ПРОПОВІДЬ В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПРЕПОДОБНОГО ФЕОДОСІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО 16 травня

«Як мені врятуватися від смерті?» - думав у своїй скорботі юний Феодосій коло гробу рідного батька. З цією думкою тринадцятирічний Феодосій і почав свій подвиг в пошуках вічного життя, коли лише перші промінчики Сонця Правди – Христа освітили серця наших предків. Він роздумував про земне життя Спасителя, Його відкупительний подвиг, його серце загорілося бажанням своїми очима побачити місця цих священних подій. Але не здійснилося бажання Феодосія таємно відвідати Святу Землю. За спробу тайно піти з дому мати жорстоко його побила. Але ревність служити Богові в чистоті, правді та істині не ослабла в смиренному хлопцеві. Всі дні він працював. Якось раз він дізнався, що часто у місцевому храмі відміняється Свята Літургія через відсутність проспор. Тоді він став сам керувати пшеницю і на ручних жорнах молов її та випікав просфори. На материнські докори, що він принижує себе такою роботою, Феодосій відповідав: «Яке може бути приниження в тому, щоб удостоїтися приготовляти хліб, на котрому повинна бути звершена тайна перетворення його в Тіло Христове?».

Феодосій все найдорожче, всю свою найкращу одіж віддавав бідним. Милосердя до людей, співчуття і любов сяяли на його лиці. Прагнення Феодосія до постійного єднання з Богом спонукало його в 23 роки залишити багату матір і молодшого брата і піти в Київ на подвиги служіння Богові і людям. Одержавши відмову в боярському монастирі, одітий у веретище скиталець прийшов до преподобного Антонія. На слізні прохання Феодосія великий подвижник, який жив у дрімучому лісі, сказав: «О сину! Чи бачиш ти цю печеру, скорботну і тісну? Не перенесеш тісноти на цьому місці!». Але юнак відповів: «знай чесний отче, що мене привів до твоєї святині Промислитель Ісус Христос Бог, бажаючи, щоб я через тебе спасся! А тому все, що скажеш зробити зроблю!». Як бачимо вже не юнак, а чоловік який зміцнів у боротьбі і перенісши багато страждань у життєвому просторі, відповідав великому подвижнику. Феодосія не лякала ніяка тіснота, тоді преподобний благословив його і доручив його священику Нікону для постриження в монашество.

Феодосій з любові до Бога прирік себе на важку працю, що приводило навіть у здивування Антонія та Нікона: піст, стриманість, рукоділля, а вночі бадьорість у славословленні Бога. Під зовнішнім видом знеможеного постом і працею монаха зростав і зміцнювався духом великий подвижник, що горів полум’яним прагненням свого люблячого серця служити людям для очищення їх від пороків самолюбства і пристрастей в житті до самовдоволення і самодогоджання. Навіть свою матір знатну, переповнену світських самолюбивих потреб, горду жінку, що володіла великими маєтками, переконав відректися від всього і закликати: «З твоїх слів я зрозуміла, яке даремне це короткочасне життя! І вона прийняла монаший постриг в жіночому монастирі.

Будучи висвяченим на священика Феодосій не змінився; він кожного дня звершував Святу Літургію, і переважав строгим постом, бодрістю духу, працелюбством, а особливо смиренням та послухом. З любов’ю він носив воду з криниці, із лісу дрова, деколи ткав, читаючи напам’ять Псалтир. В ночі, в час відпочинку братії він молов на ручних жорнах жито, яке було розділено серед братів для помолу, і ставив муку біля кожної келії. Преподобний завжди першим з’являвся в храмі і останнім з нього  виходив. За благословенням преподобного Антонія і за бажанням братії преподобний Феодосій був посвячений ігуменом. Але і тоді він не змінив свого смиренного звичаю…

Дорогі браття і сестри! Спасіння людини для вічного життя полягає в тому, щоб досягнути в земному житті подоби Божої, тобто бути одним духом з Господом (1Кор.6.17). Хто і як може досягнути уподібнення Богові?Тільки той, хто по великій любові свою волю віддав Богові в своєму добродійному житті, і тільки тоді, коли він переконає свою душу уникати самовгодження. Той, хто не відкриє свого серця для Божественної любові до людей, - є нічим перед Богом: «У вас повинні бути ті ж почуття, які були в Христі Ісусі» - вчить апостол Павло (Флп.2.5). Таким завжди і було любляче серце Феодосія, суворого до себе пустинно-жителя і самітника.

Чого ж хоче від нас Господь? А хоче Він нашого Йому уподібнення, нашої досконалості. «Коли душа дійде до довершеності Духа, повністю очистившись від пристрастей…тоді вона стає вся світлом, оком, духом, вся радістю, любов’ю, милосердям, благість і добротою. Такі люди уподібнюються Христу, безперестанно маючи в собі добродійства духовної сили, внутрішнє перебування без докорів сумління непорочними і чистими» (Св. Макарій Єгипетський. Розмова 18.ст.10).

 «Якщо б була така можливість, то кожного дня молив би я і до ніг ваших припадав. Щоб ніхто з нас не пропустив молитвенного часу» – так піклувався ігумен про спасіння кожної душі.

Най першою турботою преподобного Феодосія було введення в Печерському монастирі уставу Константинопольської обителі преподобного Феодора Студита. Суть цього уставу заключалася в спільному житті братії: «бо немає нічого, що так сприяє однодумності, як рівність і спільність у всьому, щоб мати все спільне, в тому числі й одяг, так, щоб кожний мав все необхідне і ніхто нічого особистого». Устав приписував спільні церковні служби, трапези і спільна для всіх робота.

