ПРОПОВІДЬ У ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩІВ СВЯТИТЕЛЯ ІОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

                                                                                                                    «Споминайте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже і дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13.7).

       Сьогодні 9 лютого ми дорогі брати і сестри зібралися у храмі, щоб у черговий раз сповнити заповіт апостола Павла і вшанувати одного із визначних наставників наших святого отця нашого Іоана Золотоустого пам'ять якого ми сьогодні світло святкуємо.

       Відомо, що Іоан Золотоустий народився 347 року в Антіохії (тодішній столиці Сирії) на Сінгонській вулиці, де, до речі, за переказами, певний час жив апостол Павло. В той час близько половини з 200 тисяч антіохійців вважали себе християнами. Батьки Золотоустого також сповідували християнство. Батько Іоана був значним воєначальником, але помер, коли він був ще дитиною, тому виховувала майбутнього святого мати — Анфуса. Вона всю себе присвятила синові, а головне, вона розуміла важливість навчання. Оскільки у той час, за розпорядженням імператора Юліана, у християнських школах заборонялося викладання вищих наук, вона змушена була віддати Іоана на навчання до язичницьких вчителів, перед тим зародивши синові любов до своєї віри та посіявши у його душі знання Священного Писання. Коли Іоану виповнилося шістнадцять років, його вчителем став знаменитий учитель красномовства, софіст Ліваній. Ліваній свого часу риторичну освіту здобув в Афінах, викладав у Константинополі, а його працями захоплювався навіть імператор. Існує переказ, ніби великий античний красномовець, уже на смертному одрі зізнався, що назвав би Івана своїм наступником, якщо б його не «вкрали» християни. Риторська освіта в ті часи була майже тотожною юридичній освіті.

       Двадцятирічний святитель, закінчивши курс навчання, не одразу пішов по шляху служіння Богові — він зайнявся адвокатською практикою! На той час ця професія, для людини, що володіла словом і мала амбіції, давала змогу легко досягнути успіху. Серед отців Церкви, які пройшли такий же шлях були: святі Василій Великий і Амвросій Медіоланський.

       «Це зайняття зразу ввело Іоана в бурхливу круговерть життя, і він став обличчя з тим світом неправд, підступів, образ і поневолень, ворожості та брехні, сліз і злорадств, із яких складається звичайне життя людей і яких він не знав у мирному домі своєї благочестивої матері. Це зворотний бік життя, хоча й був чужим його незіпсованій душі, одначе дав йому можливість познайомитися з тією прірвою неправд і пороків, яка часто прикривається брехнею та лицемірством, але на суді виступає у всій своїй потворності, і ця саме суддівська діяльність і дала Іоану пізніше можливість змальовувати пороки з такою нещадністю, яка, оголяючи їх у всій мерзотності, тим самим породжувала невимушену відразу до них. Адвокатство, разом із тим, привчило його до публічного ораторства, і він зразу виявив на цій ниві такі блискучі успіхи, що ним захоплювався його старий учитель Ліваній. Молодого адвоката, вочевидь, очікувало блискуче майбуття: його ораторство здобувало йому широку популярність, яка давала йому великі кошти, разом із тим відкривало дорогу до вищих державних посад», — так пишуть про цей період життя Золотоустого дослідники. Вони навіть не приховують, що тоді майбутній святий міг регулярно разом із друзями відвідувати цирк, інші видовища, одним словом, вести не надто благочестивий спосіб життя.

       Відомий факт, що Ліваній, читаючи ще школярські промови Іоана невтримався та вигукнув: «Щасливі імператори, що царюють в такий час, коли світ володіє таким дивовижним письменником» і додав, що його учень у промові «з мистецтвом судового слова поєднав силу ораторських доказів»!

       Після кількох років адвокатської практики Іоан дійшов до тієї межі, коли твердо вирішив змінити розкішний світський одяг на чорне аскетичне вбрання християнського подвижника. Сталося це під впливом його товариша дитинства — Василія, який був монахом. Пізніше, у своїй відомій книзі «Про священство» він так згадував свого приятеля, що зумів вплинути на його вибір: «Багато було у мене друзів, щирих і вірних, які знали та непорушно дотримувалися законів дружби, але з багатьох один перевищував всіх інших любов`ю до мене. Він завжди був спільним супутником моїм: ми вчилися одними наукам і мали одних і тих учителів; з однаковим бажанням і ревністю займалися красномовством і однакові мали бажання, що витікали з однакових занять».

