ПРОПОВІДЬ ПРО ПОМИНАННЯ ПОМЕРЛИХ

Християнське поминання померлих походить з глибокої давнини. Священне Писання розповідає, що ще у Старозавітній Церкві існував благочестивий звичай молитися за померлих, при їх гробах ламати хліб і роздавати тим, хто потребує накладаючи на себе піст (Втор.26.14; Єрем.16.7; Товії 4.17; 2Мак.12.39-42). Так Юда Макавей вождь юдеїв вірячи у воскресіння мертвих сам приносив Богові, умилостивлюючу жертву в Єрусалимський храм і просив священиків молитися про прощення гріхів воїнів, які загинули на полі битви (2Мак.12.43-45).

Церква Христова стала поминати на Божественній Літургії померлих духовних наставників і мучеників (а разом з ними ще й інших померлих християн, котрих хоронили на тих же цвинтарях з мучениками) згідно заповіту апостола Павла (Євр.13.7).

Згадки про поминання померлих у перші віки християнства можна знайти в книзі «Апостольські постанови». Там сказано: «Помоліться за братів наших що спочили у Христі, нехай чоловіколюбець Бог, що взяв душу померлого, простить йому всяке прогрішення вільне і невільне… Нехай оселить його з усіма, що від віку вгодили Йому і чинили волю Його в країні благочестивих, які переселилися на лоно Авраама, Ісака, Якова, звідки втече хвороба, печаль і зітхання. (кн.7, гл.41-43) Також свідчення про поминання померлих ми знаходимо у всіх Святих Літургія, які дійшли до нашого часу – це Літургія святого Якова брата Господнього, святого Василія Великого, святого Іоана Золотоустого, Літургія Преждеосвященних Дарів святого Григорія Двоєслова, у всіх цих Літургіях є молитви за померлих.

Слово Боже вчить, що смерть не знищує людину, а тільки розлучає її душу від тіла, і тіло повертається в землю, а душа до Бога – Творця. Отже душа людини є завжди живою, безсмертною, адже вона отримала свій початок і буття від Бога, а смерть є тільки сон, бо всі ми за словами Всемогутнього Господа, воскреснемо з мертвих для вічного життя з Богом (1Сол.4.13-17). Через смерть, ніби через вузькі двері душа переходить із земного життя в життя потойбічне, залишаючи своє тлінне тіло, щоб у майбутнє Воскресіння прийняти нове нетлінне духовне тіло для вічного життя (1Кор.5.42-44). Сам Христос Спаситель говорить про смерть як про сон (Ін.11.11-13) і про воскресіння із мертвих по вірі в Нього (Лк.20.37; Ін.11.15). Він відповідає садукеям, які відкидали воскресіння мертвих. «Бог не є Богом мертвих, а Богом живих, бо в Нього всі живі» (Лк.20.38). Тому Церква вчить, що всі померлі, особливо грішники потребують молитовної допомоги від тих хто живе.

Молитва встановлює духовний невидимий зв'язок не тільки з Богом, котрий бажає, щоб ми спаслися, але й з усіма Його святими і всіма нашими рідними і близькими, що спочили у Христі Ісусі. Святе Письмо вчить нас молитися один за одного і за всіх людей живих і померлих (Як.5.16; 1Тим.2.1), бо всі ми є дітьми Отця Небесного, чи живемо ми чи вмираємо ми завжди є Господні (Рим.14.8).

Молитву за живих і померлих Свята Церква нагадує нам як обов’язок і вважає його необхідною, невід’ємною частиною спільного церковного богослужіння. Обов’язок молитися за живих і померлих рідних і близьких, знайомих по вірі витікає з бажання їх спасіння і християнської любові та милосердя до них. По заповіді Христа Спасителя ми повинні любити один одного і виявляти любов у милосерді, добрих ділах, молитві. Правдива християнська любов нікому не робить ніякого зла, а милосердиться над ближніми у цьому житті і піклується про загробне життя.

Яким буде загробне життя померлих християн в основному залежить від того, як вони жили на землі, але далеко не останню роль у загробному житті відіграють і церковні молитви та добрі діла які здійснюються в пам'ять про померлого. Душі людей, котрі проводили своє життя згідно із заповідями Божими, в покаянні, в подвигах віри і молитви, у всецілій відданості волі Божій, сподобляються після смерті блаженства вічного нескінченного життя. А от душі тих людей, які не встигли покаятися у всіх гріхах і принести гідний плід покаяння, але не втратили надії на милосердя Боже, не втратили надії на помилування і спасіння, за вченням Православної Церкви, страждають до Страшного Суду Божого. «Їх покарання, – за словами святителя Іоана Золотоустого, – заключається в тому, що відновлюються, пригадуються і переживаються земні гріхи і мучать душу» (Твори.т.1.с.802). Від цієї муки самі грішники не можуть позбавитися, бо після смерті вже немає, ані покаяння, ані виправлення життя, а починається відплата.

Однак за вченням Святої Церкви їм залишається можливість одержати полегшення і навіть визволення з кайданів аду. Таке полегшення і визволення можуть отримати грішники не через свої заслуги, а тільки за нескінченну Благодать Божу, через молитви Церкви і благотворіння, що звершуються живими за померлих, особливо силою Безкровної Жертви, яку може приносити тільки священик за проханням християн. Сила церковних молитов витікає з віри в Господа Бога і отримання від Нього, того про що просимо (Ін.5.15). «Ось яку сміливість ми маємо до Нього, що коли просимо чогось по Його волі, Він слухає нас у всьому, чого б ми не просили, – знаємо те, що одержуємо те що просимо в Нього» (1Ін.5.14-15).

