ПРОТ. А. ВЕТЕЛЕВ

МОРАЛЬНІ ОСНОВИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

СПОНУКАННЯ

Почуття обов'язку і обов'язки перебувають з людиною протягом усього її життя. Голоси їх звучать в душі, нагадують про себе при забутті, підбадьорюють при втомі, беруть верх при прийнятті рішень, не відступають, не залишають при переважанні волі гріховної. До їх голосів приєднується ще додатковий голос, іменований мотивом, або спонуканням, що дає перший імпульс до активності, який повідомляє душі попередній настрій і мобілізує всі її сили на майбутню справу.

Ставлячи перед собою питання про мотиви при початку кожної справи, людина усвідомлює, в ім'я чого вона робить її, якими мотивами буде керуватися, чого хоче досягти, не зваблюється чи не обманюється чи, чи не заради «імені свого» робить справу. І не тільки переконується, але і збуджується (мобілізовується) на ній почуттям і волею, бачачи, що спонукання укладені не в предметах, а в самій людині, в її емоціях, життєвих уявленнях і моральних ідеалах, які й служать основними мотивами її особистої і громадської діяльності.

До категорії вищих, духовно-моральних мотивів людини Святе Письмо відносить почуття любові до Бога. Це почуття покликане проникнути все єство людини, всі його здібності і сили і направити їх на служіння Богу і людям.

Але це не завжди вдається людині. У таких випадках їй потрібні допоміжні зусилля для підтримки в душі благодатної любові Божої. Ось тут-то і допомагають спонукання. Вони виникають з самого поняття про Бога – Найвищого, Вседосконалого, Творця і Промислителя, що містить весь світ у Своїй долоні. Таке сприйняття Бога вселяє в душу почуття благоговіння, потребу покори і подяки. А все це і виливає з себе спонукання перейнятися незгасимою любов'ю до Бога, на Його любов до нас відповісти своєю синівською любов'ю.

Заповіді Божі, досягаючи серця людського, спонукають нас жити напруженим християнським життям. Високе звання християн - співгромадян святим і своїх Богу (Еф.2,19), створених на добрі справи (Еф.2,10), - спонукає нас до справ любові і милосердя.

Крім цих вищих, мають значення і спонукання другорядні. До них відносяться вплив страхом покарання за гріхи і за недбальство про своє виправлення. Апостол Павло свідчить: Гнів Божий (відкривається) з неба на всяку безбожність і неправду людей (Рим.1,18). І навпаки: Той, хто дотримується заповіді Божі увійде в життя вічне (Мф.19,17).

До другорядних спонукань відносяться нагадування про вічні нагороди і покарання, а також поради духовно-досконалих людей, наставників, рідних, друзів і знайомих.

СВОБОДА ВОЛІ

Кожна людина покликана виконувати своє високе призначення. Воно складається з найближчих і більш віддалених обов'язків і завдань, які людина ставить собі сама або які визначає її оточення. Сюди відносяться обов'язки і особисті, і сімейні, і громадські, і виробничо-трудові. І ось в залежності від того, як людина виконує ці обов'язки, тобто як поводиться в сім'ї, в суспільстві, на роботі, і визначається ступінь виконання нею свого призначення, а тим самим і ступінь її людської гідності, його розумною, свідомо-вільної, самовизначеної особистості, тобто ступінь її свободи.

Найбільш виявляє себе той, хто свідомо, навмисно, з вольовою рішучістю виконує службові та суспільно-корисні справи, виховує в собі бажання і готовність долучатися до загальнолюдської духовної культури, проявляє ініціативу в громадському благоустрої, хто разом з тим в сім'ї є турботливим чоловіком, люблячим батьком.

Під волею слід розуміти здатність нашої душі або розумної людської особистості приводити в рух, виконання свої рішення і задуми.

Причому ця здатність душі проявляється сумарно, об'єднуючи в собі розум, почуття і волю людини. «Лише будучи функцією щирого серця, воля пульсує у всій своїй глибині і силі», - каже професор Православного богословського інституту в Парижі протопресвітер Василь Зеньковський (1881-1962).

І всім цим здібностям душі належить свобода як така: свобода розуму в його розумною спрямованості, свобода почуття в його різноманітних запитах і проявах, свобода волі в її готовності йти назустріч потребам людини, служити її розумному самовизначенню.

