ПРОФ. ПРОТ. А. ВЕТЕЛЕВ. "ТАЇНСТВО ПОКАЯННЯ"

III

Порушення гармонійного ладу життя людської душі і смерть її поширилися також і на тілесну природу людини. Не дарма, за словами ап. Павла, людина болісно вигукує: «Бідна я людина! Хто мене визволить від цього тіла смерті?» (Рим.7,24). Від колишнього «самовладдя», дарованого Богом людині, у неї залишилося тільки одне - бажання та шукання свободи. «Яке самовладдя залишилося в нас після того, як ми стали рабами гріха?» - запитує Симеон Новий Богослов, і відповідає: «воно зберігається лише в нашому бажанні звільнення, а не в чомусь іншому» [4].

Звільнення, якого так пристрасно жадає той, хто згрішив і якого він марно шукає на перехрестях світу, могло бути тільки справою Божественної Любові, яка була творчою причиною і самого створення світу і людини. «Бог - є любов», - говорить св. апостол Іоанн Богослов, - «Хто не любить, той не пiзнав Бога, тому що Бог є любов. Любов Божа до нас вiдкрилась у тому, що Бог послав у свiт Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Hього. У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Вiн полюбив нас i послав Сина Свого на очищення від грiхів наших» (1Ін.4,8-10). «Ти від небуття до буття нас привів, та й відпалих залишив, і не відступив все творячи, доки нас на небо звів і царство Твоє дарував майбутнє» [5].

Це царство Христове є Церква Божа, в якій через проживаючу і діючу в ній благодать Святого Духа людина народжується до нового життя. Це «інше, нове народження і відтворення людини у святому хрещенні, в якому і освячуємося ми водою «освяченою Духом Святим». Ті котрі сподобилися святого хрещення «є вже живими, які ніби воскресли з мертвих, тобто душі їх оживають і знову сприймають благодать Святого Духа, як мав її і Адам до злочину. Потім охрещуваний помазується св. миром, і за посереднимцтвом його помазується Ісусом Христом і благоухає надзвичайно. Зробившись таким чином гідними того, щоб бути спільниками Бога, вони споживають плоть Його і п'ють кров Його, і за допомогою освячених хліба і вина стають сотілесними і сокровними втіленому Богу, що приніс Себе в жертву. Після цього вже неможливо, щоб над ними панував гріх, як над богами по благодаті» [6].

Так в таїнствах хрещення, миропомазання і євхаристії відбувається воскресіння людини до нового божественного життя і здійснюється це життя в Царстві Божому. Брамою в це нове життя, поза якою неможливий вхід в неї, є покаяння.

«Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» - ця коротка проповідь двічі прозвучала на сторінках Євангелія: в устах св. Іоанна Предтечі і в устах Самого Господа Ісуса Христа. Старий Завіт закінчується, а Новий починається словами однієї і тієї ж проповіді про покаяння. З тих пір ця проповідь стала невпинним закликом Церкви, зверненим до всіх хто шукає Бога, закликом, незмінно пов'язаним із самою проповіддю Царства Божого.

Покаяння завжди розглядалося як необхідна умова для входження в Царство Боже і отримання благодаті Святого Духа. Уже в перший день земного життя Церкви - день П'ятидесятниці, ап. Петро звернувся з цією проповіддю до народу котрий зібрався. На питання: «Що нам робити, мужі браття?» - ап. Петро відповів: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (Діян.2,37-38).