ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ АПОСТОЛА ФОМИ

       Через тиждень після празника Пасхи, в неділю, що називається Фоминою, свята Церква прославляє сповідання віри у воскресіння Господа Ісуса Христа, яке проголосив апостол Фома після тижня сумнівів в істині Христового Воскресіння.

       Безмежне милосердя, поблажливість і любов до ученика, що вагався, виявив Господь, кажучи: «Дай сюди палець твій, і поглянь на руки Мої, і дай руку твою та вложи в ребра, і не будь невірний, а вірний!» (Ін.20,27).

       Христос воскрес і з'явився ученикам Своїм, прийшовши крізь зачинені двері. Він показав їм руки Свої, ноги і ребра, пробиті списом. Він дає можливість ученикам переконатися в істині воскресіння і самим, шляхом вільної думки і вільного переконання, досягти спасенної віри. Господь дає змогу їм навіть випробувати віру, не вимагає безумовного довір'я: нехай очі бачать і руки дотикаються, і всі почуття пізнають істину, коли ученики бажають, щоб і людським присудом була виправдана істина, яка не боїться випробування: «і не будь невірний, а вірний!»

       Господь воскрес, але Фома не вірить. Та чи таке вже глибоке невір'я Фоми, яким воно видається на перший погляд? На чому воно ґрунтувалося і до чого привело апостола?

       «Ми бачили Господа!» (Ін.20,25),— з радістю повідомляють Фомі апостоли. Фома уважно слухає їхню розповідь і свідчення жінок мироносиць, що були біля гробу і своїми очима бачили Господа. Їх зраділі обличчя викликають у нього сильне бажання самому втішитися баченням Божественного Страждальця. Але апостол хоче цілковитої впевненості. І от, охоплений безмежною любов'ю, вагаючись і одразу не наважуючись повірити надто великому щастю бачити Господа, він вигукує: «Як не побачу на руках його знак від цвяхів, і не вкладу пальця свого в знаки від цвяхів, і руки моєї не вложу в ребро Його, — не повірю» (Ін.20,25). Він ніби так міркує: «Не повірю, поки сам не побачу Господа! І я хочу бачити Владику!.. Я шукаю більшої і більшої впевненості для себе і для всіх в істині воскресіння!..» У цих висловах сумніву чути вже віру у Воскреслого, чекання нового явлення Його. І от, незважаючи на такий свій сумнів, Фома постійно перебуває з апостолами і вірними. І вони не цураються його, бо бачать, що його не віра — добра, він — не впертий противник істини воскресіння Христового, а люблячий ученик, який чекає милості від Учителя. І цю милість він одержав: «Не будь невірний, а вірний», — сказав йому Господь, коли з'явився і казав Фомі впевнитися у воскресінні на власні очі і дотик своїх рук. Ніби так говорить йому Господь: «Не порушуй спокою душі своєї, що потребує віри, опираючись цьому почуттю; віддайся йому, і ти дізнаєшся, що віра — найвище знання, найвища мудрість. Увіруй, — і ти прилучишся до дарів Святого Духа, які Я подаю вірним!»

       Що ж Фома? Чи почав торкатися ран Господа? Чи вирішив пересвідчитися і переконати себе? Ні! «Господь мій і Бог мій!» (Ін.20,28), — вигукнув він. Фома перший відкрито висловлює все те, що було найважливішим у пришесті Господа. Він сповідує Христа Господом і Богом, він дає приклад повного торжества найвищої віри над своїм ваганням.

       «О, добра невіра Фомина! Вона привела до пізнання серця вірних» (стихира на «Господи воззвах» празника), — співає свята Церква. Блаженний Фома своїм добрим невір'ям, сумнівом утверджує віру церковну. Так, невір'я Фоми ґрунтувалося на доброму намірі, з добра випливало і до добра привело.

       У нас же, християн, часто буває не так. Іноді теж з'являється якесь вагання, невір'я. Часом воно має в собі недобрий відтінок, виявляючись сумнівами в істинах віри. Вагаючись відкрити своє серце істині, ми відразу відчуваємо охолодження любові до Христа, віддалення від Нього. Подібне невір'я іноді починається навіть з доброго наміру пізнати істину. Але при цьому ми забуваємо, що істина випробовується із смиренням, з чистим серцем, з добрим наміром пізнати її на славу Божу і на користь душі. Тож нехай не буде домагання пізнати незбагненне, дослідити глибину Божественної Премудрості, обмежити простір віри. Треба пам'ятати, що віру і щирість серця підміняти нічим неможливо.

       Спасає і навчає тільки чиста віра, смиренна і щиросерда, вона зігріває і вселяє в серця життя вічне. І святе Євангеліє подає нам оповідання про невір'я Фоми не для нашого самовиправдання в наших сумнівах. Адже Господь не похвалив Фому, Він тільки сказав: «Ти увірував, бо побачив Мене; блаженні ті, що не бачили, і увірували» (Ін.20,29).

       Ці слова Христові, звернені і до всіх нас. Ми віруємо в невидимого Бога, чекаємо вічних невидимих благ, готуємось до життя вічного. Віра, і тільки вона, вказує нам шлях до неба, до відкритих дверей раю. У світлі віри ми бачимо своїми духовними очима ті сходи, по яких повинні йти від землі до неба.

       Той, хто йде тими сходами, по східцях смирення, лагідності, молитви, покаяння, милосердя, співчуття, терпіння, посту, чистоти душевної й тілесної, — той наближається своєю душі до Бога, і Господь введе його в рай, як про це сказав Ісус Христос: «Блаженні ті, що не бачили, і увірували». Будьмо ж тими, що увірували!

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.