ПРОПОВІДЬ НА 21-у НЕДІЛЮ ПІСЛЯ П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ. (Лк.8,5-15; Мф.1З,1-23; Мк;4,1-20). ПРО СІВАЧА

"Слово Боже живе і діюче" (Євр.4,12).

ПРО СІЯННЯ СЛОВА БОЖОГО НА ПОЛІ НАШОГО СЕРЦЯ

Одного разу, браття і сестри, Ісус Христос прийшов на берег Галилейського моря Оточений безліччю народу, Він спочатку вчив його "сидячи біля моря" (Мф.13,1). Але коли народ, стікаючись, став тіснити Його, Він сів до човна і тут перед Його поглядом відкрилося видовище прекрасної Палестинської природи. На березі, біля човна, великим півколом, розташувався мовчазний, спраглий слова Божого, народ. Ззаду його залягали поля. Ще далі виднілися оливкові зелені гаї. А там, на самому обрії, в легкому серпанку вимальовувалися вершини невисоких палестинських гір. Прекрасна природа спонукала Спасителя говорити і вчити мовою цієї природи і праці людей, пов'язаних з цією природою.

І ось, як би споглядаючи перед Собою сіяча на оточуючих полях, Ісус Христос почав навчати народ алегорично, образно, приточно, наочно. З Його Божественних уст полилися одна притча за, іншою (всього 7 притч), пов'язаних єдністю змісту і теми: поле і зерна (притчі: 1,2,3), поле - скарб, перлина (5,6). "Ось вийшов» - почав Він першу притчу, - сіяч, щоб посіяти зерно своє (Лк.8,5). І коли сіяв, сталося, що одне зерно впало при дорозі і було "подзьобане" птахами (Мк.4,4), "потоптане" людьми (Лк.8,5). Друге ж упало на кам'янистий ґрунт і, зійшовши швидко посохло не маючи вологи (Лк.8,6). Друге ж упало в грунт з тернами і було заглушено ними (Лк.8,7). Інше ж упало на добрий грунт і принесло плід в 30,60,100 крат (Мф.4,8).

Сказавши це, Христос закликав: "Хто має вуха слухати, нехай слухає.

Кожен із слухачів Христа мав вуха, щоб чути Його слова, але не кожен мав внутрішній слух, внутрішнє розуміння сенсу цих слів. "Бо, сказав Христос, - огрубіло серце людей цих, і вухами туго чують не зрозуміли серцем почуте" (Мф.13,14).

Особливо огрубіло серце у книжників і фарисеїв, які не тільки не хотіли зрозуміти слова Христа про Царство Боже, а й всіляко опиралися цим словам і Самому Учителю, вважаючи що "цей не від Бога" (Ін.9,16).

Не кожен із слухачів зрозумів, що в притчі йдеться про нього самого, про грунт його власного серця, в який спаситель закидав слова-насіння Свого вчення про спасіння, про настання на землі Царства Божого.

Ось чому навіть апостоли запитали Христа: "Що б значила притча про сівача" (Лк.8,9).

Спаситель роз'яснив їм справжній сенс цієї притчі. Він сказав: "Насіння є слово Боже; а те що впало край дороги, це ті, хто слухає, але, потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб вони не увірували і не спаслися! (Лк.8,11-12). Це ті люди, у яких слово Боже залишається на поверхні їх розуму і серця. Як насіння на утоптаній дорозі буває доступним і перехожим, і птахам, і вітру, і спеці, так і насіння слова Божого, що не зміцнившись в їх серці, доступне гріховним помислам, життєвих спокус, земних турбот, що навіваються ворожою силою, силою диявола, і швидко гине, не встигнувши принести плоду.

Продовжуючи, Христос сказав: "А те що впало на кам'янистий ґрунт, це ті, хто тільки почує слово, з радістю приймають, але, не мають кореня дочасно вірують, а під час спокуси відпадають" (Лк.8,13). Це ті люди, які щиро захоплюються вченням про спасіння, радіють з обітниць блаженства. Але ця радість нетривка. Це радість тих людей, які не створили в себе найнеобхіднішого: міцної віри, твердої волі і рішучості зазнати все, що необхідно для спасіння, "коли ж утиск і переслідування настають за слово (віру), вони вони спокушаються" (Мк.4,17), падають духом і гинуть від спокус і гонінь, як гине рослина без кореня від палючих променів сонця.