Воля людини завжди розумно-свідома, бо при вирішенні життєво важливих питань людина прислухається до голосу совісті і керується мотивами передбачуваної справи, обов’язку, відповідально і самостійно робить вибір, приймаючи рішення і здійснюючи дію. З цих свідомих актів людської волі і полягає свобода людини.

У своїй реалізації свобода волі включає такі вольові моменти, як спонукання, боротьбу мотивів «за» і «проти» майбутнього дії, сама дія і оцінку її з метою подальшого використання її плодів.

Спонукання виникає з глибинних, істотних потреб людини і найчастіше проявляється в життєво активних діях. Але кожне з цих дій обумовлюється боротьбою мотивів «за» або «проти» цієї дії.

Мотиви – це ряд міркувань на користь майбутньої справи або проти неї. В результаті неоднорідності мотивів в сфері самосвідомості людини виникає їх боротьба. Розум аналізує дану ситуацію і оцінює її. Свій голос подає совість, свій тиск чинять почуття обов'язку, відповідальності і життєво практичні міркування і потреби.

Наше «я», наша самопізнаюча особистість об'єднує і голос совісті, і всі сили душі, керуючись не тільки спонуканням як загальною причиною, але і високим призначенням людини. Боротьба мотивів зазвичай закінчується прийняттям певного рішення з даного питання і виникненням рішучості провести в життя це рішення, завершити його реальною справою.

Для людини характерна формальна, моральна (реальна) і ідеальна свобода волі.

Формальна свобода полягає в переживанні людиною своєї можливості схилитися до добра або ж до зла. Вона являє собою тому свідомий акт самовизначення, схилення волі до добра чи зла, але ще не твердження в одному з них, а тільки зупинку у виборі на чомусь одному.

Такий стан пережив Адам перед гріхопадінням, коли стояв перед деревом «добра і зла» і повинен був прийняти рішення: споживати заборонений плід або не споживати. Такий стан був у блудного сина з євангельської притчі, коли він, помираючи від голоду на стороні далекій, виявився перед вибором: або померти на чужині, або з покаянням повернутися до свого батька. Так буває і з кожним з нас, коли ми стоїмо перед необхідністю вибору: виконати або не сповнити ось цей конкретний намір або справу.

Формальна свобода знаходить своє вираження в міркуванні. Кожному християнинові необхідно мати розсудливість. Вона дарується, як правило, смиренномудрим.

Зазвичай свобода волі не зупиняється на формальній перевазі одного мотиву іншому або однієї дії іншій, але закріплює вибір реальним порушенням всіх сил і здібностей душі на виконання вибраної дії з міркувань життєво-практичних цілей і потреб. У цьому випадку вибір призведе до прийняття рішення, до накопичення сил для майбутньої справи і самому здійсненню її. В цьому і полягає реальна, розумно-свідома свобода людини.

Найбільш відчутне вираження свобода волі знаходить в моральній сфері, в моральних аспектах поведінки людини. Ця свобода іменується моральною. Вона випливає з морального почуття і морального закону і є самовизначенням нашого «я» щодо добра і зла в кожному окремому вчинку людини. Боротьба мотивів тут протікає переважно в моральній сфері як боротьба за добро проти зла.

Рішення в таких випадках часто йде з розсудливо-практичними переконаннями та інтересами людини, з її життєвою вигодою і благом, спираючись лише на чутливу, розвинену, безкомпромісну совість, на підвищене почуття обов'язку і відповідальності за свою поведінку. Тут наше «я» входить в сферу внутрішньої високоморальної самосвідомості і напруги і проявляє себе з повною моральною рішучістю і силою. Тому дії в даному випадку можуть бути справді моральними, а отже, вільними, хоча часто їм передує самопримус, самонасильство пприниження своєї самості, природної гордині.

Моральна сфера, моральне життя віруючої людини тісно обумовлена релігійно. І тому кожен вчинок і пов'язана з ним боротьба моральних мотивів вона розглядає в світлі релігійно-моральної самосвідомості і призначення людини, в світлі євангельського вчення, що свідчить, що пізнання істини Христової і життя, згодне з нею, роблять людину справді вільною. (Ін.8,32).

