ПРОПОВІДЬ НА 7-му НЕДІЛЮ ПО П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

       Кожного разу коли служиться Божественна літургія свята Церква подає нашій увазі короткі уривки з апостольських послань та з євангельських оповідань, для того щоб навчати нас богонатхненими словами — втішати в журбі, викривати пороки, повчати і зміцняти нас в істинах Христової віри.

          Що ж ми чуємо, наприклад, у сьогоднішньому євангельському оповіданні? В ньому говориться про те, як Господь Ісус Христос одним дотиком Своєї руки зцілив двох сліпих. Чуємо в цьому читанні про підступний наклеп фарисеїв на Божественного Зцілителя людських недуг, чуємо, нарешті, про те, що Господь ходив по містах і селах, навчаючи в синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства Божого та зціляючи всяку слабість і всяку неміч в людях.

          Насамперед, нам слід звернути особливу увагу на глибоку віру сліпих, на їх надію з милості Христа побачити світ Божий і на невідступність їхнього прохання. Вони йдуть услід за Господом, ідуть і не перестають голосно кричати: «Змилуйся над нами, Ісусе. Сину Давидів! І коли Спаситель, оточений людською юрбою, ввійшов у господу на околиці міста Капернаума, докладаючи великих зусиль дістались туди і ці двоє сліпих. Сміливо приступили вони до Ісуса Христа з певною надією на ласку Божественного Чудотворця, сподіваючись одержати від Нього оздоровлення й побачити світ Божий».

          Щоб виявити перед усім народом велику віру сліпих. Спаситель запитує їх: «Чи віруєте, що Я можу це вчинити?». І відразу чує відповідь: «Так. Господи!». Вони не кажуть уже, як раніше — «Віруємо. Ісусе. Сину Давидів», а «віруємо. Господи», тобто віруємо, що Ти — Господь. Творець неба й землі. Ти все можеш вчинити. Тоді Спаситель торкнувся очей їх кажучи: «По вірі вашій нехай буде вам!». І прозріли в них очі.

          От нагорода віри, велика нагорода для тих, хто втратив уже всяку надію побачити світ Божий і раптом йому повертається зір. Велика була сила віри сліпих! «Усе можна, говорить Спаситель, тому, хто вірує» (Мк.9,23).

          Чуючи про євангельських сліпців і про їх чудесне оздоровлення Сином Божим за їх віру, нам слід перенестися думкою до інших сліпців, а саме до людей, хворих на сліпоту душевну, значно небезпечнішу й згубнішу від сліпоти тілесної. Наші очі – чудовий і чи не найпотрібніший в нашому тілі орган чуття, але вони служать нам тільки під час нашого земного мандрування, а душа наша – це очі духовні, вічні. «Коли око твоє буде чисте, говорить Спаситель, то і все тіло твоє світле буде» (Мф.6,22).

          Що ж таке сліпота духовна? Це — наші гріхи, яких ми не помічаємо і навіть не вважаємо їх гріхами. Хіба наша гордість не є сліпота духовна, а ненависть, заздрість, безсердечність, немилосердя, обман і злоба, наклепи та всяке лихослів'я, хіба це не сліпота духовна? Як темна хмара закриває сонце і не дає нам бачити його проміння, так і сліпота духовна потьмарює нашу душу і не дає нам змоги бачити хоч один промінь істинного Світла, Христа Бога нашого. Який просвіщає і освячує кожну людину, що приходить на світ.

          Милосердний Господь і «Спаситель наш хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим.2,4). «Ісус Христос учора і сьогодні повіки Той же» (Євр.13,8). Як за Свого земного життя Він повертав зір сліпим, так і зараз, Він готовий оздоровити всіх від сліпоти духовної. Але ми самі дрімаємо, нидіємо, нам важко розлучатися з любими звичками й пороками, які, неначе більма гріховні, лежать на очах нашого серця. Багато хто не розуміють цього, не помічають свого небезпечного становища.

          Як євангельським сліпцям Господь Ісус Христос дарував зір, так і нам Він подає засоби до оздоровлення духовного в таїнстві покаяння. І кожен віруючий, через покаяння з жалем сердечним, здіймає з себе полуду сліпоти духовної, а під час сповіді й через святе Причастя людина, якою б грішною вона не була просвіщається, освячується і єднається з Христом.

          Після оздоровлення, сліпців привели до Господа чоловіка німого, біснуватого. Спаситель зцілив хворого і німий почав говорити. Люди, свідки цього чуда, дивувалися кажучи: «Ніколи ще не було такого в Ізраїлі». А фарисеї, які вважали себе вчителями народу, твердили: «Він вигонить бісів через князя бісівського». Всупереч здоровому глузду у них виходило наперекір народній приказці в них виходило, ніби ворон ворону може око виклювати або біс вигнати біса.

          Чому фарисеї зводили такий безглуздий наклеп на Господа? Тому що гордощі, заздрощі її злоба засліпили їх очі і серця. Ці пристрасті так потьмарили їхні серця й зробили їx самих такими зарозумілими, що вони стали нездатні бачити не тільки духовними, але й тілесними очима готові були приймати і стверджувати неправду за істину і. навпаки, істину оголошувати неправдою.

          Нарешті, наприкінці сьогоднішнього євангельського читання говориться, що Ісус Христос ходив по всіх містах і селах того краю, проповідуючи Євангеліє Царства Божого та зціляючи всяку слабість і всяку неміч в людях.

          Ці слова євангеліста показують, що Спаситель прийшов заради спасення всіх людей. Він однаково любив і любить усіх, не обмежуючись у Своїй проповідницькій діяльності тільки одним містом. Він ходив по всіх містах і селах, благовістячи Своє велике вчення для спасення людей, для спасення всіх нас подаючи всім велику радість І втіху, зціляючи всяку недугу не лише душевну, а й тілесну.

          Нехай і для нас заповіти і вчення Христа Спасителя будуть закликом примножувати чесноти, досягати чистоти серця, бо чисті серцем матимуть зір чистий і побачать Бога! 

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.