ПРОТ. А. ВЕТЕЛЕВ: ПРО ГРІХОПАДІННЯ ПРАБАТЬКІВ І ЙОГО НАСЛІДКИ

Якщо не дізнаємось, якими нас створив Бог, то не пізнаємо і того, якими нас вчинив гріх (Святий Григорій Синаїт. «Добротолюбіє», т. 5, с. 206).

До створення світу в творчому задумі Бога від вічності існувала ідея світу, буття всіх речей. Творіння світу стало лише матеріалізацією цього задуму, плану Бога про світ в часі і просторі.

Біблія глухо говорить про створення вищого духовного світу: «На початку створив Бог небо і землю» (Бут.1,1). Під небом, по тлумаченню екзегетів, в першу чергу розуміється небесний, ангельський світ.

Як і інші творіння, ангельський світ не був створений досконалим, незмінним, закінченим. Абсолютно досконале і закінчене буття належить тільки Богу. Все ж створене змінюється, розвивається, вдосконалюється в часі і просторі, маючи початок і кінець в своєму існуванні. Навіть ангелам, як вищим створеним істотам, потрібно було удосконалитися, утвердитися в добрі, любові та послуху Богу шляхом власних зусиль і дії допомагаючої сили Божої. Тільки таке розуміння тварної природи ангелів дозволяє зрозуміти, чому деякі з них впали і перетворилися в свою протилежність, а решта утвердилися в слухняності Богу.

Святий Діонісій Ареопагіт вперше вказав на ієрархічний лад духовного створеного світу. Преподобний Максим Сповідник і преподобний Іоанн Дамаскін поділяли точку зору Діонісія Ареопагіта про устрій небесного світу (див. «Точное изложение Православной веры», II гл., 3). Інший Отець Церкви - преподобний Ісаак Сирін говорить: «Кожен ангельський чин сприймає через передавання від іншого чину, з дотриманням суворого порядку і розрізнення в повідомленні від першого чину другому, поки таємниця перейде, таким чином, до всіх чинів. Але багато з таємниць зупиняються на першому чині і не поширюються на інші чини, як такі, що не можуть вмістити в себе величі таємниці. Деякі з таємниць, виходячи з першого чину, відкриваються другому чину, а виходячи з другого третьому чину і т.д., по тій же зазначеній вище причині. В одкровеннях, видимих ​​святими ангелами, буває приріст і применшення» (Творения, изд. 2-е. М., 1893, с. 82).

Кожен чин небесної ієрархії є необхідним посередником між своїми вищими і своїми нижчими чинами в спогляданні, знанні, духовності, служінні Богу та Його прославлення. Вищі духи небесної ангельської ієрархії складають першу тріаду (серафими, херувими, престоли) та знаходяться в «передвері Зверх Сущної Тройці».

За нею як би концентричними колами йде друга тріада (господства, сили, влади), потім - третя (начала, архангели, ангели). Перший чин першої тріади «не сам собою вчиться, але має учителем посередника Ісуса, від Якого сприймає і передає нижчим» (там же, с. 81).

До ангелів останньої тріади примикає ієрархія земна, призначена до відновлення і оновлення світу і людини.

Через ангелів, як службових духів, сходить до людей Богоодкровення, створюючи «Богопричастя», спілкування з Богом з боку людини.

Як бачимо, ієрархія є ступеневий лад духовного світу. Сходинки визначаються ступенем близькості до Бога. Бог є все у всьому, але не в усьому однаково, бо не всі щаблі однаково близькі до Бога, Його Престолу. Найближчі до Престолу Божого херувими, серафими і престоли (з першої тріади), одержуючи безпосередньо від Бога світло знання, розуміння, доброти і слави Божої, передають його ангелам другої тріади, а ті - третьої.[1]

Таким шляхом всі ангели повинні були зміцнитися в Бозі і добрі,[2], стати досконалими і через прославлення Бога досягти блаженства, як кінцевої мети свого буття.

З деякими з вищих ангелів сталося інше.

Один з найближчих до Бога херувимів (денниця) спокусився близькістю до Бога і своєю роллю посередника між Богом і найближчими ангелами. «Він був пересичений, - каже святий Василій Великий, - дарованими йому благами».[3] У ньому спалахнула гордість, і цілком опанувала свідомість своєї переваги над ними, оскільки через нього вони отримували світло і благодать Божу[4], одночасно виникла і заздрість до Бога (Прем.2,24), як Джерела всіх небесних сил і благ. Він запалився божевільним бажанням уподібнитися Богу, стати Богом і наважився обмовити Бога перед ангелами[5], що і призвело до дисгармонії: відбувся поділ, боротьба між ангелами. Частина з них (менша) спокусилася наклепом і богоборством денниці, а друга (велика), на чолі з архистратигом Михаїлом, поборов повсталих, утвердилася в Богові і добрі.

Ця подія так описується у пророка Ісаї: в пекло скинута гординя твоя ... як спав ти з небес, денниця, син зорі! .. А говорив у серці своєму: «Зійду на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду на горі в сонмі богів ... буду подібний до Всевишнього». Та скинений ти ... (Іс.14,11-15). Описує цю подію і апостол Іоан в Одкровенні: І сталася на небі війна: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон і ангели його воювали проти них. І скинений був змій великий, древній змій, що зветься диявол і сатана, що зводить всесвіт, скинутий на землю, і ангели його скинуті з ним (Одкр.12,7,9).

Скинутий з неба денниця запалав ненавистю до Бога і бажанням шкодити (мстити) Йому через людину. Заздрячи блаженному стану Адама, денниця став наговорювати йому на Бога, щоб і богопротивне творити, і Адаму смерть заподіяти.