 СМИРЕННЯ ПЕРЕД БОГОМ НІКОЛИ НЕ Є
ПРИНИЖЕННЯМ ЛЮДИНИ.
Ю. Августин
У
Великий піст э молитвою святого Єфрема
Молитва
святого Єфрема Сиріна
(Під
час Великого посту читаємо цю покаянну і молитву з поклонами).
Господи і Владико життя
мого! Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустослів'я не дай мені.
(земний поклін)
Духа чистоти,
смиренності, терпеливості і любові даруй мені, рабу Твоєму. (земний поклін)
Так, Господи, Царю! Дай
мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки
віків. Амінь. (Земний поклін).
(Після
цього дванадцять малих поклонів, промовляючи:)
Боже, очисти мене
грішного. (І знову молитва святого Єфрема і один земний
поклін).
Святий Єфрем Сирійський - творець цієї
молитви - жив у IV столітті. Ще за життя його цінували як великого вчителя
духовного життя, мудрого проповідника, поета, тлумача Св. Письма й оборонця Христової
віри. Головною його домівкою була печера серед скель біля міста Едесси (Сирія).
Там св. Єфрем провадив суворе аскетичне життя, їв ячмінний хліб і городину,
спав на голій землі; там і написав він більшість своїх творів.
Його молитву необхідно практикувати з
великою скрухою духа і смиренням, часто б'ючи поклони, бо, передана в такому
дусі, вона може бути зрозуміла тільки тим, хто чистим серцем шукає Господа.
Недарма цією молитвою завершуються всі постні богослужіння (крім суботи і неділі,
непостних днів), цю молитву практикують приватно зранку і ввечері у час
Великого посту.
На перший погляд Єфремова молитва
виглядає надто простою, щоб вважати чотири слова найсуттєвішими для християнського
подвизання у пості. Адже є «поважніші гріхи», яких треба позбуватись і цьому
присвятити піст і молитву. Так думають ті, котрі тільки стають на дорогу до
Бога, «знайомляться» з Ним. Натомість, той, хто вже розкаявся у явних грішних
учинках, бажає присвятити благодатний час посту оздоровленню й росту свого
духовного мислення, тому ця молитва поможе заглибитися в серце і відродитися до
життя у Святому Дусі.
Найперше у молитві кажемо «віджени від
мене», тобто: оборони,захисти, спаси, допоможи. .. Від чого? - питаємось.
Святий Єфрем показує грішний стан людини у чотирьох проявах:
1.
Дух лінивости, або його ще перекладають з церковно-слов'янського слова «униніє»
як млявість, занепад духу, загальне знеохочення і зневіра, розпач, коли
«опускаються руки», збайдужіння. Євагрій Понтійський переконаний, що цей стан є
«найнебезпечнішим демоном», бо збайдужіла і зламана людина не здатна йому
противитись. У такому стані проглядається цинізм, який на всі добрі ініціативи,
починання, питає: «Для чого?...»
Якщо вчасно не підхопитись, не зібратись
з силами і не повірити, тоді людина просто замикається у своєму «пекельному
стані» або завантажує себе роботою, гонитвою за грішми, алкоголем чи чимось іншим,
проте цей стан повертатиметься у вільний час, коли людина залишається наодинці
з собою. І тому, молячись «дух млявости віджени від мене», ми не ховаємося від
того, що може надійти, а заздалегідь готуємося до боротьби з ним.
2.
Дух недбайливости - від церковнослов'янського «небреженіе» - означає також пустоту,
неревність. Сучасний світ так «дбає» про нас різними винаходами, а ми - про
майбутнє дітей, що часу на все замало. І ось приходить момент, коли ми
оглядаємося навколо себе, а за нами - духовна пустка. Можливо й тому поспішаємо,
аби заглушити чимось внутрішню пустку? Але ж задля чого? Квартира, освіта,
кар'єра... - потрібне, але не за рахунок спустошення нашої душі. Немилим
виглядатиме красивий дім, освіта дитини, успіхи в праці, якщо душа наша не матиме
спокою й не могтимемо розкаятись...
3.
Духом волелюбства - в його прямому значенні, як бажання кимось керувати, не так
уже й багато людей обтяжені. У молитві владолюбство означає радше внутрішнє
ставлення до іншої людини з погляду моєї користі, моїх інтересів. Хоч видається
дещо дивним, але то власне лінивство, нудьга, пустота, знеохочення наповнюють
наше життя бажанням панувати над іншими.
4.
Дух… пустослів'я віджени від мене. Живемо в епоху, коли слова стають порожніми
й забирають свободу людини. Світ обснований рекламою. Засоби масової інформації
цілеспрямовано забивають наші голови чужими ідеями, змушують нас думати
запрограмовано, переконують в своїй правоті і безальтернативності вибору. Чого
варта лише реклама із змістом, мовляв, купуйте жувальну гумку... і вона дасть
вам райську насолоду!? Можна без перебільшення сказати, що світ захворів,
отруєний пустослів'ям, яке, в кінцевому рахунку, є обманом, а батько брехні -
диявол (пор. Ін.8,44). Тому св. Павло повчає, що «лихі розмови псують добрі
звичаї! (1Кор.15,33), а св. Єфрем наказує: «Треба уникати пустих розмов і не
спілкуватися з тими, які не мають страху Божого; бо нічого корисного вони не
говорять, нічого не роблять для Господа, не бесідують ані про чесноти, ані про побожність,
ані про чистоту. Розмови їхні - смертельна пастка, порада їхня - безодня адова,
зібрання їхнє - загибель для душі».
Християнство вважає слово високим
божественним даром. Сам Бог - Слово. Тому слово має силу творити красу, гармонію,
культуру... В іншому застосуванні слово може отруїти душу, наповнюючи її підозрою,
заздрістю, страхом, злобою. «За кожне пусте слово дасте відповідь» і «від слів
твоїх виправдаєшся і ... будеш осуджений», - застерігає Христос. Кожен з нас
дорого заплатив би, щоб «зле слово», яке отруїло наше життя, ніколи не було
сказане. З очищення й відновлення слова у його правдивому значенні
розпочинається очищення й відродження нашого життя.
Великопостна молитва дає нам свідомість,
що тільки з Божою допомогою - «Господи і Владико життя мого» - ми можемо
позбутись млявости й лінивства, пустоти, владолюбства й пустослів'я.
Далі молитва показує, за що боротись у
пості, щоб з Христовим Воскресінням піднятись і нам з колін після покаяння.
1. Дух
же доброчесности ... даруй мені. Наша церковнослов'янська мова на означення
цього слова має гарний термін: «ціломудріє», як мудрість цілісності. Знаємо, що
гармонійній цілісності протиставиться розпад, розкол, відокремлення... Таке
відбувається у нашій душі, коли життя не узгоджується з совістю, коли грішимо.
Цілісність і є тою чеснотою, яка привертає внутрішню гармонію душі і тіла, на противагу
пустоті і млявості.
2. Подай
смиренномудрости - просимо далі у молитві. Знову ж таки це слово складається з
двох - смиренність (покора) і мудрість. Багато людей неправильно вважають, що покора
означає приниження, беззахисність, рабство. Така думка нічого не має спільного зі
справжнім смиренням, яке Христос проповідував своїм життям: «Навчіться від
мене, бо я лагідний і смиренний серцем...» (Мф.1,29). Стоячи перед Пилатом,
Христос - не на свою користь - йому пригадує: «Не мав би ти наді мною ніякої
влади, якби тобі не було дано згори» (Ін.19,11). Не від боязни і страху він
сказав правду Пилатові. Християнська покора - це свідчення правди, і в першу
чергу, правди про себе самого. Правда ж ніколи не понижує, ані не применшує, а возносить
і очищує. Смирення - це знання «свого місця» у середовищі, знання своїх
реальних можливостей (не занижуючи і не завищуючи): це мужнє прийняття себе зі
своїми здібностями і вадами. Тому смиренній людині прислуговує мудрість. Хто
вихваляється, той не задовольняється своїми реальними навиками і тому потребує
самореклами, аби бути «переоціненим». Святий Єфрем переконаний, що «без смиренномудрости
марні всілякі подвиги, всіляка стриманість, всілякий послух, всіляка убогість,
всіляка вченість».
3. Дух
терпіння - це не брак бажання боротися і не бажання принижуватись. Це - віра, а
точніше, довіра й любов. Це не «махнути рукою», мовляв, з нього вже нічого не
вийде. Як Бог від нас не «відмахується рукою» після численних наших зневаг в
Його бік, так терпляча людина вміє чекати, надіється до останнього. Завдяки
довготерпеливости, зцілюється віра, бережуться сім'ї. Скільки б людина не
падала, Христос вчить нас вірити у можливість піднятися, повернутися до свого
світлого буття. Терпеливість - це не пасивність до зла, це віра в можливість
виправлення, як Бог довіряє нам до кінця життя. І нарешті, терпіння - це віра в
добро.
4. Дух
любові - це кінцевий акорд молитви. У цім дарі міститься як невидимий двигун
нашого життя, так і його мета. Любов'ю все живе - без неї все помирає. Святий
Павло переконаний, що любов - довготерпелива, лагідна, не заздрить, не
чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до
гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не
минає (ІКор.13,4-8).
Кінцеве
прохання Єфремової молитви - «... дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати
брата мого...». Святі отці любили повторювати, що людина, яка побачила свої
гріхи, є вищою від того, хто мав видіння ангелів. Навіть для тих, хто
практикуватиме покутну молитву, існує ще одна небезпека -гордість. Вона є
джерелом зла. Часто чуємо перестерігання, що ті, які знають про покору,
терпіння, доброчесність, любов, часто ними прикриваються словесно. Отож, коли
«бачимо наші прогрішення» і «не осуджуємо інших», тобто, коли смирення,
доброчесність, терпіння й любов зійдуть на нас і творять одну цілісність,
головний наш ворог - гордість - буде знищений.
отець Василь ПОТОЧНЯК
 Покаяння
Прости, мені, Господи
грішному, за цілі тисячоліття погорди, жорстокості, підлості, що нас завели в
лихоліття.
Прости, мені, Господи, грішному, за звитяги княжих
воїв за те, що уроки ці звитяжні народ мій ще не засвоїв.
Прости, мені, Господи, грішному, за гідність
Козацької Січі за те, що Кобзар волелюбний цю Січ на весь світ возвеличив.
Прости, мені, Господи, грішному, за гомін
Стрілецької слави за Маківку, Ключ і Крути де голови діти поклали.
Прости, мені, Господи, грішному, за подвиг в
Поліссі, Карпатах за те, що повстанців народних Москва розпинала на ґратах.
Покаявся, Господи, грішний... але вже очищений. Знаю.
І знову іду на Голгофу знов волю собі здобуваю!
Богдан Максимович Львів, 1989
За матеріалами газети Церковний
вісник, № 28 (36) за березень 2013 р. Б. Видання храму Непорочного Зачаття
Пресвятої Богородиці отців Редемтористів.
ПОДАНО СВЯЩ. ІВАНОМ ГОЛУБОМ.
ВИКЛАДАЧЕМ ЛПБА УПЦ КП
|
