ПРОПОВІДЬ У ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ВМЧ. ГЕОРГІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ

       Сьогодні, дорогі брати і сестри, весь православний світ вшановує великомученика Георгія Переможця. В перекладі з грецької ім’я Георгій перекладається як Юрій. Великомученик ЮрійПереможець був прославлений в далекі від нас роки, на початку IV століття по Різдві Христовому, більше 1600 років тому. Прославлений він був своїм мученицьким сповідницьким подвигом, коли, будучи генералом Римської армії, не відмовився від сповідання Христа, Єдиного істинного Бога, і прийняв смерть.

       Ті часи були останніми роками язичницької Римської імперії. Імператор Діоклетіан був сповнений бажання відновити колишню славу і міць Риму. Він мав філософський склад розуму, його часто відвідували, як йому здавалося, благі ідеї, і на догоду цим ідеям дуже часто він жертвував кращими людьми імперії, серед яких не останнє місце займали християни. Їх було тоді не так вже й багато, але багато хтоз вищих чиновників, генералітет Римської армії вже на той момент були християнами.

       Діоклетіан думав, що якщо повернути колишню силу язичництва, то й імперія стане такою ж потужною, як у колишні часи, і перед нею почнуть тремтіти вороги. Для цього, треба було насамперед привести у відповідність державний пантеон. У Римській імперії, на той момент була вже майже тисяча всіляких богів. Язичницькі боги всіх народів, які колись здобувалися, входили в Римський пантеон. Цим богам належало приносити дари, і, якщо імператор наказував, це мали робити всі громадяни Римської імперії.

       І ось з'являються християни. Саме в них Діоклетіан бачить головних ворогів відновлення колишньої могутності Римської імперії з її багатобожжям. Християни вшановували тільки Єдиного істинного Бога так само, як колись іудеї вшановували істинного Бога, за що нерідко платили своїм життям. Тут імператор зіткнувся з тією ж проблемою і нічого кращого не знайшов, як змусити всіх, в першу чергу тих, хто керував державою, принести язичницьким богам жертву. Було оголошено, що той, хто не принесе жертву, буде вважатися державним зрадником, що не поважає державного ладу, а отже, підлягає знищенню.

Поряд з багатьма мучениками постраждав і святий Юрій. Людина ця була на той момент відомим воєначальником. Він пройшов не одну війну, бився на славу Римської імперії. Діоклетіан особисто зайнявся питанням великомученика Георгія, умовляв його принести жертву і отримати ще більші почесті, владу і багатство. Цій людині пропонувалося все, але він вирішив стояти за істину до кінця, стояти за правду.

       Християни завжди були хорошими громадянами будь-якої країни, завжди виконували військовий обов'язок, навіть якщо правителі цієї країни не були християнами. Але що стосувалося питань віри, питань істини, тут єдиним начальником для будь-якого християнина завжди був сам Христос. Для християн не може бути сумніву, за ким іти, - тільки за Христом. Так само вчинив і великомученик Юрій: прийняв мученицьку смерть. Довго його мучили, довго і пряником і батогом відмовляли, але цей чоловік стояв до кінця, тому що знав, що є істина, і міняти її на що б то не було, не збирався.

       Святий вмч. Юрій Переможець вшановується насамперед не як воєначальник, а як людина, котра виграла свою битву за те, щоб мати право називатися християнином. Саме тому Церква Христова його шанує і прославляє, - не за військові якісь подвиги, а за цей останній бій, переможцем в якому він опинився. Вмч. Юрій переміг саму смерть, став на той шлях, який заповів Господь кожному християнину – йти за Ним до кінця. І він цим шляхом пройшов.

       Після смерті святого великомученика Юрія по молитві до нього велика кількість християн, також, отримували допомогу і здобували перемоги над ворогом роду людського уже в своїх битвах і боях, коли необхідно було, також, робити вибір: залишатися самими собою, залишатися християнами, залишатися учнями Христовими або здаватися. Саме молитва до святого великомученика і Переможця Юрія часто допомагала і воїнам вже в справжніх битвах, які бувають найчастіше простішими, ніж та битва, перемогу в якій здобув святий великомученик Юрій Переможець.

      Молитвами цього святого і всього сонму багатьох і багатьох мучеників християнських Господь дарує і нам віру міцну, прагнення йти за Христом завжди і у всьому, і намагатися не змінювати життя, світло і радість на якісь дрібниці, які колись пропонували Юрію Переможцю, тодішні можновладці. Кожен з нас, завжди робить свій вибір в житті, і намагатися перемогти треба саме в цій битві, у якій ми боремося за те, щоб не просто називатися, а дійсно бути учнями Христовими.

       Сьогодні в день пам’ятісвятого великомученика і Переможця Юрія хотілося б  насамперед привітати наших українських воїнів героїв, тому що це, дійсно, ваше свято. У час важких іспитів, котрі випали на долю сучасного українського суспільства, наші українські воїни герої стояли не просто за землю, за комори, за хороми, а стояли за істину. Саме тому, вони з Божою допомогою і за молитвами до святого Юрія Переможця відстояли свою державу. Вони пам’ятали, що Бог не силі, а в правді. Яка б сила не була, проти правди не попреш. Колись і апостол Павло це випробував на собі, коли йшов проти Христа, женучи Церкву Христову до тих пір, поки Істина не постала перед ним. Істина є сам Христос. Тоді всі сили, які він мав для того, щоб гнати християн, виявилися нікчемними. Людина, яка йде проти правди у своєму житті, зрештою завжди програє. Їй тільки здається, що правду можна перемогти. Але рано чи пізно кожен з нас перед цією самою правдою виявиться.

       Тому, дорогі брати і сестри, у своєму житті намагаймося завжди пам'ятати, що найголовніше залишитися людиною, образом і подобою Божою, щоб рано чи пізно зі спокійною совістю поглянути в очі Істині, а це, хочемо ми цього чи не хочемо, рано чи пізно з кожним з нас трапиться. Всі ми не вічні на цій землі. Або в цьому житті ми зустрінемося з Істиною лицем до лиця або по смерті своїй, але зустрінемося обов'язково. І ось тоді явними стануть ті наші перемоги, які ми здобуваємо над собою, перемоги, які невидимі для світу абсолютно, а іноді й нам самим не видимі. Коли ми робимо правильний вибір у житті – це наша можливість бути єдиними з Істиною. І не дай Бог, щоб ми опинилися протилежні їй, тому як це буде найбільша трагедія і найбільша поразка в житті кожної людини. 

СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП