ПРОПОВІДЬ В ДЕНЬ ПАМЯТІ СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

Сьогодні, дорогі брати і сестри, у 17-тий день місяця грудня свята православна церква вшановує пам’ять свято великомучениці Варвари. Свята великомучениця Варвара жила в IV столітті і народилася і виросла в знатній язичницькій родині і нічого не знала про істинного Бога, про духовне життя і Безсмертя душі, про віру в Христа. За Божим промислом матір Варвари померла, коли дитині було 4 роки. І овдовілий батько всю свою любов зосередив на дочці. Коли Варвара подорослішала і стала прекрасна собою, батько зачинив її у високому замку. Часто дивлячись з висоти башти на небо, спостерігаючи за красою зірок, місяця і сонця, вона міркувала про те звідки взявся цей прекрасний світ, влаштований за певними законами,. Вона думала: «Якби не було Творця, то хто б направив по розумному шляху існування цей світ?» І так через творіння Варвара вчилася пізнавати Творця. Одного разу під видом купця до їхнього міста прибув один священик, який відкрив їй таємниці святої віри і наставив її на шлях спасіння.

Віра святої діви Варвари не була прийнята найближчою людиною, її рідним батьком Діоскором. Сповнились слова Святого Письма: «Вороги чоловікові - домашні його». Тому що там, куди приходить істина, там вона викриває брехню, викриває неправоту, викриває гріх. І тоді, людина, обираючи шлях життя, мимоволі вступає в якесь протиріччя зі світом, що живе, як сказав апостол Павло, у гріху. Ніякі вмовляння Варвари не привели батька до віри, навпаки, сам батько віддав свою єдину дитину на жорстокі муки. І ми знаємо, що вона зазнала неймовірних тортур, тяжко страждаючи за Христа, тому Православна Церква називає її великомученицею. Чесні останки Святої великомучениці після претерпіння нею мук були перенесені в місто Константинополь, а в XI столітті - в місто Київ, де і до нині спочивають у Соборі Святого князя Володимира.

Перед своїми стражданнями свята великомучениця Варвара молилася Господу, щоб кожна людина, яка закликатиме її ім'я в своїх молитвах була би захоронена від раптової смерті. Ось таку надзвичайно необхідну благодать подає свята великомучениця Варвара всім тим, хто з молитвою звертається до неї. У нашому житті все швидкоплинно, нетвердо, хистко. Тому єдине наше уповання - тільки на Бога і Його святих. Господь сказав: «У чому застану, в тім і суджу». І найголовніше, щоб Господь застав нас в чистій совісті, примиреними з усіма. Ось чому в монастирях існує благочестивий звичай щовечора просити один у одного пробачення, тому що ніхто не знає, що готує наступаюча ніч: сьогодні заснули, а завтра, можливо, не прокинулися. І нам псалмопівець Давид каже: «Сонце нехай не заходить у гніві вашому», тобто потрібно намагатися примиритися з усіма саме в цей день, поки він ще не минув, і сторінка нашого життя не перегорнулася на чистий аркуш, ще не заплямований гріховними поступками. Свята великомучениця Варвара клопоче про людей, які поки далекі від віри, щоб вони прийшли до пізнання істини і щоб раптова кончина не застала б їх без покаяння, без Причастя Святих Христових Таїнств.

Коли ми з вами, дорогі брати і сестри, вшановуємо святих мучеників, кожен з нас повинен не тільки переноситися подумки в ті давні часи, але кожна людина повинна подумки подумати, що шлях будь-якого християнина - це шлях мученика, або явного, або таємного. Ми завжди повинні бути готові до того, що сказано в Апокаліпсисі: три з половиною роки буде панувати на землі Антихрист. Невідомо, чи доживемо ми до цього часу, може бути, хтось і сам встане в ряди мучеників, тому вже зараз треба пам'ятати, що «невірний в малому, і в великому несправедливий». Без благодатної сили Святого Духа, жодна людина не зможе перенести мук, якщо коли-небудь доведеться страждати за Христа. Тому Свята Матір Церква, готує нас до цього все наше з вами життя. Для чого існує піст? Для того, щоб людина могла панувати над своїми спонуканнями, щоб душа була вище тіла, щоб людина могла управляти собою, а не тіло управляло людиною. Даються Церквою ранкові та вечірні молитви, яким ми повинні приділити хоча б 10-15 хвилин щодня. Невже ми не можемо приділити для Бога, для вічності, для душі якихось 10-15 хвилин! І насправді, ми для себе знаходимо тисячу різних справ і виправдань, щоб тільки не встати на молитву. А це і є стояння у вірі, і саме з цього починається мученицький шлях. На Новий рік кожен з нас теж буде перевірений в тому, вірний він Христу чи ні. Теж буде дилема - як всі або як Бог велить. Тільки тоді не треба говорити, «де ж допомога Божа», «все з рук валиться». Та тому що ми не живемо по-Божому, хочемо так: і нашим, і вашим. Але так не буває, і тому Бог нас веде до того, щоб кожен постійно переступав через егоїзм, свавілля, через самолюбство, через свою гординю, через свої гріховні бажання. І так вдосконалюючись не якимись великим справами, а з дня на день, по дрібницях, ми повинні підтверджувати хто ми: Христові чи ні. Святий преп. Варсанофій Оптинський говорив, що Колізей, - стадіон, на якому десятки, сотні першохристиянських мучеників були закатовані і вбиті, був розорений, але не знищений. «Може бути, - говорив він, - ви доживете до тих часів, коли він буде відновлений, і ще поллються ріки крові християнських мучеників. Дай Бог, щоб сила і фортеця була у вас перенести все те, що випаде на вашу долю». Так що вірність Христу треба доводити щодня своїми справами, а не тільки словами.

Багато хто думає: «чому тільки я один несу цей хрест?» А відомо, що нарікання ніколи не надавали сили в нашому життєвому мучеництві (хворобах, скорботах, сімейних негараздах). Але віра і подяка Богу за все, завжди надавали сили нести гідно свій життєвий хрест. Як сказав святитель Феофан Затворник: «Хрест всім все одно доведеться нести - і віруючим, і невіруючим - але краще нести його по-християнськи - з вдячністю і відданістю Волі Божої». І ми повинні пам'ятати слова з Апокаліпсису Іоанна Богослова. Коли він побачив тисячі людей, мучеників, одягнених в білі одягу, він запитав у Ангела: «Скажи мені, хто це і звідки вони прийшли?» І той відповів: «Ці люди прийшли сюди (тобто в Царство Боже) від великої скорботи, але вони вибілили одяг свій кров'ю Агнця, і за це Бог водить їх до джерел вод, і Бог кожну сльозу з очей їхніх. Там вже не буде ні хвороби, ні плачу, ні зітхання, але життя і радість безкінечне».

То ж, дорогі у Христі брати і сестри, вшановуючи пам'ять святої великомучениці Варвари, яка показала нам, що незважаючи на різноманітні випробовування потрібно завжди бути вірним Богові, звертаймося до неї у час наших випробовувань щоб Господь за її молитвами дарував нам сили перенести наші життєві негаразди і разом з нею у вічності прославляти величне ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа на віки віків.

Прот. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП. м. Львів