ПРОПОВІДЬ В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ АПОСТОЛА АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО

Як порівняно мало ми знаємо про життя апостолів Христових. Як зірки не видно на небосхилі, поки її осяває сонячне світло, так і діяння апостолів заховані від людського погляду при яскравому світлі справ Христових. Але як тільки Сонце Правди зайшло до Гробу, як тільки Йосип з Никодимом запечатали двері Гробу Господнього - перед нашим поглядом відкривається життя апостольської громади. Спершу ми бачимо сум'яття апостолів: їх гіркоту при втраті Божественного Учителя, їх страх перед злобою іудейських первосвящеників, їх здивування, коли побачили воскреслого Христа, їх невимовну радість, коли вони впевнилися в істині Христового Воскресіння. Ця радість, здавалося б, померкла, коли вони розлучалися зі своїм Учителем на Єлеонській горі, при Вознесінні Христа на Небо; але в день П'ятидесятниці, переповнені Духом Святим, апостоли Спасові, виконуючи пророцтво Давида: по всій землі лунає голос їх до кінця вселенної слова їх (Пс.18,5) - осяяли світлом Христового вчення спершу місто Єрусалим, потім Юдею та, нарешті, всю Римську імперію. Але слово апостольське, затверджене благодаттю Всесвятого Духа, здатне вміститися в серці людини котра бажає побожно жити, не могло обмежитися ні часом, ні простором. Апостоли і їх послідовники несли Євангельський світло в усі куточки нашої планети.

Не можна зважити на терезах людських праці яку здійснили апостоли в справі поширення Христової віри. Але неможливе людині – можливе для Бога; і Серцевідець Господь обіцяв апостолам за їх ревну працю наступну нагороду, сказавши їм: «Істинно кажу вам, що ви, котрі пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі Слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф.19,28). Така нагорода всещедрого Бога за ревну працю виявлену апостолами при благовісті настання Царства Божого на землі. Того Царства, яке не спадає помітно, коли говорять: ось воно тут, або ось - там; але того Царства, яке є всередині людини (Лк.17,20).

Одним з таких обранців Божих, що вмістили в себе і пронесли світло Христової віри був шанований нами апостол Христовий Андрій Первозванний. У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули розповідь про покликання Андрія, який був спершу учнем Іоанна Предтечі, в лик апостолів Христових. Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни, що лежать уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія, тобто землі, на яких пізніше утворилася Київська Русь.

Згідно з переказами, апостол Андрій проповідував на Таврійському півострові, потім по Дніпру піднявся на північ і дійшов до місця, де згодом виник Київ. "Вірте мені, - сказав апостол своїм учням, - що на горах цих засяє благодать Божа: велике місто буде тут, Господь просвітить цю землю святим хрещенням і спорудить тут багато церков". Потім апостол Андрій благословив київські гори і поставив на одній з них хрест, провіщаючи прийняття віри майбутніми мешканцями Київської Русі.

Після повернення в Грецію апостол Андрій зупинився в місті Патра, розташованому у Коринфській затоці. Тут через покладання рук він багатьох людей зцілив від недуг, в тому числі і знатну Максиміллу, яка від щирого серця увірувала в Христа і стала ученицею апостола. Так як багато жителів Патри увірували в Христа, місцевий правитель Егеат запалав ненавистю проти апостола Андрія і засудив Його до розп'яття на хресті. Апостол, анітрошки не злякавшись вироку, у натхненній проповіді розкрив перед присутніми духовну силу і значення хресних страждань Спасителя. Правитель Егеат не повірив проповіді апостола, назвавши його вчення божевіллям. Потім він велів розіпнути апостола так, щоб він довше страждав. Святого Андрія прив'язали до хреста на зразок букви X не вбиваючи цвяхів у його руки і ноги, щоб не викликати швидкої смерті.

Несправедливий вирок Егеата викликав в народі обурення, проте цей вирок залишився в силі. Висячи на хресті, апостол Андрій безперестану молився. Перед розлученням його душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його сяйві апостол відійшов у вічне Царство Боже. Мученицька смерть апостола Андрія Первозванного настала близько 62 року після Різдва Христового.

То ж і ми, дорогі брати і сестри, молитися просвітителю землі нашої апостолу Андрію про дарування нам перемог в нашій духовній боротьбі проти світоправителів темряви віку цього, проти піднебесних духів злоби. А для того, підемо по стопах апостола Андрія, підперезавши стегна наші правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовність благовістити мир; а найбільш над усе візьмемо щит віри, яким можливо погасити всі огненні стріли лукавого; і шолом спасіння візьмемо, і меч духовний, який є Слово Боже (Еф.6,12-17).

Прот. Іван Голуб. Викладач ЛПБА ПЦУ. м. Львів