Протоієрей Олександр Ветелев 

Свята Церква і благодатні дари Святого Духа

Свята Церква - невичерпне джерело благодатних дарів Святого Духа, таких необхідних для нашого зростання в християнських моральних чеснотах. Джерело це невичерпне тому, що невичерпна Божественна любов і правдиві обітниці Божі про Церкву (Мф.16:18). Благодатні дари Божі в Церкві не тільки рясні, але і різноманітні. У день Святої П'ятидесятниці на апостолів щедро вилиті благодатні дари апостольства, пророцтва, премудрості, знання, чудотворення і ін. Згодом же в Церкві Христовій встановилися сім таїнств, що дарують благодать Святого Духа всім, хто приймає ці таїнства за особливої внутрішньої потреби і підготовці до них кожної віруючої людини.

У творах святих отців і в працях вчених богословів питання про благодать зазвичай розглядається розчленовано і детально. При цьому вказуються не тільки різні види благодаті, а й висловлюється їх значення в справі спасіння людини. Див. твори святих отців (преподобних Макарія Великого, Антонія Великого, Іоанна Ліствичника, Єфрема Сирина і ін.) І богословські праці митрополита Філарета, митрополита Макарія, митрополита Антонія, єпископа Феофана Затворника, протопресвітера І. Янишева, проф. А. Катанського і ін. В цих працях різниться благодать загальна (або загальна), або, що одно і те ж, промислительна. закликаюча, яка випереджаюча, збуджуюча. Всі ці назви стосуються однієї і тієї ж початкової, первинної фази в дії благодаті Божої. Вони показують, що наше моральне вдосконалення і спасіння починається з дією благодаті Божої. Вона промислительно стоїть біля порога нашого серця (Об'явл.3:20). Сам Отець Небесний «залучає» (Ін.6:44) до доброчесного життя і тим передує і підготовляє дію наступних видів благодаті. Всі п'ять зазначених вище видів початкової благодаті зазвичай зводяться до однієї - промислительної (або закликаючої), а за єпископом Феофаном - благодаті «збуджуючої», а саме: євангельської, або, що те ж, особливої, просвіщаючої, навертаючої. Ці види благодаті вже захоплюють всю людину, духовно просвічують її, приводячи до віри, покаяння і навернення. Всі чотири назви цієї другої благодаті зазвичай називаються - євангельською, або навертаючою. Тим самим вони підводять того хто спасається до завершальних видів благодаті: виправдовуючої, або, що те ж, що відновлюча, відроджуюча і, нарешті, благодать освячуюча. Всі три види третьої благодаті зазвичай називаються виправдовуючою благодаттю. Благодать освячуюча є четвертою благодаттю.

Таким чином, з усього зазначеного різноманіття видів благодаті виділяються як основні її чотири види: благодать закликаюча (промислительна), навертаюча (євангельська), виправдовуюча і освячуюча.

Звичайно, благодать Божа сама по собі не ділиться на частини. Вона єдина і нероздільна. Але сприймається вона нашою душею і залишається в ній по-різному, в залежності від наших духовних потреб і від ступеня духовного розвитку і діє як благодать закликаюча (спочатку), потім як навертаюча і, нарешті, як виправдовуюча і освячуюча. Дія на людину зазначених основних видів благодаті легко простежується в притчі про блудного сина.

Закликаюча (промислительна) благодать Божа відкрила блудному сину очі на всю тяжкість і безвихідність його положення в чужій, голодній країні. Вона розташувала його згадувати рідну домівку і своє життя в ній і навела на порівняння одного життя з іншим. І тут нахлинуло і захопило його смиренне почуття своєї негідності, своєї провини перед батьком, пробудило віру в його батьківську доброту і створило потреба вилитися перед ним покаянною сповіддю ( «піду і скажу ...»). Так сильно і владно позначилася дія благодаті навернення, яка дала і сили виснаженому блудному сину попрямувати до батька свого.

