«Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе» (Лк.18.42).                                                                                                                                              

       Дорогі у Христі брати і сестри! Як часто, проходячи повз жебраків, хворих, покалічених людей, ми дивимося на них лише з поблажливою жалістю і як би звисока виділяємо милостиню. Ми проходимо повз, пишаючись своїм здоров'ям і благополуччям, і це сліпе марнославство не дозволяє нам зрозуміти, що душа такого знедоленого очах Всевидючого Бога може виявитися незрівнянно прекраснішою від наших суєтних душ. Таке сяйво духу приховував під жалюгідним лахміттям єрихонський сліпець, про яке розповідається в сьогоднішньому Євангелії. Ця людина була не тільки позбавлений радості бачити  багатобарвну красу цього світу - він не мав ні коштів до прожиток, ні рідних або благодійників, які взяли б на себе турботу про нього. Одягнений у лахміття, безпомічний сліпий був змушений сидіти перед воротами Єрихону і випрошувати милостиню у перехожих. Але хоча він десятиліттями жив у безпросвітній темряві, в душі його таївся і розгорявся світло. Нещастя не озлобило єрихонського сліпця, а тільки загострило його духовну чуйність. Роками вдивляючись у свій внутрішній світ, він знаходив у ньому віру і надію. Краса творіння Господнього була йому недоступна, але все ясніше відчував він в собі образ Божий і звертаючи духовний свій погляд зовні, він учився не помічати чужої байдужості, але з вдячністю відповідав на доброту людей, які подавали йому милостиню. І Господь зглянувся на його терпіння, на лагідність його світлого серця.

       У той час у всіх на вустах була чутка про чудеса, явлені Вчителем з Назарету. Часто люди біля воріт Єрихону говорили про діяння Чудотворця, не помічаючи убогого сліпця, який жадібно вслухався в такі розмови. Ці люди бачили блакитне небо, зелену траву, жовте сонце, але світло іншого світу було для них закрито. А єрихонський сліпець, що споглядає образ Божий у своїй душі, був духовно зрячий. Почувши про чудеса, він відразу зрозумів, що подібне може здійснювати лише Той, кого довгі століття чекав народ, - Син Давидів, Месія, Спаситель світу. У серці єрихонського сліпця спалахнула надія на те, що Син Давидів, що прийшов спасти всіх, і його виведе з мороку, дарує йому зір. І ось одного разу, коли біля воріт Єрихону почувся шум багатолюдного натовпу, сліпий жебрак запитав: «Що трапилося?» - І почув у відповідь довгождане: що наближається Ісус Назарянин (Лк.18.37). Як же зрадів він від цієї звістки. Всю силу накопиченої за довгі роки віри, надії вклав він у крик: Ісусе, Сину Давидів! помилуй мене (Лк.18.38).

       Фарисеї і законники, також йшли серед натовпу, що оточував Спасителя, вигук єрихонського сліпця здався блюзнірством. Сину Давидів, Син Людський - так у древніх пророцтвах іменувався Месія, але фарисеї відмовлялися бачити Месію в прибульці з Назарету, тому що Він не наділявся владою земного царя, не відзначався багатством одягу і пишністю, милував грішників, що каються, але викривав лицемірних законників. Ні, зовсім не таким уявляли собі Месію духовно сліпі фарисеї, і ось вони кинулися до єрихонського сліпця, щоб змусити його замовкнути, щоб не чути, як він називає Назарянина Сином Давидовим.

       Але перед духовним зором єрихонського сліпця сяяло Божественне світло! Його лаяли, штовхали, але він ще більше кричав: Сину Давидів! помилуй мене (Лк.18.39). Господь зупинився. Сліпий жебрак біля міської брами був одним з тих, хто був обраний для того, щоб на них діла Божі з'явились. Ісус Христос не став випробовувати віру єрихонського сліпця, як робив Він з іншими людьми, котрі благали Його про зцілення. Душа цієї людини вже володіла найгострішим внутрішнім зором, і для Спасителя не було нічого простіше, ніж зняти пелену мороку і з тілесних його очей: Прозри! віра твоя спасла тебе (Лк.18.42). У цих словах Господа полягає не тільки позбавлення від земної скорботи, а й дар найвищий - Вічне життя. І подальші вчинки єрихонського сліпця показали, що він був гідний такої незрівнянної милості Божої. По-різному вели себе люди, яких зцілював Син Людський. Хтось, забувши навіть про вдячність, кидався до мирських насолод. Хтось під натиском заздрісних фарисеїв малодушно відрікався від свого цілителя. Хтось, стаючи центром загальної уваги, починав хвалитися явленим над ним дивом, ніби сам був чудотворцем. Але були й інші – вдячні, стійкі у вірі, що відправлялися містами та селами проповідувати чудеса Милосердного Ісуса Христа. Однак істинно найкращу частку, по-справжньому прямий шлях обрав для себе єрихонський жебрак. Отримавши тілесний зір, цей справедливий не став озиратися по сторонах, не потягнувся до строкатих приманок світу. Його прозрілі очі шукали одного - споглядати Ізбавителя. Його серце бажало одного - не розлучатися із Спасителем. В єдиному пориві поєднав колишній сліпий і вдячність, і готовність служити Божому Сину: він пішов за Ним, прославляючи Бога всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові (Лк.18.43).

       На прикладі цього сліпця ми переконуємося, як жорстоко можна помилитися, якщо судити про людей за зовнішністю. Ми звикли поважати тих, хто займає солідне суспільне становище, блищить знаннями і красномовством, чий одяг вишуканний, а манери бездоганні. Інакше дивимося ми на людей простих не кажучи про жебраків, калік - навіть якщо ми робимо їм добро, то в душі вихвалялись над ними і тим впадаємо в гординю. Не так розрізняє людей Всевидючий Господь. За зовнішньою неохайністю може ховатися велика душа - святе серце. Святе Письмо говорить про те, що багато останніх виявляться першими в Єрусалимі. Християнин не повинен і не сміє стояти ні над ким, до всіх людей без вилучення повинен він ставитися з повагою, почитати їх вище себе, тим самим схиляючись перед прихованим в кожному святим образом Божим. Інакше ми уподібнимося лицемірним фарисеям, змушували замовкнути єрихонського сліпця, у той час як він був святим, а вони приречені геєнні. Чи не зглянутися повинні ми до тих, хто просить нашої допомоги, вимолюють у нас милостиню, а серцево дякувати їм, бо через їх руки благоволить Всемогутній Бог приймає нікчемні наші дари, обіцяючи за них велику нагороду.

       Возлюблені у Господі брати і сестри! Зовсім небагато рядків відводить Священне Писання розповіді про єрихонському сліпця, а яка глибока і повчальна ця історія просвітленої людської душі, ховалася під убогою оболонкою сліпого жебрака. Дай нам Бог сподобитися хоча б дещиці того духовного зору, яким володів цей, одягнений у лахміття жебрак.

Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП