 ПРОПОВІДЬ В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩІВ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ
Дорогі брати і сестри! Є імена, призначення котрих – безсмертя, наслідство котрих – вічність. До числа людей, чиї імена із покоління в покоління вимовляються з любов’ю і пошаною, належить прославляємий нами святитель Миколай Мирликійський Чудотворець. Майже дев’ятнадцять століть відділяють час його життя від наших днів, але пам'ять про нього, як і колись живе у серцях віруючих. Адже християнський світ і навіть мусульманський Схід шанують Святителя як великого пророка; воістину пам’ять праведника перебуває благословенна (Притч10,7).
Святитель Миколай народився в м. Патари Мирликійської провінції Ликії приблизно в 249-250 рр. після Різдва Христового. Його батьки – Феофан і Нонна були благочестивими людьми, але дуже рано померли. Тому вихованню майбутнього Святителя багато уваги приділяв його дядько – єпископ Миколай Патарсьий. Із юних років його вихованець віднайшов велике благочестя, вже в 30-ть років він був пресвітером і помічником свого дядька на Патарській кафедрі. Божим Промислом пресвітер Миколай був возведений на високе архіпастирське служіння в столичному місті Ликійської провінції Мирах. У 306 році з приходом до влади імператора Діоклетіана, розпочалося страшне гоніння християн, котре загрожувало їм повним знищенням. Святитель Миколай був ув’язнений в темницю; він отримав волю при імператорі Константині 325 року.
В 325 році святитель Миколай серед отців 1 Вселенського собору скликаного для осудження єресі Арія, котрий вчив, що Син Божий Ісус Христос не є рівний з Богом Отцем, і цим підривав основи християнства.
Святитель дожив до глибокої старості і помер в 343 році прославлений даром чудотворіння. Останки його були похоронені в соборному храмі м. Мир. Минуло вісім століть, коли вихідці із Азії – печеніги, половці та араби – стали відривати від Візантійської імперії область за областю, греки що проживали в Італії в 1087 році вирядили три кораблі і 9-го травня за старим стилем (за новим 22 травня) вивезли мощі святителя Миколая в італійське місто Бар. Папа Урбан у супроводі духовенства зустрів мощі Святителя вони були покладені під престолом у вівтарі соборного храму. Через два роки мощі святителя були перенесені в новий кам’яний храм, де перебувають до сьогодні. Ось такі короткі життєві свідчення про святителя Миколая.
Велика кількість угодників Божих і святих святителів, але мало хто з них вшанований так, як святитель Миколай. Людські серця тягнуться до Святителя, як до джерела невичерпної благодаті, живої і діючої віри, повної добродійств, неусипному молитвенику. Святитель представляв собою «правило віри» у Христа Спасителя. Свою віру він засвідчив ісповідуванням християнства в час гоніння Діоклетіаном і на 1 Вселенському соборі, утверджуючи разом з іншими отцями собору рівність Сина Божого – Христа Спасителя з Богом Отцем. Виконання заповітів Христа, і перш за все найважливішої – любити Бога всією душею і всім серцем і ближнього, як самого себе (Мф.5,43; 19,19; 22,39; Мк.12,31; Лк.10,27; Як.2,8; Рим.13,9; Гал.5,14) стало змістом його життя. Вірувати для Святителя – означало жити так, як вчить Святе Євангліє. Все своє велике багатство, отримане від Батьків і значну частину єпархіальних внесків він використав для будівництва будинків для мандруючих, для відвідин хворих, втішення вдів та сиріт. Його благодійність була милосердям, бо його серце було наділене даром співчуття до ближніх.
Життєпис Святителя зберіг ряд прикладів його миротворчої діяльності. Так коли жителям м. Патари загрожувала кривава розправа за бунт, святитель з’явився на міську площу помирив невдоволених і встановив порядок. Святитель був захисником пригнічених і переслідуваних. Відомо, наприклад, що коли в м. Мирах троє воєвод були незаконно осуджені на смерть, він сам відібрав меч у палача і визволив невинно засуджених. Прославлення угодника Божого на наших землях розпочалося з прийняттям християнства.
Характерні національні риси українців, складали народну душу, а в першу чергу миролюбство, стояння за віру, любов до подорожніх, навернули серця українців до святителя Миколая, і став він національним святим, і сподобився надзвичайного поклоніння: наш народ вкрив лице землі багато чисельними храмами на честь святителя Миколая, і рідко в сім’ях наших предків батьки не називали когось із дітей іменем цього святителя.
Недостачу життєвих свідчень наш народ доповнив багатьма легендами. Наприклад в одній з них розказується, що Господь побажав дізнатися, як люди живуть на землі, і послав на неї святителя Миколая і преподобного Касіана Римлянина. Із спустилося посольство на нашу землю і побачили святі бідного чоловіка селянина, худенька конячина і віз його застрягли в багні. Святитель запропонував преподобному допомогти селянинові. Преподобний відмовив, адже вони забруднять свою білу одіж, а їм потрібно стати перед Господом. Однак Святитель вирішив допомогти селянину. Дружніми зусиллями Святителя і селянина віз був витягнений з багнюки і поставлений на тверду дорогу і селянин поїхав. Поглянув Святитель на свою білу одежу – вона була забруднена болотом і мастилом для коліс. Коли святі стали перед Господом, Він суворо поглянув на Святителя і вимагав пояснень. Святитель розповів все як було. І любовно поглянув Господь на Святителя, і промовив свій засуд: «Ти Святителю, вчинив правильно, а ти преподобний, – не так як потрібно, і ось вам нагорода: Пам'ять твою Святителю, православні люди будуть святкувати 2 рази в рік: Микола зимового 19 грудня і Миколи теплого 22 травня, а твою преподобний раз в 4 роки (пам'ять преподобного Касіяна відзначається тільки у високосному році 29 лютого)».
Народні перекази стараються по своєму пояснити причину дворазового святкування в році пам’яті святителя Миколая і один раз в чотири роки – преподобного Касіяна. Але воно дає правдиву характеристику життєвому подвигу і змісту релігійності Святителя, основа котрої – жива і діюча віра і милосердя.
Закінчиться богослужіння і ми розійдемося по домівках. Але чи кожний з нас візьме корисний урок, даний сьогодні, як і багато століть назад, життям святителя Миколая залежить тільки від нас.
СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ.
|