Нарешті, коли сталася зустріч сина з батьком, то відбулося справжнє диво любові з всепрощенням, радістю батька і духовним воскресінням сина, який «був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся», і бенкетом в будинку батька. Так проявилася дія благодаті виправдання і освячення. Єпископ Феофан Затворник так говорить про цей момент; «Батько одягає сина в одяг (розрішення від гріхів і виправдання) і приготовляє йому трапезу (святе Причастя)». (Путь ко спасению. Издание 7. М., 1894. стр. 80).

Зупинимося докладніше на дії на душу людини цих основних видів благодаті Божої.

Благодать закликаюча (промислительна) діє не тільки на людину, але і на все живе на землі, на весь світ вцілому. Сонце з його суворою системою небесного обертання входить в загальну орбіту промислу Божого про світ. Воно дає світло і тепло всім видам органічного життя на землі. Воно регулює зміну пір року, зміну дня і ночі та ін. Воно слідує велінням Бога і «сходить над злими і добрими» (Мф.5:4). Вся природа - в руках Божих. Господь повідомляє всьому живому - «життя і дихання і все» (Діян.17:25). «Відвернеш лице Твоє, - говорить псалмоспівець, -вони тривожаться, віднімеш дух їх – вони щезнуть» (Пс.103:29).

Коли Христос позбавив безплідну смоківницю промислу (участі) Божої, то вона відразу ж «засохла». Особливе промислительне благовоління Господь проявляє до «роду» Свого, тобто до людського роду. Бо сказано, що Богом ми «живемо, рухаємося й існуємо» і що Він «недалеко від кожного з нас» (Діян.17:27-28). Якими б грішниками люди не були перед Богом, Провидіння Боже не залишає і їх, бо Бог нікому не бажає загибелі, але щоб всі «покаялися» (Діян.26:20), навернулися і «живі були» (Єз.33:11) .

Благодать навертаюча (або просвіщаюча) має особливе значення для людини. Саме вона витягує її з темряви гріха і незнання Бога і будить в її природі найсвященніше і заповітне: сором, совість, страх Божий, благоговіння, відчуття смирення і покаяння. І тоді людина «приходить до тями» і починає розбиратися в собі, в шляхах свого негідного життя і осягати причини свого морального здичавіння і від Бога і людей відчуження. Без такого духовного самоаналізу, дослідження самого себе неможлива ні віра, ні покаяння, ні навернення.

Що слід розуміти під наверненням, з чого воно складається? Воно складається з двох моментів: навернення до себе, до своєї совісті і розуму і нвернення до Бога з почуттям покаяння і подальшого виправлення. Без постійного подвійного навернення не можна встати на шлях вдосконалення в моральному житті.

Переворот в житті - а цього перевороту і вимагає навернення - може бути швидким і уповільненим в залежності від життєвих умов і самовизначення людини. Навернення може статися і під кінець життя і навіть на смертному одрі. Осяяна понад, змучена, шукаюча Бога душа може виявитися перед лицем милосердного Бога, що творить диво прощення і духовного відродження людини навіть і в останній момент її життя на землі. Чи не ця можливість передбачена в словах Господа: «І станеться, якщо кожен, хто покличе ім'я Господнє, спасеться» (Йоіл. 2:32; Дії.2:21) Правда, ці слова Господа зазвичай відносяться до особливо важких обставин в житті людей ( наприклад, при кінці світу). Але вони можуть бути застосовні до особливо важких обставин і в житті кожної людини.

Завдяки подвійному зверненню (до совісті і до Бога) у людини відкриваються духовні очі, щоб вони розуміли Христову Істину і правду про наше спасіння і до віри в них. Про значення цієї віри Сам Спаситель так каже апостолу Павлу при його наверненні: «Я посилаю тебе (до поган) відкрити очі їм, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога і вірою в Мене отримати їм прощення гріхів і долю з освяченими », тобто отримали виправдання і освяченними» (Діян.26:17-18).