Моральна свобода виявляє діяльну здатність людини вибирати краще в світлі істини Божої і приводити її в дію за допомогою благодаті Божої, бо серце звільнилося від рабства гріха і тяжкості осуджуючої совісті.

Високорозвинена моральна свобода може перерости в ідеальну свободу.

Ідеальна свобода – це переможна свобода подвижника, який переміг самого себе, свою самотність, егоїзм, гордість, а тим самим і свій опір Богу і людям. Тут вже не рабство гріха, а рабство праведності (Рим.6,18), в якому переважає свобода від гріха і повна віддача себе послуху і любові до Бога і людей. У цій свободі перебувають Ангели, що утвердилися в Бозі і досягли досконалості святі люди. Ісус Христос віддав Своє життя за спасіння людей і заради любові до них пережив в Гефсиманії «боріння» мотивів до надмірної і невіданої напруги - до кривавого поту, щоб увійти в повний послух Отцю Небесному (Мф.26,42). Тим самим Він показав нам, як нелегко досягається справжня, вища свобода волі. Для людини вона можлива лише в результаті постійної боротьби і перемоги над самим собою, над своїми гріхами і пристрастями, коли вже не я живу, а живе в мені Христос (Гал. 2,20).

Свобода виковується занепалою людиною в тяжкій боротьбі, в постійному конфлікті з самим собою, а також в боротьбі з аморальними явищами навколишнього життя. Кожен по черзі повинен вистраждати свою свободу, таку необхідну для духовного зростання і благої участі в повсякденному житті.

Вищий принцип християнської свободи відмова від обмеженої людської волі через входження в повноту слухняності Божественій, благій і спасительній.

У слові після сповіді ієрею Божому важливо нагадати віруючим про моральну відповідальність, нерозривно пов'язаної зі свободою волі. Сама можливість вибирати певний образ дії, втручатися в життя, змінювати його - все це передбачає, що людина може і повинна відповідати за здійснений нею вибір, за свою поведінку і християнське звання.

ПОЧУТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

За все, що людина робить з почуття обов’язку і зобов'язання, вона несе моральну відповідальність перед совістю, людьми і Богом. Відповідальність - це звіт совісті і розуму перед суспільством і Богом за задумане і зроблене людиною.

Почуття відповідальності виникає на початку кожної справи, в той самий момент, коли людина замислюється, здійснювати його або не робити. Особливо воно посилюється після вчинення дії. Почуття відповідальності супроводжується почуттям задоволеності, якщо виконане узгоджується з совістю і моральними нормами людського життя, або незадоволеності, якщо не узгоджується з ними.

Почуття відповідальності застерігає людину від усього, що нею замислюється поганого, осуджуючого, і, навпаки, заохочує, схвалює і надихає на задуману добру справу, вимагаючи, щоб добре задумане і виконувалося своєчасно, бездоганно і успішно.

Те ж буває і при завершенні справи. Почуття відповідальності переходить в почуття задоволення від виконаного обов'язку, коли гарний початок увінчався успіхом, і, навпаки, переходить в тривожне почуття відповідальності і провини, коли завершується невдачею.

У міру розвитку моральної свідомості розширюється в людині почуття відповідальності, причому не тільки за себе самого, а й за тих, людей що її оточують і за ті непорядки в суспільному житті, які вона спостерігає навколо. Це тому, що відповідальність є не тільки особиста, але й соціально-суспільне, всеохоплююче почуття.

В моральну свідомість кожної людини має бути вплетено невикорінювальне почуття відповідальності один за одного і за все, що оточує його. Особливе, підвищене почуття відповідальності має бути за себе самого: за думки, слова, справи і за все, що ми випромінюємо в світ і своїм внутрішнім станом, і зовнішньою поведінкою.

Євангеліє нагадує кожному про максимальну відповідальність за слова свої.

Почуття відповідальності стосується переважно справ сьогоднішнього дня і знаходить для себе контроль в совісті людини і голосі громадської думки.

Значення відповідальності зростає, коли вона переходить в почуття осудності, яке змушує нести відповідальність за свої вчинки після скоєння поточних справ, відносячи до вищої, позачасової інстанції - на суд Господа Бога.

Переклад свящ. Івана Голуба. ДАЛІ БУДЕ...............................