ПРОФ. ПРОТ. А. ВЕТЕЛЕВ. "ТАЇНСТВО ПОКАЯННЯ"

IV

Покаяння, таким чином, знаходиться в нерозривному зв'язку з хрещенням і обов'язково передує йому, як це видно вже з наведених слів ап. Петра. У писаннях мужів апостольських (послання ап. Варнави, «Пастир» Єрма і ін.) Зустрічаються неодноразові вказівки на покаяння, яке передувало хрещенню і служило підготовкою до нього. У всіх цих випадках воно є морально-психологічним актом, в якому людина відмовляється від свого колишнього життя в гріху. Благодатний же дар очищення від гріха повідомляється в таїнстві хрещення, в якому людина, вмираючи для життя по плоті, воскресає для нового, духовного життя, вбирається у Христа, стає членом Церкви Христової.

Однак вже практика древньої Церкви знала і інше покаяння, покаяння – таїнство, відмінне від хрещення, в якому тому хто приступає до нього повідомляється благодатний дар відпущення гріхів, скоєних після хрещення.

У книзі «Пастир» св. Єрм запитує ангела: «Пане, я чув від деяких вчителів, що немає іншого покаяння, крім того, коли сходимо в воду і отримуємо відпущення колишніх гріхів наших». Ангел відповідає, що хоча той хто отримав відпущення гріхів при хрещенні не повинен більше грішити, але люди слабкі і за намовою диявола можуть впасти; тому Господь поклав покаяння.

Абсолютно ясно говорить про особливу благодать покаяння св. Климент Римський: «Звернемо увагу на кров Христа і побачимо, як дорогоцінна перед Богом Кров Його, яка була пролита для нашого спасіння і всьому світу принесла благодать покаяння» (1-е послання, гл. 7).

Необхідність особливого таїнства покаяння спочиває на тому, що всі люди і після хрещення впадають в гріхи, «тому що непадшіх між людьми немає зовсім» [7]. «Потрібно каятися всім, - каже Симеон Солунський, - мирським і чернецтву, клірикам, ієреям і архієреям, і нікому не усуватися від покаяння, бо всі згрішили, і грішимо, і повинні каятися всі» [8].

А так як хрещення єдине і, раз здійснене, вже не може повторюватися, то і прощення гріхів, вчинених після хрещення, можливо лише в особливому таїнстві, таїнстві покаяння, яке в цьому відношенні замінює хрещення, тобто є як би другим хрещенням.

Дійсно Симеон Солунський, кажучи, що між людьми немає зовсім невпалих, не випадково вживає тут слово «занепалі» замість «згрішили»; цим терміном в древній Церкві іменували людей, які внаслідок своїх тяжких гріхів відпали, відокремили себе від церковного спілкування і тому потребують примирення і возз'єднання з Церквою, тобто в поновленні благодаті святого хрещення.

Православна Церква в своєму вченні про гріх, розкритому св. отцями-подвижниками, а також у своїй покаянній практиці виходить з переконання, що будь-який гріх, а не тільки особливо тяжкі гріхи, відокремлюють людину від Бога і Його Святої Церкви. А тому усякий, хто грішить є занепалим і потребує возз'єднання з Церквою. Це переконання отримало вираження в молитві, яку читає ієрей, над ти що приймає сповідь, перед проголошенням розрішальних слів: «Примири і з'єднай його із Святою Твоєю Церквою у Христі Ісусі, Господі нашім».

Звідси і випливає погляд на таїнство покаяння, як на друге хрещення. У заповіті, з яким духівник звертається до того хто кається, йдеться: «Від цих всіх відтепер повинен єси утримуватися, бо другим хрещенням хрестишся за таїнством християнським». Ту ж думку знаходимо у Симеона Солунського. «Покаяння, - каже він, - після хрещення і основа для спасіння для всіх вірних, і інше очистилище, і друге хрещення, що здійснюється за допомогою сповіді і сокрушення посильними працями і сльозами» [9].

Таїнство покаяння є, таким чином, завжди, скільки б раз ми до нього не приступали, дверима, що відкривають нам шлях до Церкви – Царство Боже. «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче. Лине бо зранку дух мій до Храму святого Твого. Храм же мій тілесний осквернений весь. Ти ж, як Щедрий, очисти з добросердної Твоєї милости».