Далі Христос сказав: "А те що впало між тернину, це ті, хто слухає слово, але турботами, спокусами багатством і насолодами придушуються і не приносять плоду (Лк.8,14). Це ті люди, серце яких двоїться: їх вабить до себе і слово Боже про спасіння і клопоти і втіхи мирської марноти. Але земні спокуси і задоволення поступово заглушають в них благодатне насіння Боже. Душа холоне до добра, духовне життя завмирає і слово Боже у них лишається заглушеним безплідним.

І, нарешті, Христос сказав: "А те, що впало на добру землю, це ті, які, почувши слово, бережуть його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості" (Лк.8,15). Це ті люди, які з усією ретельністю засвоювали світлу істину про наше спасіння і зберігають її в доброму і діяльному серці. Такі люди не роздвоюються: вони з коренем виривають гріховні побажання, що криються в серці і зміцнюють свою волю в постійній боротьбі з гріхом, а також в справах віри, любові, милосердя. Вони завжди плодоносні, хоча і в різному ступені: одні в 100, інші в 60, треті в 30 - крат.

Таке пояснення змісту притчі про сіяча і про насіння на основі слів Спасителя.

Божественний Учитель в цій притчі розкриває ту таємницю Царства Божого, що не всі ті, хто слухає слово Боже про це Царство можуть бути його учасниками, а лише ті, які не тільки слухають слово, Боже, а й зберігають його (Лк.11,28) і виконують (Лк.6,47-48).

Браття і сестри! У притчі про Сівача розкривається велике спасительне значення слова Божого для віруючої людини. Слово Боже, як насіння небесне, відрізняється від насіння земного тим, що саме може впливати на ґрунт людського серця, бо воно "живе та діяльне, аж до поділу душі й духа і розрізняє чуття та думки серця" (Євр.4,12). Воно животворить людину своєю благодатною силою, "освячує своєю істиною" (Ін.І7,І7). Воно викорінює з серця людини коріння зла, якщо тільки людина дає йому свободу дії всередині себе. І тоді воно змінює її "божественною зміною", як каже св. Григорій Богослов.

Ми знаємо багато прикладів з життя святих, коли вони під впливом почутого або прочитаного слова Божого відразу ж рішуче змінювали своє життя, круто пориваючи з колишнім і встаючи на шлях життя благочестивого, богоугодного.

Так було з преп. Антонієм, блаженним Августином, преп. Пелагією, преподобномуч. Євгенією та багатьма іншими.

Що ж потрібно для того, щоб слово Боже і нас змінило, зробило іншими людьми?

"Не робіть жорстоким сердець ваших, - говорить блаж. Августин, щоб слово Боже в них не загинуло. Не придушуйте життєвими турботами і пристрастями доброго насіння, яке в вас засівається. Будьте добрим грунтом".

Браття і сестри! Ми неуважні й безтурботні до Слова Божого ще й тому, що іншими словами - насінням зазвичай засіваємо поле нашого серця. Як терни - бур'яни засмічують грунт і заважають зростанню добрих зерен-злаків, так і наші душі засмічуються словами лукавства і брехні, хитрості і обману, засудження і пустослів'я. Скільки таких слів-бур'янів засівають наші уста за день, скільки зла приносять людям, обпалюючи, спокушаючи їх і спустошуючи, оскверняючи, і наші власні, душі.

Засоромимось, дорогі браття і сестри, через нестриманість, розбещеність свого язика. Будемо більше молитовно розмовляти, з Богом. Будемо більше слухають слів Св. Письма і живити ними свою душу. Будемо пам'ятати, що "блаженні" ті, які не тільки слухають слово Боже, але й виконують його, оберігаючи свою душу від всяких інших шкідливих слів-насіння.

Господи не відкинь нас від лиця Твого і не дай бути сухими і безплідними до спасительних слів Твоїх! Боже, будь милостивий до до нас, грішних. Амінь.

Прот. Олександр Ветелев переклад прот. Іван Голуб