Особливу допомогу померлим у загробному житті приносить звершення Божественної Літургії. Божественна Літургія є тією духовною сферою, де віруючі вступають у тісне і таїнственне єднання з самим Господом. Це велике таїнство полегшує участь грішних душ, бо частички які виймаються за них із просфор на Проскомидії потім священик опускає у Святу Чашу і промовляє: «Омий Господи гріхи тих, що тут поминалися Кров’ю Твоєю Чесною і молитвами святих Твоїх». За словами святого Симеона Солунського з’єднують їх з Богом і дають можливість бути причасниками Його, і мати з Ним спілкування. Подібної думки дотримується і Святий Іоан Золотоустий коли говорить: «Не даремно апостоли узаконили творити перед страшними тайнами поминання померлих. Вони знали, що буває велика користь померлим…».

Також благотворні для померлих милостині і взагалі діла милосердя. За твердженням вже згадуваного святителя Іоана Золотоустого: «Багато хто отримав користь, від милостинь які звершувались за них іншими і не даремно бувають приношення за померлих. Все це встановив Святий Дух, щоб ми приносили один одному взаємну користь. Воістину полегшується участь померлого грішника, частими молитвами і милостинею. Хоч би й померлий був недостойний, Господь почує нас, бо наші діла милосердя за померлих самі стають перед Престолом, просячи про помилування померлих». Ось така велика сила церковних молитов і добрих діл за померлих.

Свята Православна Церква, як любляча мати, кожного дня крім великих свят таких як Пасха, Різдво Христове та інших великих християнських свят підносить свої щирі молитви до Господа Бога про прощення гріхів спочилих душ і поселення їх в оселях праведних. Для всіх нас є дорогою пам'ять про наших рідних і близьких серцю людей, котрі померли. Хто з нас не відчув смутку душі коли втрачав когось із рідних і близьких і хто з нас не бажає їм блаженного і вічного життя у Царстві Небесному. Серце яке любить і сумує через їх смерть, вже само собою потребує молитви за них і знаходить у ній заспокоєння та умиротворення.

Тому не даремно Свята Православна Церква з давніх-давен визначила відповідні дні для поминання померлих – новопреставлених (3-тій; 9-тий; 40-вий дні), а також родительські суботи для всіх від віку спочилих у вірі. Церковні молитви за померлих у ці дні особливо підсилені і набувають особливого значення.

Згідно одкровення, яке одержав святий Макарій Олександрійський від Ангела, поминання новопреставлених у 3-тій; 9-тий; 40-вий дні звершується образно з різним станом їхньої душі за гробом. В перші три дні після смерті – говорить святий Макарій – коли буває молитва за померлих їхня душа отримує полегшення у скорботі яку відчуває від того, що розлучилася з тілом. В третій день Господь наказує їй піднестись до неба для поклоніння Йому. Після цього наказано показати душі оселі святих і красу раю. Все це розглядається впродовж шести днів, і дивуючись душа прославляє Творця всіх – Бога. Потім душа підноситься Ангелами знову для поклоніння Богові, і Господь наказує відвести її в ад і показати місця мук. Там вона перебуває тридцять днів у страсі та трепеті, щоб самій не бути осудженою на муки. В сороковий день душа в останній раз підноситься на поклоніння Богові і тоді вже Праведний Суддя визначає їй місце знаходження в залежності від її вчинків у земному житті. Але слід зазначити, що остаточне рішення душа дістане у день Загального тобто Страшного Суду.

Крім третього, дев’ятого, сорокового дня є ще річниця коли також потрібно звершувати поминання померлого. Корисним буде поминання померлих у дні іменин, або якихось інших пам’ятних дат.

Урочистими бувають заупокійні служби у вселенські поминальні суботи (м'ясопусну, троїцьку, димитрівську, 2-гу, 3-тю, 4-ту седмицю Великого посту). Православні християни люблять ці заупокійні, задушевні, піднесені за змістом служби, адже вони закликають до щирої молитви за померлих. Також крім цих вселенських поминальних субот у церковному календарі кожна субота є поминальною.

Крім згаданих поминальних днів слід згадати і про приватні домашні особисті молитви за померлих, адже не всі мають можливість бути присутніми на Святій Літургії у зазначені дні, тому можна молитися за померлих і зранку, і ввечері, і вдома, і в дорозі, і за роботою – у будь-який час і будь-де, і Бог прийме таку молитву, якщо вона буде виходити із чистого, люблячого серця і буде поєднана із живою вірою в Господа Ісуса Христа. Віруючі з любов’ю і усердністю повинні молитися за своїх рідних і близьких серцю, що спочили в Христі, в надії про прощення їм вільних і невільних прогрішень і упокоєння зі святими.

Обов’язок кожного християнина не забувати про своїх померлих рідних і близьких, а також всіх тих за кого немає кому молитися, виявляймо до них свою любов усердною молитвою за них. Не забуваймо, що рано чи пізно прийде і наш час покинути земне життя, і тоді ми так само потребуватимемо молитов. Якщо все ж таки хтось не бажає молитися за померлих, то може статися так, що і за нього не буде ніхто молитися, бо якою міркою міряєм, такою й відміряється і нам (Лк.6.38).

свящ. І. ГОЛУБ. Викладач ЛПБА УПЦ КП