протоієрей Олександр Ветелев

I. Царство Боже

1. Старозавітні сподівання Царства Божого

Вихідним початком євангельської проповіді Спасителя, як відомо, було вчення про Царство Боже. У першому ж Своєму зверненні до народу Він говорив про Царство Боже як про ту мету, заради якої потрібно «покаятися», тобто перемінитися, виправитися. «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф.4:17). Ісус Христос говорив також: «Сповнився час і наблизилось Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мк.1:15). І цю проповідь Він вважав Своєю невідкладною місією: «І іншим містам Я повинен благовістити Царство Боже, бо на те Мене послано» (Лк.4:43). В останні сорок днів Свого перебування на землі Спаситель переважно вчив про Царство Боже. Спаситель не тільки Сам проповідував про настання Царства Божого, але до такої ж проповіді ще на початку Свого суспільного служіння закликав і апостолів (Лк.10:9).

Раніше від Нього з таким же закликом звернувся до єврейського народу Іоанн Предтеча (Мф.3:2).

В тому і іншому заклику говорилося про Царство Боже, що воно «наблизилося», тобто стало ближче. Де ж було воно раніше і як уявлялось?

Воно знаходилося в свідомості ще перших людей на землі, коли вони чули голос Бога, «що ходить в раю» (Бут.3:8), і передавалося з покоління в покоління як священна ідея, як плекана мрія про життя під проводом і покровом Бога. Ця ідея і оформилася згодом у ідею Царства Божого, Царства Небесного. Вона пережила кілька стадій (періодів) в своєму розвитку.

Ще першим людям дано було звістку про переможне «насіння жінки», що скасує владу диявола (Бут.3:15). Обітниця про «сім'я жінки» з'явилося як би Першоєвангелієм в ряді наступних обітниць і пророцтв. «сім'я жінки» в подальшому стало називатися «сім'ям Авраама», в якому «благословляться всі народи землі» (Бут.12:3, 18:18, 28:14).

Так було в першому періоді життя єврейського народу, періоді патріархів, пов'язаному з початковою стадією теократії.

Теократичний лад в життя обраного народу склався в період Синайського законодавства, коли Бог (Ягве) уклав з єврейським народом завіт, за яким народ повинен виконувати заповіді Закону Божого, дані через Мойсея, і жити надією на виконання обітниць про Месію, даних Адаму, Аврааму, Ною, а потім і Мойсеєві: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх ... поставить тобі Господь Бог твій, - Його слухайте» (Втор.18:15, 18). «Синайське законодавство, - каже проф. Ф. А. Голубинський, - було початковим приготуванням до всесвітнього благодатному Царства Христового» (Премудрость и благость Божия. СПб, 1894, стр. 228).

В цей саме період більш точно визначилися відносини Бога до людини і людини до Бога. Відносно народу Бог визначився як Законодавець, Суддя, Правитель і Цар над народом (Вих.33:2; Суд.8:23). Відносно ж народу визначилася вимога до нього - «бути святим, як святий Господь Бог» (Лев.19:2), бути особливим уділом Божим, «царством священиків і народом святим» (Вих.19:5-6, 23:2).

Ці вимоги відповідали високій ідеї Царства Божого, але їм не відповідав низький рівень релігійно-морального життя народу. Тут переважало зовнішнє, формальне ставлення до Бога, рабське почуття страху перед Ним і прихильність до обрядової, зовнішній стороні релігії.

Становище дещо змінилося в наступний період - період великих пророків, коли очікуване Царство Боже більш наблизилося до свідомості народу і стало називатися прийдешнім «Царством Давида» (Єр.33:15; Мк.11:10). «Від плоду його стегон (Давида)» Бог поставить Христа у плоті і посадить на престолі його (Діян.2:30).

Пророки докладно говорять про очікуваного царя (Месію). Вони кажуть про чудесне Його народження від Діви (Іс.7:14) називають «Еммануїлом», наділяють достоїнствами царя (Пс.71:8; Дан.7:13-14) і разом наділяють рисами лагідності і смиренності. Він «очеретини надломленої не доломить, і льону тліючого не погасить» (Іс.42:3). Він «виллється від Духа ... на кожне тіло» (Йоіл. 2:28) і дасть людям «нове серце, і нового духа», і будуть люди, говорив він, «Моїм народом, і Я буду їм Богом» (Єз.36:26, 28).

І при всьому тому Він (Месія) буде принижений, зганьблений, зранений і помре на хресті за гріхи людей (Іс.53; Пс.21). А станеться все це тому, що через черствість свою Ізраїль не визнає, «не прийме Його» (Ін.1:10). У черствість й немудрість Ізраїль впав внаслідок того, що в останні три сторіччя перед Різдвом Христовим замовк віщий, викриваючий і караючий голос пророків. Його замінив голос книжників і фарисеїв, цих «сліпих вождів» народу, «котрі закрили Царство Небесне» (Мф.23:13, 16).

Спираючись на закон Мойсея і зберігаючи передання старших, ці вожді гордовито вважали лише себе «праведниками» від закону і виховували народ в формальному, односторонньому розумінні цього закону і в очікуванні Месії як земного царя. А тим часом очікування Месії як Ізбавителя, як Посланника небес серед народів стало всезагальним. (Проф. Ф. Зелинский. Из жизни идей. СПб, 1905, стр. 357–358; прот. П. Матвеевский. Евангельская история о Боге Слове. Издание 2. М., 1912, стр. 135–136).

І ось, коли Він явив Себе єврейському народу, то в першому ж зверненні до нього закликав до покаяння, щоб бути гідним зустрічі наступаючого Царства Божого. Цей заклик у євангеліста Матвія пролунав 38 разів, з них 34 рази наступаюче Царство називалося Небесним і тільки 4 рази (6:33; 12:28; 19:24; 21:31, 43) - Царством Божим. «Обидва терміни, - говорить проф. С. Трубецькой, - мають безумовно однаковий сенс, тому що на мові того часу євреї постійно говорили «небо», щоб не згадувати всує святе ім'я Бога ... бо під Царством Небесним зрозуміло не Престол Бога, а Того Хто сидить на ньому (Мф.23:22)» (Учение о Логосе в его истории. М., 1906, стр. 402–403). Потрібно сказати, що вираз «Царство Небесне» пояснюється ще й наміром євангеліста підкреслити неземний, небесний характер Царства Божого, на противагу чуттєвим поглядам євреїв, яким призначалась Євангеліє.

* * *

Перекладено з російської кандидатом богословських наук, викладачем ЛПБА УПЦ КП. прот. Іваном Голубом

ДАЛІ БУДЕ...........