Як бачимо, відкриття духовного зору, поява віри і прощення гріхів Господом повинні стати необхідними умовами для нового морального життя. Ці умови роблять в людині внутрішні духовні зміни, що починаються з дії в ній так званої формальної свободи. Вона позначається в тому, що людина, перебуваючи спочатку ніби на роздоріжжі між добром і злом, повинна зробити рішучий вибір на користь добра. Лише після цього народжується моральна свобода людини творити добро в собі самій і в навколишньому середовищі. Так вступає в силу суб'єктивна сторона спасіння, тобто сама людина стає активним учасником спасіння яке дарується Христом.

Вперше в житті людини благодать виправдання дарується в таїнстві Хрещення, коли охрещуваний відрікається від злої сили та з'єднується з Христом. Тоді благодать знімає з совісті людини тяжкість гріха і пов'язану з нею тяжкість свого окаянства і провини перед Богом. Виправдання приносить заспокоєння совісті, той внутрішній мир, яким був так багатий наш Спаситель. Виправдання є дар ласки Божої. Віра того, хто виправдовується в те, що Бог «виправдує нечестивого», ставиться йому в праведність (Рим.4:4-5, 7-8). Така сила об'єктивної сторони виправдання, пов'язаної з милосердям Божим. Виправдання людини Богом чинить гріх її неосудним і дає дійсне очищення від нього (гріха) через віру в Христа, що приносить духовну радість оновлення. Виправданий знаходить, таким чином, всередині себе Царствo Боже, яке є «праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим.14:17).

Однак виправдання не цілком і не назавжди звільняє людину від гріха і зла. З богословського погляду протопресвітера І. Янишева, зло при виправданні переміщається з «центру духовного організму на периферію свідомості і вже має не визначальну, а тільки спокушаючу силу і вже не панує в людині, а тільки збуджує і вабить до себе» (Протоиерей И. Янышев. Православное христианское учение о нравственности. Издание 2. СПб, 1906, стр. 425). Потрібна як би додаткова благодатна сила Божа для зміцнення в добрі і для протидії злу, яке знову і знову готове підняти голову.

Такою додатковою силою і є благодать освячення, що дарується вперше в таїнстві Миропомазання. Освячення впливає на волю людини, посилюючи в ній бажання слідувати волі Божій, творити добро на славу Божу.

На необхідність добродіяння вказав Сам Бог людині ще на самій зорі її історичного існування. Господь сказав до Каїна перед його злочином: «Якщо не робиш добра, то в дверях гріх підстерігає. Він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним» (Бут.4:7).

Добродіяння, притому безперервне, як бачимо, - основний засіб у боротьбі зі злом і основний засіб морального вдосконалення. Воно пом'якшує і розширює серце людини, змушуючи його відчувати близькість і нероздільність свого існування з життям інших людей і тим входити в тісне єднання з Богом і з ближніми. Тоді у зла і гріха вже все менше і менше буде можливостей оволодіти людиною. «Через роблення добрих справ, - говорить преподобний Симеон Новий Богослов, - людина-подвижник набуває незламну моральну енергію. Бо в міру її успіху в чеснотах змінюються і душевні її сили і дії. І вонаа робиться мужньою і сильною, щоб виконувати заповіді Христові». (Слова. Выпуск 2. М., 1890. стр. 133).

Виправдання і освячення складають два нерозривних і послідовних моменти у відродженні людини. З давніх-давен сформованим церковним поняттям, дія благодаті виправдання і благодаті освячення приурочується до двох церковних таїнств - Хрещення і Миропомазання. Але ці два таїнства відбуваються один раз в житті людини і до того ж у більшості в дитячому віці.

Тут на допомогу приходить все та ж Церква Христова. Вона пропонує нам таїнство Покаяння, яке називається «другим хрещенням» (в Требнику), і таїнство святого Причастя, через яке ми найтіснішим чином єднаємося з Самим Господом нашим Ісусом Христом. Цими таїнствами віруюча людина може користуватися всякий раз, коли відчуває потребу у внутрішньому очищенні, в духовному оновленні та зміцненні.

Крім цього, свята Церква пропонує нам повчальну систему (ліствицю) боротьби з гріхом і сходження в чеснотах, в моральному вдосконаленні.

ДАЛІ БУДЕ..........