ПРОПОВІДЬ В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СВЯТОГО АРХИДИЯКОНА СТЕФАНА

Радуйся, апостоле Христів, первомученику і архидияконе Стефане

       Позавчора, ми з вами дорогі брати і сестри, святкували Різдво Спасителя, вчора обходили урочистість Тієї, що його породила, а сьогодні святкуємо пам’ять того, що для імені Христового першим пролив свою кров. Сьогодні, на третій день після Різдва Христового свята Церква вшановує пам’ять першого мученика за Христа та Його віру святого архидиякона Стефана.

       У Христовому Різдві ми бачимо безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Різдва Христового свята Церква наводить нам геройський приклад любові Бога в особі святого первомученика Стефана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Стефана каже: «Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповнює нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Стефан) задля Господа позбувся людської природи».

       Про життя, діяльність та смерть святого Стефана, можна знайти в Святому Письмі, зокрема в книзі Діянь Святих Апостолів. Зі зростом членства, в ранній Церкві зросла потреба апостолів в більшому служінні їхнім вірним. Для них вже ставало фізично неможливо опікуватися всіма, служити і обслуговувати їх в різних недугах та інших життєвих потребах. Дійшло до того, що багато з тих, хто мав потребу в допомозі серед вірних, не змогли її отримати.

       Тоді апостоли скликали учеників і просили їх вибрати з-поміж них сім побожних і благодійних мужів, повних Духа Святого і мудрості, щоб вони могли допомагати в місійній праці святим апостолам. Такі мужі були вибрані, і апостоли, як свідчить св. ап. і єв. Лука, в книзі Діянь, помолившись над ними, поклали на них руки. Таким чином був встановлений апостолами перший священичий ступінь дияконів (тобто помічників священикам і єпископам), який зберігається в Христовій Церкві і досі.

       Між обраними особливою побожністю, і ревністю в служінні Богові відзначався молодий Стефан, обов’язками якого, як і всіх дияконів, було займатися адміністративними справами церковних громад, опікуватися вдовицями й сиротами. Святий Стефан зростав у вірі та дусі. Маючи незвичайний дар чудотворіння, та дар проповідувати, він проповідував з такою вірою, силою і завзяттям, що навіть його найлютіші вороги й противники не мали відваги йому заперечити. Це особливо розлютило законовчителів юдейських і їх гнів направлений був виключно проти Стефана, з яким вони вчинили так само, як попередньо зі Спасителем, підбуривши проти нього народ, ув’язнили, привели до найвищого суду, синедріону, оскарживши його в богохульстві і представивши для того фальшивих свідків, засудили його на смерть через вкаменування.

       Будучи підкріпленим Духом Святим в ці тяжкі хвилини свого життя, святий Стефан не злякався гніву юдейського суду, бо завжди пам’ятав, що одного тільки Господа людина повинна боятися. Він пригадував суддям Синедріону про те, як вони знущались колись над пророками, які впродовж віків у Старому Завіті пророкували про прихід Месії-Христа, Якого вони пізніше не прийнявши, розіп’яли.

       Почувши це, законовчителі так розгнівалися, що схопили Стефана, вивели за місто і там його закидали камінням. Помираючи, за прикладом Христа він благав сильним голосом: «Господи, не вважай їм це за гріх» (Діян.7,60).

       Між тими, хто каменував, був також Савл із Тарсу, який охороняв одежу вбивць, схвалюючи вбивство Стефана, і який пізніше чудесним способом, по дорозі до Дамаску, був навернений до Христа, ставши апостолом з іменем Павло, благовістячи Христове вчення та навертаючи язичників до християнства.

       Архидиякон Стефан загинув тяжкою смертю, маючи всього тридцять років. Як згадує в своїх писаннях святий Єроним, після загибелі Стефана, його вороги залишили тіло його на здобич диким звірям. Але славний учитель закону Мойсейового Гамаліїл, який виступав на захист перших учеників Христових перед юдейськими законовчителями, мав відвагу вислати серед ночі своїх слуг, котрі забрали тіло мученика, перенесли його до села Кафоргамалу, недалеко від Єрусалиму, і там його поховали.

       Споглядаючи подвиг святого Стефана, усі ми маємо обов'язок не тільки називатися християнами, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. І якраз святий первомученик Стефан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри до кінця. Святий Іоан Золотоустий, наводячи святого Стефана, як приклад для наслідування, каже: «Хто б тепер не пішов у боротьбу за Христа, то в Стефані має учителя. Хто б не виступив на подвиг мучеництва, то він наслідуватиме Стефана. Стефан – начальник борців за Христа, Стефан – основа тих, які вмирають за Нього».

       Сьогоднішнє свято ще раз нас усіх повчає, що християнство це постійний подвиг, безкінечний героїзм. Християнство вчить, плекає, виховує не слабкодухів, а героїв і вимагає героїзму. Життя доброго християнина – це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями і з ворожим Богові світом. Над усіма нами тяжить обов'язок бути християнами не тільки з назви, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. Ми повинні пам’ятати, що кожен з нас хто свідомо приступає до святої Євхаристії свідчить, що готовий, як первомученик Стефан виступити на захист Церкви та Христової віри. Святитель Іоан Золотоустий стверджує, що «Теперішнє життя, це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою…Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе». Тому молімося до святого архідиякона, апостола і первомученика: «Стефане, Апостоле, окрасо страждальців, кріпосте вірних, славо праведних! Для тих, які твою пам'ять шанують – тому, що стоїш перед престолом Христа Царя – проси нам очищення від провин та бути гідними небесного царства. Апостоле і святий мученику, Стефане, моли милостивого Бога нашого, щоб відпущення гріхів подав душам нашим і велику милість».

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.