ПРОПОВІДЬ НА ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ

       «Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже»

(Тропар Лазаревої суботи).

       Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми урочисто святкуємо Вхід Господній в Єрусалим. Про цю подію розповідає євангельська історія. Наближалися останні дні земного життя нашого Спасителя, і тоді щоб підтримати віру Своїх учнів і запевнити всіх людей в майбутньому загальному воскресінні, Господь наш Ісус Христос здійснив одне з найбільших чудес, воскресивши із мертвих Лазаря, що вже чотири дні лежав у гробі і почав був розкладатися. Це сталося в містечку Вифанія на відстані чотирьох кілометрів від Єрусалиму.

       За один день звістка про небувале чудо облетіла всю Єрусалимську околицю Палестини. Натовпи народу рушили до Вифанії, щоб побачити Чудотворця і поглянути на воскреслого Лазаря. Якби відповідаючи на бажання народу Господь мав намір Сам йти в Єрусалим. За Його проханням учні привели до Нього віслюка, поклали на нього свій одяг і посадили Христа Спасителя. Багаточисельний натовп народу оточував Господа, разом з Його учнями став голосно славити Бога за всі чудні діла, які Він вчинив за весь час Своєї проповіді єванглії. Юдейський народ принижений і підкорений римськими князями та язичниками завойовниками хотів бачити в Христі ізбавителя від земних нещасть. Люди зустрічали мудрого Проповідника благочестя і великого Чудотворця, як Спасителя. Народ бачив в Ісусі Христі обіцяного Богом через пророків Месію, земного царя і повелителя народів (Ін.6,15).

       Спаситель оточений натовпом, їхав на віслюку в Єрусалим, і люди мріючи про земне, голосно прославляли Його словами: «Осанна, благословенний Той хто йде в ім’я Господнє цар Ізраїлів» (Ін.12,13).

       Багато людей з радістю знімали з себе верхній одяг і встеляли шлях котрим їхав Спаситель. А ще інші зрізали пальмові гілки і урочисто Його вітали. Ісус Христос приймав урочисте народне прославлення за всі Його багаточисельні благодійства виявлені людям у дні євангельської проповіді в Палестині. Ще більше благодійств Він збирався звершити для людей в останні дні Свого земного життя, Він йшов у Єрусалим, щоб постраждати на хресті і відкупити від гріха вічної смерті та вічного відчуження від Бога. Нескінченно люблячи людство, Спаситель свідомо йшов на страждання (Ін.3,16).

       Але, браття і сестри, «Яка житейська насолода буває вільна від печалі» (Похоронна стихира). Ось і тоді коли Христос Спаситель під’їжджав до Єрусалиму, Його радісний настрій змінився смутком. Євангеліст Лука свідчить, що коли Христос був поблизу Єрусалиму то «дивлячись на нього заплакав і сказав: «О якби ти у цей день дізнався, що служить твоєму миру» (Лк.19,41-42). Перед всевидячим поглядом Спасителя відкрилась страшна картина людських доль. Сьогодні перед Ним натовп народу викликував радісне «Осанна», а через чотири дні багато хто з них, слідом за своїми князями, будуть сміливо кричати до Пилата «Розпни, розпни Його». Як людина, Господь боявся знущань і хресних мук приготованих Йому Єрусалимськими юдеями. Своїм люблячим серцем передбачив і страшну помсту Правди Божої єрусалимлянам за те, що вони «не впізнали часу відвідин їх Спасителем» (Лк.19,44), і як нелюди віддали на ганебну хресну смерть невинного Богочоловіка.

       Дорогі браття і сестри, в сьогоднішній святковий день Свята Церква закликає нас наслідувати приклад апостолів і древніх єрусалимлян, взяти в руки запалені свічки і гілочки верби прийти до храму Божого, щоб віддати честь, хвалу і подяку нашому Спасителю і Господу Ісусу Христу за Його багаточисленні благодіяння зіслані кожному з віруючих. Ми вклоняємось перед Господом, що звершив наше спасіння, і випросив у Отця Небесного прощення за наші гріхи і злочини.

       Запалені свічки з котрими ми зустрічаємо Христа в це свято, символізують нашу полум’яну і вірну любов до Спасителя, а вербові гілки і квіти означають нашу віру в загальне воскресіння людства. Однак свічки і рослини, що розвиваються ми приносимо в цей день Спасителю, є тільки символи нашої віри і любові до Господа, котрі ми повинні втілити в нашому повсякденному житті: «Якщо любите Мене – вчить Спаситель, – заповіді Мої збережете» (Ін.14,15).

       Хто з нас дорогі брати і сестри, може сказати про себе, що зберіг всі заповіді Спасителя? Чи не грішні ми в тій чи іншій мірі проти заповідей Господніх. Чи не чинимо ми нерозважливо і жорстоко по відношенню до нашого Спасителя, як і стародавні юдеї? В храмі ми каємось у гріхах, виспівуємо хвалу Богові, а поза храмом і в дома сіємо сварки, виявляємо ненависть і ворожнечу до ближніх.

       Християнин повинен мати ясну уяву про те, що любов до Бога невід’ємна від любові до ближнього. Апостол Іоан Богослов вчить: «Хто говорить: Я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той брехун, бо хто не любить брата свого котрого бачить, як може любити Бога, Котрого не бачить?» (1Ін.4,20).

       Сьогодні, дорогі брати і сестри, в цей великий і урочистий день свята, поспішімо не тільки за назвою належати Христу, але ділами та істиною утверджуючи радість від духовного спілкування з Христом Спасителем у храмі Божому, понесемо світло цієї радості в повсякденному житті, сіючи всюди мир і злагоду, дружнє і братерське ставлення до людей. Усвідомивши свою духовну неміч та визнавши свої гріхи Господу в храмі Божому, докладемо зусилля,щоб не повторювати в житті минулих гріхів в ім’я любові до нашого Спасителя.

       Принісши сьогодні в святий храм вербові гілки і палаючі свічки Господу, як знамення нашої християнської віри з радістю промовмо до Переможця смерті – Христа Спасителя: «Осанна на висотах, благословен хто йде в ім’я Господнє».

Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП.