дух дитини.
У момент зачаття одна із цих складових дитячої особистості одержує особливу підтримку і підкріплення. Через гріховність батьків, або крайню пристрасть, наприклад п'янство, сварки, перелюб, імпульс до життя може отримати сторона гріховна. Від добрих, вихованих у Бозі, батьків і від їх бажання дитини і любові до неї, імпульс до життя одержить Богодарована природа душі. Від благословення, вимоленого в Бога, залежить духовний особистий зародок у душі дитини. Таким чином, батьки можуть по-різному взяти участь у формуванні дитини при зачатті. Одні - своєю гріховною натурою, і цим вони покладуть дитині початок її гріховного розвитку, і він буде брати верх над Богом подарованими можливостями. Другі - по-людському, по доброму віднесуться до майбутньої дитини, і навіть будучи людьми невіруючими, благочестиво зачнуть дитя і дочекаються його з любов'ю і благоговінням. Тоді душа дитини буде зміцнена правильним вихованням із душевним піклуванням батьків, і завдяки цьому буде переважати в такій дитині добре і в майбутньому. Якщо ж батьки віруючі, вони попросять благословення Божого і Господь, благословляючи, зміцнить і подасть життя духовному розвитку в дитині, укріпивши в ній Богодаровану природу.
В історії Церкви відомі приклади, коли подружжя домовлялося між собою з'єднуватися тільки для народження дітей, тому кожного разу особливим було їхнє приготування до цього. Для іншого вони не сходилися. Ревність у Бозі і благочестя православних людей проявлялися і нині проявляються таким же чином.
Необхідно пам'ятати, що по людській немочі Господь заповідав женитися із двох причин: перша - народження дітей; друга - для погашення розпалювання, "Жінка спасеться через дітонародження, якщо перебуватиме у вірі, у любові, і в святості із цнотливістю" (Тим. 2,15) і "Краще женитися, ніж розпалюватися" (1 Кор. 7,9).
Після зачаття дитини починається її розвиток. В утробі матері проходить дивний процес. Початкова клітина ділиться на дві, кожна із них надвоє, потім з'являється 16, 32, 64, утворюється цілий шар клітин, одношаровий, всередині наповнений рідиною, а ззовні як м'яч. Потім цей шар клітин стає подвійним. При цьому всі клітини зовсім одинакові. Потім верхній шар починає поступово примножуватися, перетворюючись у зовнішні органи, у частини тіла, у шкіру, у м'язи, в скелет, у кістковий і головний мозок. А внутрішній шар клітин починає перетворюватись у внутрішні органи - печінку, селезінку, серце, кров. При цьому у кожному шарі починається рух клітин. Щоб утворилась ручка, повинна з'явитися шкіра, м'язи, кожен м'яз має м'язові волокна, всередині утворюються сальні залози, кровоносні судини, нервові волокна. Клітини повинні сформуватися так, щоб між ними утворилось багато капілярів, судин, вузлів, сплетених у складну сітку по всьому організму. Після цього формуються кістки. Кістка сама по собі має досить складну будову. Усе це певною мірою розподіляється співвідносно одне щодо одного і створює досконалий орган - наприклад людську руку.
Звичайно, таємниця розвитку людини в утробі, наскільки неописана, настільки невідома і глибока, що всією сучасною наукою пояснити її неможливо. Різні спроби матеріалістичного пояснення фізичними діями молекул і тканин між собою ніякого задовільного пояснення дати не можуть. «Як ти не знаєш шляху вітру, і того як створюються кістки у череві вагітної, так не можеш знати справи Бога, Який усе створює» (Екл. 11,5).
Церква знає, що ця тайна здійснюється, завдяки дії душі в тілі дитини. Це душа керує тілесним розвитком, це вона згідно з такою послідовністю формує людину. Під її владою, даною від Бога, із цих клітин створюється подоба кожного органу, кожної клітини, кожної частинки тіла.
Душа має в собі закладений від Бога образ, і завдяки цьому усі люди мають однакову тілесну будову - у всіх є руки, ноги, голова, очі, печінка, кров та інше. Образ, закладений у Адамі при створенні, один. Він і продовжує передаватися із покоління в покоління, і по цьому образу і подобі створюється всяка нова людина. Дух людський при цьому освячує душу, благословляє її благословенням Господнім і має силу від Самого Бога, тому що «Світильник Господній - дух людський» (Притч. 20,27), «Господь створив дух людини всередині її» (Зах. 12,1) .
Ось так зароджується і внутрішньоутробно розвивається дитина по недосяжній Божественній дії. Подальше її становлення у великій мірі залежить від батьків, тому що людині Господь дав силу і владу "плодитися і розмножуватись, і наповнювати землю і володіти нею" (Бут. 1,28). І по досконалій своїй любові, Він дав свобідну волю розпоряджатися цією владою так, як сама людина цього бажає. Людина, що має почуття синівського обов'язку, буде ходити слідами батька, а той ні в чому не відкаже улюбленцю своєму. Але якщо людина не має синівського почуття і невірна своєму батькові, тоді у ній починаються "самовладні прагнення", згідно з якими і порушується увесь порядок її життя і розвитку. Влада людська, утративши зв'язок із Богом, стає причиною глибоких зрушень природного порядку становлення дитини.
Взято з книги Акафіст Пресвятій Богородиці заради Її чудотворної ікони "Помічниця в пологах". Глибока: Благодатний Вогонь, 2009 р. за матеріалами сайту http://hram.lviv.ua/