 «Скликала нас браття благодать Святого Духа і молитва Пресвятої Богородиці в цю обитель в єдинодушність і єдино розуміння і в єдину волю» - говорив преподобний. Він повчав братію ділами; часто відвідував келії і якщо знаходив щось більше від дозволеного чи кілька одеж, чи зайву подушку, він забирав це і кидав у піч, як ворожу частину, яка є приводом до гріха. При цьому він говорив: «Не личить нам, що відреклися світу, знову збирати щось більше від необхідного в своїх келіях.» Через своє велике милосердя преподобний заснував при монастирі притулок для хворих, бідних, сліпих, кривих і від всього монастирського достатку давав десяту частину на потреби притулку.

Одного разу якась вдова, скривджена несправедливим суддею, зустрівши преподобного поза стінами монастиря запитала: «Чорноризче (монаше), скажи мені чи в монастирі ваш ігумен?». У свою чергу преподобний запитав: «Що тобі потрібно від нього? Він грішна людина». «Чи грішний він, я того не знаю, але знаю, що він багатьох визволяє від печалі та напасті. Тому я прийшла, щоб він допоміг мені, бо мене неправильно скривдив суддя. Йди до дому свого; сказав їй преподобний, а коли прийде наш ігумен, я сповіщу йому про тебе, і він визволить тебе від твоєї печалі». Вона пішла, а преподобний пішов до судді та переконав його повернути вдові все, що було в неї забрано.

«Хто з вас більший, будь як менший, і керуючий, як служачий» (Лк.22.26). Цей заповіт Спасителя апостолам наповнював все життя преподобного Феодосія. «Немає кому носити воду!» - сказав одного разу повар ігуменові. Зразу ж ігумен почав носити воду з криниці відрами на коромислі. Один з братії, побачивши це сказав іншим: «Наносімо води з залишком». А в другому випадку: «Повели отче, комусь із братів грішних наготувати дров для кухні». «Я грішний я йду!» - сказав ігумен, а був час обіду. Блаженний повелів братії йти у трапезну, а сам взяв сокиру і став колоти дрова. Після обіду братія, взявши сокири, наготувала вдосталь дров.

Київський князь Ізяслав із боярами часто приїжджав для розмови з ігуменом. Преподобний Феодосій супроти всіх став на сторону Ізяслава і суворо викривав Святослава, що за допомогою зброї відняв Київське князівство у свого старшого брата: «Голос крові твого рідного брата взиває до Бога на тебе, як кров Авеля на Каїна» - писав преподобний Святославу. Братія і бояри благали не протистояти Святославу, щоб уникнути заслання, або заключення в темницю. Преподобний відповідав: «Я радий тому, що немає для мене нічого блаженнішого, як бути вигнаним заради правди, я готовий сісти в тюрму і навіть на смерть». Розгніваний Святослав, однак не посмів нічого злого зробити ігуменові Печерському, бо признав його як праведного і святого. Приїхавши у монастир, він сказав преподобному: «Отче я не мав сміливості прийти до тебе, думаючи, що ти мене не пустиш у монастир». Преподобний відповів: «Що мій гнів на владу твою? Але належить, викривати і говорити вам те, що служить для спасіння душ, а вам гідно вислуховувати це».

Одного разу після зустрічі з Ізяславом преподобний повертався в монастир. Візник бачачи погану одіж Феодосія сказав: «Чорноризче, сідай на коня, а я відпочину на колісниці». Ігумен смиренно виконав прохання візника і цілу ніч віз його сплячого в колісниці. «Вже день встань і сядь на коня» - сказав візнику преподобний. Впродовж дороги зустрічні люди кланялись преподобному. Візник здивувався. Коло монастирських воріт вся братія зустріла ігумена земним поклоном. Візник зніяковів, йому стало соромно, але преподобний ласкаво взяв його за руку, повів у трапезну (їдальню) сказав нагодувати, і обдарувавши відпустив його. Візник розповів монахам про випадок у дорозі, а ігумен мовчав і нікому нічого не говорив про цей випадок. Він повчав братію завжди зі смиренністю бути меншими за всіх.

Перед своєю смертю преподобний молився: «Владико мій, Ісусе Христе, будь милостивим до моєї душі, і нехай приймуть її ангели Твої і приведуть до світла Твого милосердя». Скликавши братів він запропонував їм вибрати ігумена. Наступного дня дізнавшись про обрання Степана він повчав його: «Сину віддаю тобі монастир, зберігай його, тримай монастирські передання, не змінюй уставу, роби все по закону, по монастирському чину. В суботу коли зійде сонце душа моя вийде з тіла». В суботу з ранку він знов скликав братію, кожного з любов’ю поцілував і сказав: «Діти мої любі, я відходжу до Владики мого Ісуса Христа і ось вам ігумен, шануйте його як отця духовного. Нехай благословить вас Бог і збереже твердою і непорочною віру вашу і збереже в однодушності і є в єдиній любові. Обіцяю вам, якщо я відходжу від вас тілом, але духом буду завжди з вами». Зі сльозами він молився до Пресвятої Богородиці Якій поручав свою паству. Поглянувши на небо, він сказав: «Благословен Бог я не боюся вже, але радіючи відходжу від світу цього». 

Ще в юні роки з’єднавшись з Христом преподобний Феодосій, перебував з Ним у спілкуванні впродовж всього життя. Преподобний Феодосій був «одним духом з Господом» (1Кор.6.17). Істина Христова зробила його вільним від влади смерті. «…І сьогодні на небесах… Отче наш Феодосіє бачиш Святу Трійцю, молячись безпосередньо за тих хто вірою і любов’ю тебе величає» (Литійні стихири).

Прот. Іван Голуб. м. Львів