       Під впливом праведного життя свого друга Золотоуст відкрив і для себе церковний світ. Прийнявши хрещення у двадцять два роки (близько 270 ріку), Іоан назавжди зв`язав себе з Церквою та служінням Богові та людям. Він закрився в будинку матері та постійно молився. Колишній красномовець узяв на себе навіть обітницю утримання від розмов. Бажаючи ще більше наблизити душу до Бога, Золотоустий провів близько шести років спершу пустельником, а потім живучи в печері, де упокорював тіло та безперестанно молився. По поверненню до рідної Антіохії, єпископ Мелетій рукопоклав Іоана у дияконський сан у віці 34 роки, а через п’ять років коли йому виповнилося 39 років він був висвячений у пресвітери. (а в ті часи на священика чи диякона висвячували тільки тоді, коли юнакові виповнювалось 30 років). Отримавши благодать священства і духовно проникнувши в його суть, Іоан пише «Шість книг про священство». Священство Іоан порівнює з царським і ангельським служінням, бо «священство здійснюється на землі, але належить до ряду чинів небесних. Люди отримали владу, якої Бог не дав ні ангелам, ні архангелам». «Священик повинен володіти великою мудрістю, розважливістю і мати безліч очей звідусіль, бо живе не для  себе, а для багатьох людей». Тоді ж Іоан став відомий пастві, як церковний оратор. Побожне, аскетичне життя давало змогу Іоану говорити народу розумні, потрібні для нього проповіді. Послухати Іоана приходило багато християн з інших міст і за красномовні проповіді прозвали його Золотоустим. На свою шалену популярність як проповідника він реагував стримано, кажучи: «Не потрібні мені не оплески, ні хвилювання, ні вигуки. Одного бажаю: аби, слухаючи безмовно, виконували мовлене. Це для мене оплески, це для мене похвала».

       В 397 році помирає царгородський єпископ Нектарій. На його місце вирішили висвятити Іоана 26 лютого 398 року Іоан був висвячений патріархом Александрійським Феофілом у храмі Святої Софії Царгородської у сан архієпископа Константинопольського. Святий не бажав цього підвищення та не хотів розлучатися зі своєю батьківщиною. Знаючи це, сановники імператора Аркадія, який прагнув бачити на патріаршому престолі чудового оратора, виманили Іоана за місто під приводом відвідання святих місць, посадили в колісницю та проти волі привезли до столиці, де Аркадій особисто у багряній палаті імператорського палацу, повідомив свою волю.

       Іоан виявився суворим і непоступливим пастирем. У Константинополі правління на найвищому церковному престолі імперії Золотоустий почав із радикальних кроків, обумовлених його любов`ю до аскетичного способу життя. За свідченням історичних джерел, він наказав винести з багатих патріарших покоїв  килими, коштовні меблі, різні прикраси та продати їх. На отримані гроші побудував дві лікарні, а що залишилося роздав жебракам і знедоленим. Такі реформи тодішньою константинопольською верхівкою сприймалися неоднозначно, передусім вона бачила в нововведеннях загравання патріарха з біднотою. Крім того, Іоан постійно докучав заможній частині імперської столиці критичними, гострими проповідями, в яких засуджував їх пишний спосіб життя та закликав дбати про своїх знедолених братів у вірі.

