ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО ПЕРВОВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА

Не може сховатися місто на вершині гори (Мф.5.14). Ці слова Господні улюблені у Христі браття і сестри, найбільше відноситься до святих первоверховних апостолів Петра і Павла, пам’ять яких святкує весь християнський світ.

Місто на верху гори означає світлоносну душу, піднесену і прикрашену добродійствами. Місто яке стоїть на вершині гори видно здалеку. Душа, піднесена чистотою, смиренням і добрими ділами, на які вказав Господь у нагірній проповіді (Мф.5.3-48), не може сховатися.

Свята Церква дивлячись на святих апостолів Петра і Павла, як на величаве місто, направляє нас на цей же шлях спасіння.

Господь прикликав до себе учнів і знаючи тверду віру Симона, сина Йониного, назвав його Петром, що означає камінь. Ми бачимо із сторінок Святого Письма, що Петро раніше від інших віднайшов віру в божественне післанництво Господа. Коли Господь запитав Своїх учеників: «За кого вважає Мене народ? Вони ж відповіли: Одні за Іллю, інші ж за Іоана Хрестителя. А ви за кого Мене маєте» - запитує Господь. І тоді апостол Петро випереджує всіх своєю богомудрою відповіддю: «Ти – Христос Син Бога Живого» (Мф.16.13-16).

Коли було вражено Пастиря і розсіялися вівці, коли було осуджено на хресну смерть Христа Спасителя. Господь допустив сатані випробовувати віру апостола Петра, який тричі відрікся від Христа. Цим падінням Господь позбавив Симона Петра від приналежної йому самовпевненості. І цим прикладом було показано християнському світові шлях виправлення душі через покаяння. Покаянні сльози повернули апостолу Петру, минуле достоїнство, знову вибілили його душу і зміцнили його ревність до Бога: «І промовив Господь: Симоне, Симоне, – ось сатана жадав вас, щоб пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни братів своїх!» (Лк.22.31-32). І він дійсно навернувшись (Ін.21.15-17) утверджував братів. І сьогодні також зміцнює тих які вірують в Христа, ведучи нас на шлях покаяння.

Свята Церква зберігає передання, що у всі дні свого життя, апостол Петро проливав сльози покаяння коли чув спів півня.

Після Свого славного Воскресіння Господь перш за все з’явився мироносицям. Хоча ми знаємо, що ніхто з апостолів їм не повірив і здавалися їм ці слова вигадкою. Коли ж Господь потім з’явився святому апостолу Петру, учні вже твердо свідчили: «Господь дійсно воскрес і з’явився Симону» (Лк.24.39). Але не тільки ці добродійства осінюють душу первоверховного апостола?

Коли уважно читати послання святого апостола Петра, то не можливо не побачити ясності його душі ось в цих глибоких за змістом словах: «Приступайте до Нього (Господа), до Камення дорогоцінного, живого… І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа» (1Петр.2.4-5). А на других він дивився не інакше як на святих. Він вибраний рід пише блаженний апостол, – царське священство (1Петр.2.9). Випробувавши на собі, яким благодатним є перед Господом смирення апостол Петро заповідає всім: «То ж покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас свого часу повищив» (1Петр. 5.6).

Таким же піднесеним містом Свята Церква показує нам святого апостола Павла проповідника для язичників, першого із апостолів, який перший пішов у Європейську землю із проповіддю Христової Єванглії. Церква возвеличує Павла, який палав любов’ю до свого народу, подібно як Боговидець Мойсей, що заради спасіння людей сам був готовий бути відлученим від Христа. Цю любов він залишив на віки у своєму гімні любові: «Коли я говорю мовами людськими і ангельськими, а любови не маю, – то я мідь, що дзвенить, або кимвал, що бриньчить! Бо любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всякому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає…» (1Кор.13.1,4-7). Цей апостол, любов якого до ближнього не мала кордонів смиренно говорить про себе: «Я бо найменший з апостолів, що не гідний зватись апостолом, бо я переслідував Церкву Божу» (1Кор.15.9). Божий Угодник застерігає нас від заздрості і суперечок: «Не будьте чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному! Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа» (Гал.5.26; 6.2). Він пише в своїх посланнях про Благодать Божу, про Дари Святого Духа і закликає всіх наповнятися цими дарами Духа. «Плід Духа – говорить апостол Павло – любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5.22).

Отже улюблені в Христі брати і сестри дивлячись на святих первоверховних апостолів Петра і Павла, як на місто, що стоїть на верху гори з благоговінням склонімо перед ними свої коліна, як перед правдивими учнями Христовими. Із глибини душі закличмо: «Святі первоверховні апостоли Петре і Павле моліть Бога за нас грішних».

прот. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП