ПРОПОВІДЬ НА РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

       «Ось бо спогляне Господь на смирення раби своєї, ось бо від нині величатимуть мене всі народи» (Лк.1.48). Величавими і урочистими піснеспівами прославляє Свята Церква Пречисту Діву Марію, особливо з великою радістю святкуючи преславне Різдво Тієї, Котра стала Матір’ю нашого Спасителя і Господа. В чому ж дорогі брати і сестри, полягає заслуга Богоматері перед вічною історією? Що піднесло Її на недосяжну висоту величі Чеснійшої від Херувимів і Славнійшої незрівнянно від Серафимів? За які великі духовні якості та досконалості сподобилася Вона величної милості вмістити Невмістимого, Єдинородного Сина Божого. Ця найвища Божественна милість возлюблені во Христі брати і сестри була явлена Пресвятій Діві за Її чисте і високе життя, в котрому не було життєвого розпорошення і суєти. Більше, за всіх земноводних зберегла велику прикрасу людської, а особливо жіночої душі – смирення. На цю висоту величі Її дивної душі, що переважають висоту величі Безтілесних, Небесних сил, споглянув Господь із того часу величають Її всі народи. Смирення – вінець високорозвиненого морального почуття. Ніхто так не буває таким вдячним по відношенню до ближнього і співчутливий до його потреб і його прав, до його щастя і спокою, як смиренний. Найскромніше відношення до особистих достоїнств і визнання їх у будь якій іншій людині – риса що притаманна смиренній людині. Сувора вимогливість до себе і уважна поблажливість до немочей ближнього – постійне життєве правило смиренного. І тому над ним збуваються слова Спасителя. «Останні будуть першими…» (Мф.20.16). Тому імена смиренних не залишаються невідомими, ніколи не тонуть у мутному потоці життя – воно безперестанно виносить їх на висоту вічної, нев’янучої слави, бо хто зберіг у собі смирення, в чистому серці живе і не прогнив ще корінь морального почуття, той забезпечив собі невмируще ім’я, написане на небесах (Лк.10.20). Прикладом у цьому є сама Пречиста Діва, Різдво Котрої ми сьогодні світло і радісно святкуємо.

       Пречиста Діва народилася від праведних і перестарілих батьків Іоакима і Анни, котрі жили в маленькому незначному юдейському містечку Назареті. В юдеїв про Назарет склалася приказка: що може бути доброго з Назарету? (Ін.1.46). А у великих містах юдеї і греко-римської імперії бурлить суспільне життя. Тут – діячі, котрі творять історію; ними пишаються, їм поклоняється натовп; вони ведуть за собою тисячі. Їх слова слухають із затамованим диханням. Кожне їх слово – це подія… Але їх шумна слава пропала, вона була схожою на яскравий феєрверк, що з шумом і тріском розривається в повітрі. На мить – він засліплює каскадом різнокольорових вогнів, а потім знову тишина і темрява. Але не така небесна слава, вона схожа на потік, що зароджується в надрах землі, пробиває тоненьким струмочком русло і постійно наростаючи накінець тече широкою річкою. Так і слава Богоматері, цієї скромної назаретської Діви: вона глибока і невичерпна, хвилі часу її не розмиють, бо вона як дім розумного (Мф.7.24-25) основана на твердому камінні смирення…

       Отже християнин не повинен забувати, що початок вічної слави зароджується не серед світського шуму, а в тишині, в недосяжності для нескромних людських поглядів. «Шляхи Мої – не ваші» (Іс.55.8) - говорить Господь через пророка до єврейського народу, «ви дивитесь на лице людини, а Я дивлюся на його серце (Втор.10.17; Притч 21.2). І де Господь знаходить смирення, там Він являє Свої невимовні милості. «На кого спогляну? – запитує Він. І відповідає: «Тільки на лагідного, і мовчазного, що тремтить від слів Моїх» (Іс.66.2). Благодать смирення, котрою в повній мірі володіла Пресвята Діва, нам потрібно у собі виховувати.

       Хіба не для того нас так часто відвідують різні страшні стихійні біди і нещастя, щоб ми усвідомили необхідність Божественної допомоги. І чи не від того непроглядна картина нашого життя, особливо її моральна сторона, чи не від того так багато горя і будь якого роду страждань, що ми втратили найвище Боже добродійство до людини  - смирення? Кожна людина, що вважає себе християнином повинна носити Бога в душі, зберігати в своєму серці, лагідні заповіти Спасителя, і нехай Сонце Правди, Господь наш Ісус Христос, буде для нас найвищим правилом, твердою основою, негаснучим світлом, що незмінно освічує наш життєвий шлях. Тільки тоді над нами в нашому земному житті проллє Свої милості Пречиста Владичиця Богородиця. Помолімося до Неї усердно, щоб Вона допомагала нам вирости в собі смирення, щоб радість Її преславного Різдва була для нас початком народження у вічну радість на небесах. 

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.