       До грішників єпископ Іоан був надзвичайно лагідний, приймав їх завжди з любов’ю кажучи: «Як ти впав у гріх, може навіть у тисячний раз, вернись до Господа, покайся і будеш оправданий». Люблячи грішників Іоан ненавидів гріхи і в своїх проповідях осуджував їх. Особливо їдкі стріли його зауважень були направлені у напрямок придворних дам, які являлися до храму на службу Божу нафарбованими та просто потопали у прикрасах. Він викривав за неправедний, з погляду Християнства спосіб життя, навіть імператрицю Євдоксію, що мала сильний вплив на імператора. Дійшло до того, що частина єпископів Церкви (тієї партії, що була незадовелена рішучою політикою Золотоустого по очищенню Церкви та наведенню у її житті порядку), за підтримки імператриці, провела Собор в Дубі (передмісті Халкідона), на якому позбавила його сану патріарха. Народ тоді захистив улюбленого пастиря, прийшовши під мури імператорського палацу. Влада, боячись народного гніву, повернула святителя та скликала Собор у Константинополі, де відмінила всі постанови Собору в Дубі. Мир запанував не надовго, вже через деякий час імператриця Євдоксія, знову зібрала невдоволених єпископів на Собор, які вимагали від Імператора, щоб той своєю владою змістив патріарха. Зрештою, його заточили під домашній арешт, який він напередодні Пасхи порушив, аби хрестити новонавернених. Це ще більше розгнівило владу та дало підстави 9 червня 404 року арештувати та вислати його з міста. Спершу місцем його перебуванням влада визначила містечко Кукуз у Малій Вірменії. Три роки прожив в засланні Іоан Золотоустий.

       Здоров`я Іоана було підірване, і під час конвоювання до чергового пункту заслання (Піфіунт, чи Піціус, як тоді називалася Піцунда) він помер 14 вересня (за старим стилем) 407 року у страшних фізичних муках.

        Відчуваючи свою скору кончину Іоан жалівся своїм помічникам: «Не мав я м’якої постелі живучи в Царгороді, а спав там на твердій постелі, і тут я сплю на голих дошках. Там я їв просфору з водою, а тут я їм чорний хліб із сльозою. Не пив я п’янких напоїв і тут п’ю тільки джерельну воду. За одним я тут журюся, що не можу прийняти перед смертю Святе Причастя ». Вночі, як Іоан молився, з’явились йому святі Апостоли Іоан Богослов і Петро зі словами: «Радуйся пастирю добрий! Ми послані до тебе від Господа нашого Ісуса Христа. Кріпись, нагорода приготовлена тобі в Царстві Небеснім. По не багатьох днях відійдеш до Господа Бога твого і будеш перебувати з Ним на віки вічні. Прийми це і їж, бо по цім уже не будеш потребувати іншої поживи в цьому житті. Цього вистачить для тебе доки передаси свою душу в руки Божі». Два священики і диякон, що супроводжували святого Іоана це все бачили і чули: вони бачили як архієпископ з’їв подане, як Апостоли зникли і радість оволоділа вмираючим архієпископом і він відав дух свій із словами на устах: «Слава Богові за все!».

        Святий Іоан Золотоустий, як твердять дослідники його життя, був єпископом 9 років і майже 7 місяців, із яких 3 роки та 3 місяці провів у вигнанні. 437 року жителі Константинополя, разом із тодішнім патріархом Проклом, зажадали повернути мощі архієпископа Іоана Золотоустого до столиці. Тоді імператором Візантії був уже син Євдоксії — Феодосій. Він підтримав ідею повернення тіла святого та разом із сенатом вийшов зустріти царську колісницю з ним. Феодосій зняв із себе всі відзнаки імператорської влади та підійшовши до священного тіла архієпископа покрив його своєю порфірою. Він звернувся до Золотоустого з молитвою, просячи простити його матір і батька. Під час зруйнування Константинополя латинянами, мощі Іоана Золотоустого були переправлені до Риму, де зберігаються й донині.

       У сьогоднішній день коли Свята Православна Церква вшановує пам'ять перенесення мощів цього великого святителя, у час коли ми з вами дорогі брати і сестри маємо можливість читати його Богонатхненні твори рідною українською мовою, адже читаючи твори святого Іоана Золотоустого ми бачимо, що ті самі гріховні пороки які викривав святитель більше як 1600 років тому заполонили сучасне нам суспільство. Тому маючи такого великого заступника перед Богом, наслідуймо його благочестиве земне життя і просячи у нього допомоги у подоланні гріховних спокус особливо у цей святковий день єдиним серцем і устами закличмо: «Святителю отче Іоане Золотоустий моли Бога за нас» і за твоїми молитвами допоможи нам здобути Царство Небесне, щоб і ми разом з тобою могли у вічності прославляти славне і величне ім’я Отця і Сина, і Святого Духа на віки віків. 

СВЯЩ, ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.