ПРОПОВІДЬ НА 34-ТУ НЕДІЛЮ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ.

       «Учителю благий, що маю зробити я доброго, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк.18,18).   

       Якщо Учитель благий, Який є сама мудрість Божа, дає нам настанову: виконувати заповіді: що може бути вірніше від цієї настанови? Якщо Він цe повчання з'єднує з умовою: «якщо хочеш ввійти в життя вічне»; отже дотримання заповідей вказує шлях до вічного, блаженного життя: що може бути важливіше від цієї настанови?

        Якщо це повчання  Спасителя здається нам малим: згадаймо, що сказав Господь про малі заповіді: «Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві» (Мф.5,19).

       Ісус випробував юнака, поставивши його перед вибором між небесним скарбом і земним багатством. І юнак засмутився, бо занадто любив свій великий маєток і не ризикнув відмовитися від нього заради невидимого небесного скарбу.

       Нам необхідно зауважити, по-перше, що цей багатий юнак марно хвалився; він не випробував глибини свого серця, і сказав неправду, коли сказав: все це зберіг я ще з юності моєї. Викрити його не важко. Якби він справді зберіг заповідь: Люби ближнього твого, як сам себе: то ближньому своєму бажав би достатку і достатку стільки ж, скільки самому собі, і тоді не важко було б йому розділити своє майно чи статки з жебраками. Але він не міг примусити себе до того, і від Учителя вічного життя, а разом з тим і від шляху вічного життя, іде переживаючи: бо має велике майно. Отже, якщо він не далеко пройшов по шляху до вічного життя: то тому, що не далеко пройшов по шляху заповідей. Не заповіді були для нього безплідні; але він не досить трудився,щоб обробити і зібрати плід.

       По-друге, істинне значення Господнього вислову: якщо хочеш ввійти в життя, то виконай заповіді. Не сказав Він: виконай заповіді; бо добре знав, що для цього не вистачило б сил людської природи, яка від прабатьків пошкоджена гріхом, «бо помисли людського серця злі вже з молодощів» (Бут.8,21). Але сказав: виконай заповіді, тобто, не втрачай їх з виду, не залишай без уваги, май завжди перед очима, з ними порівнюй свої дії, скільки розумієш, і скільки можеш. Не сказав також: виконай заповіді, і ввійдеш у життя вічне; бо знав, що людина не досягне життя вічного одним дотриманням заповідей, яких не може виконати досконало.«Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Лк.18,25).

       Блаженний Феофілакт Болгарський пояснює слова Спасителя: «Не сказав Він, що їм (багатим) неможливо увійти, але їм це зробити важко. І не казав таким неможливо врятуватися… Роздавши багатство, вони можуть отримати небесні блага. Але зробити перше є нелегко, тому що багатство пов'язує міцніше клею, і тому, над ким воно взяло гору, такому важко відмовитися від нього».

       Сьогоднішній світ є заглиблений у духовну темряву, не хоче зрозуміти, якою дорогою йому йти, щоб успадкувати життя вічне. Навіщо грішнику Небо, якщо він задоволений землею? А для чого Христос пролив Свою кров, якщо грішник не шукає спасіння? Спаси­тель указав нам на серце як джерело всяких думок, злих і добрих, тому не всі люди однаково відносились до Христа: одні слухали його, інші відходили від Нього.

       Якщо поглянути уважно на світ сьогодні, то зауважимо, що мало змінилось у ньому у відношенні людей до Бога. Зак­лик, якого не хотів дотримуватися Євангельський юнак, почув інший юнак, якому було тринадцять років. Ось одного разу, увійшовши в Церкву, він почув слова: «Піди, роздай майно своє між бідних і будеш мати скарб на Небі, тоді прийди і йди слідом за Мною» (Лк.18,22). Він вийшов із Церкви і виконав слова Господа. Це був святий Антоній Великий...

       Багато людей думає, що бути християнином – значить бути про­сто хорошою людиною. Але сьогоднішнє Святе Євангеліє підкрес­лює, що християнство вимагає від людини чогось більшого... Благо­честивий юнак ревно виконував заповіді, які були дані старозавітному людству. Про таких людей ми говоримо, що вони є добрими людьми. Юнак захотів життя вічного, і Господь указав йому дорогу. Подібно як тим, що бажали вийти з Єгипту, потрібно було йти за Мойсеєм, і тим, що хотіли увійти в обіцяну землю, потрібно було йти за Ісусом Навином, так і тим, що бажали визволитись від служіння дияволу і увійти в Небесну батьківщину, потрібно йти за Ісусом Хри­стом. Вони мандрують по землі, але їхня батьківщина — Небо, на землі проживають, але «мають життя на Небі» (Флп.3,20). На землі багатства не шукайте і небесні скарби відкриваються для нас (2Кор.4,7). Люди нас проганяють, але Бог нас приймає (2Кор.6,17-18).

       Дорогі брати і сестри ми з вами знаємо, що Христос провадить нас до Неба, і дуже помиляються ті, які не слідують за Ним. Господь Ісус Христос говорить: «Вівці Мої слухають голосу Мого, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною» (Ін.10,27). Якщо Христос — Життя, то мертвими є ті, хто віддаляється від Нього, бо є написано: «Ось ті, що віддаляються від Тебе, гинуть» (Пс.73,27). Із цих свідчень Святого Письма ми бачимо, як ми повинні йти за Христом.

       І Слово Боже, яке ми сьогодні слухали може нас змінити. Чи хочемо ми цього, треба нам над цим роздумати. Чи хочемо щоб сталось чудо, чи готові ми стати вище своїх амбіцій та почуттів? Поки ми маємо ще час потрібно змінювати своє життя, щоб ми завжди з легкістю могли відповісти Господу Ісусу на Його заклик : «Іди за Мною» Амінь.

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП